Де народжується лідерство

Як «Школа успіху» вчить бути особистістю та командним гравцем водночас.

Страх не має перемагати цікавість 

У готельному комплексі у Пущі-Водиці — де багато сонця, зелені й простору — окремо проводять школи для дівчат і для хлопців. Для них розробляють програми, котрі враховують вік і стать підлітків. Ті — слухають лекції, беруть участь у тренінгах, відвідують успішні компанії. Одним словом, занурюються у спілкування з людьми, які знають, як втілювати мрії в реальність. І вчаться того ж.

Учасників кожної школи об’єднують у п’ять команд по десятеро людей. Разом із ментором учасники розробляють проекти своїх локальних шкіл. Щоб потому, як повернуться додому, поділитися отриманими знаннями далі. Кожен учасник має вибрати тему власного проекту, знайти відповідних спікерів, приміщення для заходу, скласти його графік і бюджет.

Теми занять — різноманітні: від емоційного інтелекту до проектного менеджменту. Школярі дізнаються про різні сфери, у яких можна самореалізуватися сьогодні, й вибирають ближчі до душі.

15-річній Дарині Худіяш із Броварів відгукнулася ідея того, як у сучасному світі кожен самотужки може творити себе. Для цього не конче мати мішок грошей або чиюсь протекцію, вже знає дівчина. Проект її локальної «Школи успіху» зветься «Shape your future by your own», тобто «Формуй своє майбутнє самотужки».

Дарина склала концепцію та план проекту: за три дні запрошені лектори (а це мешканці її містечка Бровари, які досягли визнання у своїх захопленнях) поділяться власними секретами. Читання, тайм-менеджмент, екологічна свідомість, креативне мислення, ораторське мистецтво — це лише частина тем проекту. Запрошені гості повідають, що означає бути лідером XXI століття та чому це під силу кожному.

«Не боятися» — ще один посил проекту. Часто на шляху до мрії нас спиняє страх. Так було і з Дариною.

Торік вона відкрила аплікаційну форму для участі в «Школі успіху» й застрягла на пункті «Відеопрезентація себе».

«Що казати на камеру? Як монтувати? Я ж нічого не вмію», — подумала дівчина й закрила вкладку у комп’ютері. А її сміливіші подруги подалися, пройшли на проект та цілий рік по завершенню школи розповідали про нього. Так «Школа успіху» дала перший урок Дарині: не можна, щоб страх перемагав цікавість. Дівчина вирішила: хай там що, а наступного року треба спробувати.

Дарина дочекалася реєстрації, заповнила анкету, самостійно змонтувала зняте подружкою відео. Минуло трохи часу — і побачила своє прізвище в списку 300 учасників, які подолали перший етап відбору.

— Дуже серйозно налаштувалася: далі — тільки вперед, — згадує тепер дівчина.

Затим було телефонне інтерв’ю з координатором проекту. І нарешті — оголошення списку фіналістів, де Дарина знайшла і себе.

Воно й не дивно: дівчина має стільки захоплень, що вистачило б на кількох. Вчить чотири мови, мріє розширити цей перелік до семи. Крім того, Дарина закінчила музичну школу по класу фортепіано, співає в хорі, танцює. Ще в графіку дівчини — спорт, плавання, обов’язкове читання книг. До такого розкладу Дарина звикла змалку, та не нарікає. Пасивний відпочинок на літніх канікулах — не її варіант.

— Я завжди за активність та обмін енергією. Тому тут.

У Дарини багато задумів, бо ж у світі стільки цікавого. Для дівчини це і вивчення мов, і маркетинг, і соціальні проекти, і психологія, і нейробіологія, і бізнес, і написання книг.

У «Школі успіху» дівчина збагнула, що не обов’язково відмовлятися від однієї мрії на користь іншої. Після першого півфіналу відібрані учасники мали ще кілька завдань. Одним із них було переглянути відео на платформі TED про людей із мультипотенціалом. Дарина впізнала в ньому себе й переконалася, що все робить правильно.

