Джарилгацький маяк: зникне назавжди, чи встигнуть врятувати?

Джарилгацький маяк: зникне назавжди, чи встигнуть врятувати?

Острів Джарилгач - популярна локація літнього відпочинку на Херсонщині. Не останню роль у цьому відіграє 25-метровий Джарилгацький маяк, який стоїть тут вже понад 100 років. За цей час він обріс великою кількістю легенд, став впізнаваним символом міста Скадовськ, а для туристів - привабливою фотозоною. Однак невдовзі ми можемо втратити цю історичну та культурну спадщину, бо стан споруди - критичний.

Зараз маяк увесь покритий іржею та огороджений колючим дротом, підходити близько туристам заборонено, хіба що можна сфотографуватися на його фоні. Багато років точаться дискусії, що слід зробити, аби не втратити таку популярну туристичну локацію. В якому стані зараз перебуває маяк та якою може бути його подальша доля, ми розпитали старшого наукового співробітника Херсонської обласної інспекції з охорони пам'яток історії та культури, голови Херсонської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидата історичних наук Олексія Макієнка. 

Але спочатку - трохи легенд та фактів про цю надзвичайну споруду. 

Суперечки навколо батьківства 

З першої половини XIX ст. на острові Джарилгач стояв дерев'яний маячний знак. Але з активним розвитком Скадовського порту на цьому місці у 1902 році встановили великий залізний маяк. 

А ось за чий кошт його виготовили та хто автор проєкту - загадка. Дехто наполягає, що фінансував спорудження конструкції засновник однойменного міста і порту Сергій Балтазарович Скадовський. Інші стверджують, що усі маяки будувалися на замовлення гідрографічного відомства Російської імперії за державний кошт. 

Встановити наразі, хто має рацію, дуже складно, багато документів зникли з плином часу або були знищені під час буремних подій.

Мабуть, через нестачу офіційних відомостей так само палко дискутують краєзнавці/науковці щодо того, хто ж проєктував маяк і де його виготовили. 

Найпривабливіша та найпопулярніша у народі версія - про французький родовід маяка та причетність до його створення самого Ейфеля.  

“Зустрів інформацію, що легенда про Ейфеля виникла кілька років тому для приваблення туристів. Насправді “французьке коріння” маяка шукали набагато раніше, і нинішні організатори туризму до цього непричетні, - розповідає пан Олексій. - Паспорт маяка як пам’ятка історії був складений ще у 1994 році. І там  ідеться, що він був виготовлений у Парижі. Щоправда, про Ейфеля або його учнів згадок там немає, це вже продукт фантазії популяризаторів наших туристичних принад”, - каже Олексій Макієнко.

На жаль, автора цієї версії - Іллі Фельдмана - уже немає серед живих і неможливо дізнатися про знайдені ним джерела інформації.

Крім того, як розповів Олексій Макієнко, є й інша, менш розповсюджена версія походження споруди:

“Я більше схиляюся до думки Олега Лиховида - скадовського історика і краєзнавця, який працював з багатьма архівними документами й підготував книгу “Джарилгацький маяк”. Він впевнений, що ніякі французькі інженери не дотичні ні до проєктування, ні до будівництва маяка. На всіх кресленнях стоїть прізвище лише одного автора проєкту - інженера-полковника Івана Валеріановича Самовича, а сама конструкція виготовлена у Севастополі. Втім, це ніяк не зменшує історичного значення споруди”, - каже пан Олексій.

На фото: Олексій Макієнко

Однак причетність французів до маяка таки має місце. Підтверджено: освітлювальне обладнання - лінза Френеля - створена французькою фірмою “Barbier et Benard”. 

Лінза збереглася досі й встановлена на новому маяку, який у 1997 році побудували поруч. Саме тоді старий маяк перестав функціонувати як навігаційний об'єкт, а з 2000 року внесений у перелік пам'яток місцевого значення. 

Почесна пенсія чи відставка в забуття?

Джарилгацький маяк перебуває на балансі державної установи Укрдержгідрографія, а точніше - її філії “Миколаївський район Держгідрографії”. Тобто саме ця установа має доглядати за станом та безпекою історичної пам’ятки. Але кошти з бюджету виділяються лише на поточні ремонти діючих навігаційних об'єктів, на неробочі - ні. 

