Де сьогодення межує з минулим: таємниці Кінбурнської коси

Такі ділянки є, як святі місця. Там дуже рясна рослинність - близько двадцяти видів тільки деревних рослин. Кущі, чагарники, дерева, різнотрав'я. Усе це виросло само собою. Саджали лише сосни, а решта, зокрема і вікові дуби, осики, карельські берези - усе дикоросле.

При Петрі Великому в цих місцях добували пісок для будівництва Санкт-Петербургу. Мені здається, що тоді й завезли сюди карельську березу, - розповідає Любов Єгорівна, - Це таке невибагливе деревце і, ніби, трошки потворне. Ніде в Україні я такого розповсюдження їх не бачила. Щодо дубів - то в наших місцях найбільш розповсюджені черещатий та літній види. Черещатий рано розпускається навесні, а літній дуб чекає на тепло. Вони такі невеличкі тут ростуть, але форма в них дуже гарна.

Солоні рожеві озера надзвичайно корисні. Вони добре чистять лімфу. Є там і цілющі грязі. У нашій солі є практично всі мікроелементи. Тут лікуються від різних хвороб, але здебільшого від псоріазу. Приїздять люди навіть із Західної України, Дніпра, Харкова, Кам'янського. Тут можна казку створити. Але перше, що необхідно зробити - це дорогу. Частину шляху зробив один із місцевих підприємців, проте лише ту ділянку, яка веде до його бази відпочинку. Протяжність решти розбитої частини дороги до Геройського - близько 20 кілометрів. Тут потрібен гарний господар. 

“Тут можна було хоча б якість намети встановити для туристів, навіть побудувати бальнеологічний санаторій, де застосовували б і грязі та ропу. Та наразі, після видобутку солі, цілющу воду викачують назад у море. У нас вода за складом набагато краща, ніж на Мертвому морі в Ізраїлі, до того ж вона чистіша. Ми якось здавали її на аналіз. Така сіль є лише в чотирьох країнах світу. Можна “вирощувати” грязі. Вони в нас також дуже цінні. Сюди навіть привозили людей, які не ходили, і вони зцілювалися”, - каже Любов Богдан.

Дуже багато диких ірисів. Є яскраво- та світло-жовті, фіолетові різних відтінків, яскраво- та світло-помаранчеві, білі. Навіть дикі орхідеї ростуть, - продовжує колишня ліснича, - Іриси цвітуть раніше, а орхідеї на два - три тижні пізніше. Багато рідкісної рослинності росло в очереті на березі Дніпро-Бузького лиману. Але його почали активно викошувати, і зараз там болото. Тут якийсь час невідомі особи масово виловлювали тенетами та продавали черепах. Я коли про це все дізналася, то вистежила їх, познімала на фото та підняла питання на сесії обласної ради. Після цього співробітники відповідних служб упіймали зловмисників  на “гарячому”, а черепаховий “бізнес” закрили.

Село Геройське до 1962 року мало назву Прогної. Щодо історії назви існує кілька версій. Згідно з однією з них, населений пункт отримав свою назву на честь Прогноївської паланки Запорізької Січі, інша засвідчує, що на цій території було багато “гнилих” озер. Ще одна версія - “Прогної” походить від слова “прогнані”. Бо у ці місця за Катерини Другої висилали каторжників з усієї Російської Імперії на солевидобувні роботи. За словами старожилів, через прогнаних людей село отримало таку назву. 

Щодо Прогноївської паланки Війська Запорозького, яка була розташована на місці сучасного села, то вона вирізнялася серед інших. Ї козаки переважно займалися промислами, зокрема солевим і рибальським. Решті ж паланок Січі більше була притаманна військова справа. Також об'єкт слугував пунктом охорони Кінбурнського півострова від турків і татар. 