Англійська як ключ до світу 

У «Школі успіху» після екскурсії на один український телеканал Дарина Завгородня з Рогатина, що на Івано-Франківщині, утвердилася в намірі стати журналісткою. Поспостерігала за роботою телеведучих і збагнула: це її. Ритм, драйв і можливість через телеекран спілкуватися з мільйонами — ось що приваблює Дарину в професії.

Крім того, 9 років Дарина займається хореографією, долучається до патрулювання міста у команді юних інспекторів руху, бере участь в учнівському самоврядуванні, є президентом своєї школи.

Але найбільша любов десятикласниці — вивчення англійської. Мама дівчини викладає цю іноземну в школі, тож передала захоплення мовою і дочці. Вже в три роки Дарина вимовляла свої перші слова англійською. А тепер — їздить на олімпіади, слухає відеоблогерів, спілкується з американцями.

Схожа історія — у 14-річної Анастасії Баланюк із міста Бар Вінницької області. Її мама так само педагог, без англійської теж не обійтися.

І Дарина, і Анастасія завдяки своєму лінгвістичному захопленню часто бувають у мовних таборах, спілкуються з американськими волонтерами Корпусу миру, вчать англійську з її носіями і помічають, як дивовижно вона стирає кордони і зносить стіни непорозуміння.

А ще — допомагає їм долати інерцію малих міст. Англійська, табори, громадська діяльність вчать дівчат розширювати простір розумного і корисного, «розворушувати» людей навколо себе. Участь у «Школі успіху» тільки посилила їхні прагнення.

— Мені цікаво змінювати себе і інших. Іноді здається, що вдома мало активних хлопців і дівчат, люди дещо важкі на підйом. Але, з іншого боку, замість нарікати на оточення треба просто працювати, заражати людей своїм прикладом, — міркує Дарина. — На «Школі успіху» я побачила, що багато моїх ровесників горять такими ж ідеями, як я.

— Хочу донести до свого оточення те, за що сама вболіваю, тому реалізовую різні соціальні проекти. Тоді бачиш, як вдосконалюєшся сама і як змінюються люди навколо. Коли робиш щось добре, навіть засинати і прокидатися легше, — вважає дівчина.

У 4 роки мама віддала Настю на бальні танці, відтоді й почався її активний графік. Танці — захоплення досі. До них додалася активна участь у шкільному житті: спершу Настя стала старостою класу, потім долучилася до учнівського самоврядування, познайомилася і подружилася з учасниками молодіжних громадських організацій. Посилено вчить англійську, німецьку, планує зайнятися ще однією іноземною.

Але, зауважує, це не означає, що вирушить за кордон. Усе ж Настя хоче навчатися в Україні. Спікери «Школи успіху» переконали дівчину, що реалізувати себе можна у будь-якому куточку світу — було б бажання і наполегливість.

Сила у взаємодії 

Так каже про себе Юрій Угрин із міста Заліщики Тернопільської області. Він організував з друзями футбольну команду, вони регулярно збираються на стадіоні. Ходив у художню школу, грає на фортепіано, багато читає, вчить англійську. Активно подорожує, відвідав вже 16 країн.

Є головою парламенту у своїй школі — у тій самій знаменитій гімназії, яка за версією програми розвитку освіти Microsoft стала однією з найкращих інноваційних шкіл України у 2015-му.

Про «Школу успіху» Юрій почув від друзів, вирішив спробувати власні сили. Тим паче, мав конкретні наміри: хоче організувати у Заліщиках такий собі українсько-англійський проект, де американські волонтери та успішні українці читатимуть лекції, а місцеві активно долучатимуться до спілкування з ними.

Саме взаємодія — важлива складова таких проектів. У цьому Юра переконався і у «Школі успіху».

— Я зустрів багато цікавих людей, знайшов хорошого друга. Додалося впевненості, цілеспрямованості й знань, як робити те, що вважаєш корисним, — ділиться хлопець.