Проте ще до 2005 року Укрдержгідрографія доглядала за “пенсіонером”, проводила укріплювальні роботи. 

Але у 2014 році відомство звернулося до керівництва області та Скадовська з проханням перенести споруду з острова на материк, бо неспроможне далі підтримувати маяк у належному стані на старому місці. Тоді місцева влада навіть погодила демонтаж споруди на Джарилгачі та встановлення її біля Скадовського морпорту. Але Інспекція з охорони пам'яток історії та культури визнала таке рішення незаконним, і зазначила, що для будь-яких подальших дій стосовно маяка необхідно його ґрунтовне технічне обстеження. 

Укрдержгідрографія замовила технічний звіт про стан маяка. У висновках наукової експертизи 2016 року вказано: “технічний стан маяка непридатний для подальшої експлуатації з аварійними елементами, близькими до обвалення”. 

Однак наміри демонтувати та перенести “старого” викликали шалене обурення і спротив шанувальників спадщини. До того ж набула широкого розголосу невідома раніше сторінка його біографії. 

Культурна спадщина маяка

Про Джарилгацький вказівник для морських суден у своїх творах згадує безліч відомих мандрівників та письменників. Однак українська культурна спільнота лише нещодавно дізналася, що в його історії фігурує ще й “батько футуризму” - художник, поет та письменник Давид Бурлюк. А дізналася про це завдяки… японським шанувальникам творчості нашого колишнього земляка. 

До жовтневої революції родина Бурлюків жила на Херсонщині у селі Чорнянка. Після революції Давід емігрував до Японії. Там жив лише два роки, проте написав на місцеві національні мотиви понад 300 картин. Грошей від їх продажу вистачило на переїзд в Америку, де він остаточно оселився. 

У 2008 році вийшов друкований переклад японською “Морської повісті” футуриста. І під час роботи над текстом, перекладач Акіра Судзукі зрозумів, що ця історія - не про Японію. 

Досліджуючи історію твору, Акіра Судзукі звернувся до українських експертів. І спільними зусиллями виявили - у повісті йдеться про першого доглядача Джарилгацького маяка і його доньку Зіну.  

Давид, якому було десь 25 років, подорожував областю і, скоріш за все, саме тоді потрапив на острів біля Скадовська. Оселився в будинку доглядача маяка і пообіцяв йому замість “квартплати” пофарбувати вивіску “Джарилгацький маяк”. Але захопився романом з його дочкою - і так і не виконав прохання. 

А дізнавшись, що маяк досі стоїть, Акіра Судзукі у 2010 році спеціально відвідав Україну, щоб подивитися на споруду, увічнену Бурлюком.

Тож коли влада намірилася прибрати історичну пам’ятку з острова, захисники спадщини вирішили привернути увагу ще й до її культурного значення.

Та стикнулися з тим, що у відкритому доступі в інтернеті  повісті немає. Вперше повість опублікували у 1920 році в газеті “Дальневосточное обозрение”, а вже окремою книжкою її видала дружина Давида - Марія у 1927 році у Нью-Йорку. 

Зараз права на видання належать онуці Бурлюка, яка живе у США. Спадкоємиця дала дозвіл на публікацію твору, але лише в друкованому варіанті. Тож “Морська повість” знову побачила світ у 2017 році, причому двічі. Спочатку книга вийшла за кошти громади Скадовська. А через кілька тижнів у Херсоні презентували артбук з ілюстраціями 24 митців з різних куточків України, виданий Центром культурного розвитку “Тотем”.

Як розповіла керівниця організації Олена Афанасьєва, “Тотем” вирішив видати не просто текст, а саме артбук. Тож зібрали у 2016 році митців й вивезли з ночівлею на острів, де влаштували пленер. Перед поїздкою кожен художник отримав лише фрагмент повісті, який мав проілюструвати, - повністю вони її не читали. Коли всі фрагменти були готові, їх зібрали в один витвір мистецтва.

