Червоне вино Чорногорії або екофармінг по-балканськи
Південь Чорногорії, муніципалітет Бар. Саме тут розташоване маленьке містечко Вірпазар, навколо якого зосереджено чимало ще менших сіл. Вірпазар означає – «вир», «коловорот». Саме це явище можна спостерігати на Скадарському озері, поряд із яким знаходиться цей населений пункт. Воно – найбільше на Балканському півострові. На одному березі – Чорногорія, а на іншому вже Албанія.
Зараз тут національний парк, ідеальне місце для зеленого туризму. Навкруги жодного шкідливого виробництва. До Адріатичного моря якихось 20 кілометрів, поруч – гори. Завдяки такому географічному розташуванню, у долині, біля підніжжя гір, виник унікальний мікроклімат, який дозволяє вирощувати безліч фруктів та виноград. Що власне й роблять місцеві мешканці.
Ми завітали до екоферми «Црмніца».
Її загальна площа становить більше двох тисяч квадратних метрів. На території ростуть 50 виноградників, 20 дерев абрикосів та стільки ж персиків, 10 дерев черешні, та навіть мандарини.
Нас зустрічає молодий господар – тридцятирічний Неманья Джуришич. Він закінчив університет у столиці Чорногорії – Подгориці. Однак залишатися у великому місті, на відміну від більшості молодих людей, не став. Неманья повернувся до рідного містечка, аби продовжувати розвивати сімейний бізнес – виробництво вина. Зараз на фермі живе і працює вся його родина: дідусь, бабуся, батько, мати і він сам.
«Мій прадід купив цю землю 120 років тому і посадив першу виноградну лозу», – розповідає Неманья. Зараз найстарішій лозі, яка зберіглася, 90 років. Родина фермерів жартома називає її – «анаконда», бо вона така ж довга, кручена і товста, як та змія.
На рік родина виготовляє до трьох тисяч літрів вина. Кажуть, що це максимально можливий обсяг, якщо контролювати весь процес власними силами, не наймати сторонніх людей і не додавати штучних інгредієнтів під час бродіння вина. «Ми не використовуємо на фермі пестициди, консерванти, і навіть діоксид сірки, яким грішить переважна більшість виноробів», – запевняє Неманья.
Поруч із виноградниками ростуть дерева персиків, вишень, абрикосів. Таке сусідство, каже господар, додає майбутньому вину фруктових ноток, адже бджоли та інші комахи переносять аромати з рослини на рослину, перемішуючи все в один «фруктовий букет».
«Також є гранатові дерева, з їхніх плодів ми робимо корисний сік, – продовжує екскурсію Неманья, – а ось з іглиці або рускусу, персиків, винограду сортів Вранац і Кратошия – виготовляємо ракію, національний міцний напій чорногорців».
Основна відмінність ракії від горілки – це витримка продукту дистиляції в дубових діжках. Тому цей чорногорський напій ближче до бренді. У народі ракія вважається добрим дигестивом. Місцеві кажуть, що за помірного споживання вона зміцнює імунітет.
«Подивіться на мого дідуся. Йому, на хвилиночку, 85! А він і досі займається господарством і навіть рубає сам дрова», – із щирим захопленням каже Неманья.
Марко Джуришич – справжнє «обличчя» екоферми. І хоча зараз він усе більше передає управління господарством онуку, Марко все ще залишається головою родини. «Наш грандмайстер» – лагідно називає його Неманья.
Марко Джуришич 3 роки служив на флоті, за часів Югославії. Потім жив і працював у великих містах, але його завжди тягнуло до батьківської хати. Тож, коли економічна ситуація в країні поліпшилася, він повернувся і почав займатися домашнім виноробством. Яким, власне, тепер і займається вже його онук.
«Мій дід – загартований боєць. Дисципліна у нього на першому місці. Якщо побачить, що ти сидиш у затінку, то дасть тобі втричі більше роботи», – з посмішкою розповідає Неманья.
Разом з Марко ми спускаємось у винний льох, де в дубових діжках визріває молоде вино, на полицях у пляшках лежить вже готове, а на стінах, поруч зі столиками для дегустації, висять численні дипломи та відзнаки.
«Мій дід, батько і я опікувались цією землею і виноградниками. Тепер я передаю свій досвід сину та онуку», – розповідає нам Марко Джуришич. «Зберігаємо тут пляшки з ракією та червоним вином різних сортів. Жодних додатків чи хімії, все натуральне. Найстаріша пляшка вина 1985-го року. Відкриємо її, коли у мого онука з’явиться син, а я стану прадідом», – ділиться планами дідусь.
Це господарство є не лише екофермою, його називають також екокурортом.
Родина Джуришич здає кімнати та маленькі будиночки тим, хто приїжджає відпочити на озері та поїсти екологічно чистих продуктів. Майже всі туристи – з великих міст, і для них перебування тут – це своєрідна антистресова терапія. Багато хто навіть проситься взяти участь у зборі врожаю, аби відволіктись від офісної метушні та попрацювати на землі. Також практично кожного дня з морського узбережжя Чорногорії сюди приїздять групи у 20-30 туристів заради дегустації вина. Від’їжджають звідси вже у більш піднесеному настрої і, звісно, з повними пакунками джерела того піднесення – вина.
Ми також приїхали не з порожніми руками. Неманья з радістю прийняв подарунок від українського фермера – Василя Шимона. Ми довезли буйволиний сир, як і обіцяли, хоча спокуса зробити його трохи меншим впродовж подорожі була досить сильною.
Чорногорський фермер подякував своєму українському колезі і сказав, що обов’язково з’їсть сир, запиваючи ракією.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