Нудно бути не має 

«Якщо людина нарікає, що їй нудно, отже, вона щось робить неправильно», — таке правило життя вивела для себе 15-річна киянка Поліна Чеснокова.

Поліні нудьгувати ніколи. Дівчина мріє стати кінорежисеркою, тож уже зараз напрацьовує портфоліо. Поліна вже зняла кілька короткометражних стрічок, та це, запевняє, лише початок. Між тим дівчина встигає волонтерити: викладала англійську для діток із реабілітаційного центру, вела тренінги для дітей із інвалідністю, разом із однодумцями впроваджує бізнес-проекти з інклюзивною складовою.

— Поліна вирішує — і робить, — на думку дівчини, нема нічого складного в тому, щоб усе встигати.

Важливо просто ефективно використовувати час та відчувати підтримку найближчих людей. Для Поліни це — мама і тато. Дівчина згадує: ще з перших років життя знала, що пов’яже своє життя з кінематографом. Щоправда, спершу уявляла себе акторкою. А коли подорослішала, збагнула, що фах режисера більше до душі: це людина, яка занурюється в процес цілком, яка вивчає всі етапи від «а» до «я», якій до снаги відповідальність за кінцевий результат.

Батьки ж завжди підтримували бажання Поліни й ніколи не вважали, що акторство — це мрія, з якої дочка виросте.

Творчі експерименти Поліни починалися з «мильнички» і камери на телефоні. Згодом тато дозволив узяти дзеркальний фотоапарат, а затим батьки допомогли придбати техніку: хай для початківця, але професійну. У Поліни є камери, штативи, апарати для звуку і освітлення.

«Школа успіху» для Поліни — це можливість познайомитися з цікавими людьми, відкрити для себе їхні особистості, дізнатися їхні історії. Бо що ж може бути важливішим для режисера. І ось черговий етап її насиченого літа. Вже за кілька тижнів Поліна як фіналістка програми обміну майбутніх лідерів FLEX полетить навчатися в Штати. Там відкриється наступний етап для її кіноісторій.

Завжди обирай діяти 

Олександру Петрині зі Львова — 14, він уже організував свій перший театральний фестиваль «Коловорот» у рідному місті, створив дитячу театральну студію «Коло», став чемпіоном Львівщини зі стрільби з лука. І не думає на цьому зупинятися.

Після «Школи успіху» ідей лише побільшало. Як і впевненості у тому, що вдасться їх реалізувати. Організація театрального фестивалю для аматорських колективів була першим подібним досвідом для хлопця. У команді він відповідав за пошук спонсорів. Неабияк хвилювався, чи все вдасться.

Виявилося: у команді робити все не так складно. Кожен має свою частинку роботи і намагається впоратися з нею якнайкраще. Усього за сім місяців підготували подію: мерія виділила кошти, ми організували інформаційне висвітлення, орендували ляльковий театр.

— Можна сидіти і нарікати на країну, а можна зробити бодай одну справу якісно, — вважає Олександр.

Він вибирає останнє. Завдяки активній життєвій позиції опинився і в «Школі успіху». Тут зрозумів: є багато можливостей, але ще треба знати, як ними скористатися, як запалити людей. Зустрів і багато однодумців: людей, які вибирають діяти.

Сашко готує проект локальної «Школи успіху». Її присвятив улюбленій темі — театру. Кожен відібраний учасник зможе зазирнути за лаштунки професії й поспілкуватися з тими, хто творить це мистецтво. Але для організаторів це не тільки романтика: проекту потрібне фінансування. І тут, зізнається Олександр, він сам себе не впізнав. Щоб заручитися підтримкою, пішов до мерії. Раніше, зізнається, й уявити не міг, що презентує свій проект у чиновницьких кабінетах.

Але тепер Сашко (як і решта учасників проекту) почувається так, ніби може все. Знаходити порозуміння, працею й терпінням досягати свого.

Відчиняти будь-які двері. Боротися за свої мрії.