Маяк залишився стояти на місці та приваблювати туристів. Та невдовзі металеві двері всередину заварили. У 2019 році конструкцію взагалі обнесли колючим дротом, тож тепер дивитися на нього можна лише здалеку. Бо без догляду споруда під дією природних факторів продовжує руйнуватися й стала небезпечною для відвідувачів.

“Це лише справа часу, коли маяк просто впаде: всі опорні елементи, на які спирається вежа, уже давно вийшли з ладу. Зношеність маяка - 84%. Він стоїть лише за рахунок центрального стовбура і тримається виключно на чавунних гвинтових сходах”, - пояснює пан Макієнко. 

Шанс на реанімацію

І саме зараз вирішується доля старовинної легендарної споруди. Один із варіантів - відновлення в попередньому вигляді саме на острові зі збереженням вцілілих історичних фрагментів. 

Зокрема, гвинтові чавунні сходинки всередині досі у більш-менш придатному стані. 

Зношеність ковпака сягає 45%, що дозволяє його використати для реконструкції споруди. Опори, на які маяк візуально спирається, насправді вже не виконують своїх функції, але можна замінити їх на елементи з нових матеріалів і встановити на сучасному фундаменті.

Інженери, які займаються передпроєктними роботами, запропонували два варіанти “реанімації”.  

Перший - перенести його углиб острова на 50-70 метрів. Це дешевше, але при цьому маяк втратить статус пам'ятки історії і перетвориться виключно на туристичний об'єкт. 

Другий варіант - зберегти маяк на попередньому місці. Однак у такому разі необхідно зробити спеціальний мол, який не даватиме морським течіям надалі розбивати берег навколо маяка. Бо раніше він стояв за 200 метрів від урізу води, а зараз море омиває його вже з двох боків. Фундамент руйнується, тому без берегоукріплювальних робіт уже не обійтися. 

Це здорожчує вартість проєкту в рази, але маяк збереже свій статус. До того ж, як каже пан Олексій, на березі пам'ятка має додаткові атрактивні властивості. Туристи приїжджають побачити маяк саме біля моря, сфотографуватися поряд з ним на фоні мальовничого ландшафту. Перенесення на інше місце може негативно вплинути на його туристичну привабливість.

У червні цього року обласна Інспекція з охорони пам'яток історії та культури надала погодження саме на другий варіант. Однак останнє слово за реставраторами, які розроблятимуть проєкт реконструкції. 

Якщо технічно це можливо, проєктувальники підготують документацію щодо відновлення конструкції маяка на його попередньому місці, прорахують вартість робіт, а Укрдержгідрографія вже прийматиме рішення про можливість його фінансування. 

“При чому, я так розумію, відомство націлене на те, щоб зробити маяк діючим. Це логічно, - адже їм невигідно виділяти колосальну суму на його відновлення просто заради збереження пам'ятки історії”, - каже Олексій Макієнко.

При цьому “новий” маяк, який насправді вже працює на острові 24 роки, скоріш за все, перестане функціонувати, а лінзу Френеля повернуть його первинному власнику. 

Якщо ж цей проєкт не профінансують, залишається дешевший варіант з перенесенням конструкції углиб острова. 

“На жаль, є ще третій варіант: якщо грошей на його реконструкцію взагалі не знайдуть, він стоятиме, поки сам не впаде. Тоді він автоматично знімається з обліку пам'яток місцевого значення у зв'язку з втратою предмету охорони. Це буде просто купа заліза, яке вивезуть і здадуть на брухт. Але ніхто не хоче доводити до цього,” - додав пан Олексій.

Отже, залишається лише чекати на висновки експертів-реставраторів та вірити у фінансові можливості Укрдержгідрографії. 

Загалом Херсонщина має багато цікавих та незвичних локацій для відпочинку, впевнитися в цьому можна, подивившись тревелшоу “Поїхали далі”. Незабаром стартує другий сезон, де команда шоу завітала на  Джарилгач. Справді, маяк є візитівкою острова і привабливою туристичною локацією, зберегти його - важливо. Сподіваємося, він залишиться на своєму місці і буде й надалі радувати туристів, надихати митців та народжувати нові загадки й легенди.

Фото Миколи Леоненка та Юлії Лук’яненко

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...