Край пустельної піщаної коси, на якій навіть ніде було сховатися, перекопали канавами упоперек, з інтервалом у 2 - 3 метри. Наші козаки заховалися в них. Турки зі своїх галер не могли помітити ані ровів, ані війська в них. Коли вони вже висадилися на берег, то козаки вискочили зі свого укриття і дали жорстку відсіч ворогам. На цьому місці й досі стоїть погруддя Суворову.

Було тут і багато  інших славних козацьких боїв. На косі постійно ставалися сутички з турками, які були зовсім неподалік, в Очакові. Ласим шматком були і соляні озера. Бої точилися і біля них. Місцеві жителі не раз знаходили тут артефакти: зокрема, шаблі, іншу зброю або її фрагменти.

Навесні у заздалегідь викопані басини набирали воду. За літо вона випаровувалася. А вже у серпні - вересні люди заходили по коліно в те соляне болото і вантажили його у важкі дерев'яні візки з високими бортами, які навіть порожніми нелегко було котити. Робітники жили у брудних бараках та заробляли мізерні кошти - по 14 копійок на день. 

Про тяжку працю на місці сучасного села Геройське йдеться в оповіданні Максима Горького “На солі”. Зокрема він писав, що люди тут гнили заживо саме через постійне перебування у перенасиченому сіллю середовищі.

Роботи велися довгих 11 років. Дороги тоді до села не було, будівельні матеріали не було чим привезти, - розповідає староста Геройського. - Старожили говорять, що навіть взимку по льоду з Миколаєва везли возами величезні шматки ракушняку. Дуже довго погоджували проект будівлі церкви, адже село розташоване дуже низько і близько до води. Велика споруда могла просто зруйнуватися внаслідок підтоплення. Місце вибирали також дуже довго і, як виявилося, вдало. Для будівництва церкви з усіх сусідніх сіл звозили курячі яйця, на яких робили заміс, робили так звану яєчну кладку. Церква мала розкішне оздоблення. Подібної краси не було у жодному із сусідніх сіл. Григорій Капуста не шкодував на це ніяких коштів. Будівництвом та розписом займалися кращі майстри. Григорій Капуста навіть відправив свого сина вчитися на архітектора, щоб той опанував будівельну справу спеціально для зведення будівлі. При храмові була сторожка, церковна школа. А дзвони були настільки гучними, шо їх було чути аж на другому березі лиману. Крім того, у цьому маленькому забутому селі був дуже сильний церковний хор.

Кажуть, що під час Другої Світової війни ікону Казанської Божої Матері з цього храму за розпорядженням самого Сталіна було доставлено до Росії. З нею під час наступу німецьких військ облітали літаком навколо Москви та Ленінграда. За легендою, комусь із  близького оточення Сталіна наснився янгол і сказав, якщо провести Хресну ходу саме з цією іконою, наступ гітлерівців буде зупинено. Якось я побачила про це телепередачу. Коли розпитала у старожилів села - то вони підтвердили, що чудотворну ікону в часи війни вивезли звідси. Де вона наразі - ніхто не знає.

Ми чули, що ікона досі зберігається в одному з храмів у Росії, але де точно - не знаємо. 

За радянських часів ці решітки неодноразово намагалися видерти, - говорить староста, - тягли МАЗами і КАМАЗами, повідривали бампери, проте грати навіть не зрушили з місця. Таких храмів за архітектурою лише два у світі. Один - у Крондштаті, але він більший за розмірами. Церква ж у Геройському - його зменшена копія. Храм збудований у формі корабля, він має три входи. Він пережив революційні події минулого століття, Громадянську та Другу Світову війни, працював аж до 1970-х років. А потім його зачинили, влаштувати тут спортзал, тоді кінотеатр, усе оздоблення та ікони вивезли у невідомому напрямку.

А ще пізніше місцевий Солепром влаштував у цих стінах паперовий склад. Одного дня, у 80-х роках минулого століття, тут сталася велика пожежа, продовжує пані Любов: “Храм вигорів вщент, повністю згорів дах і все, що було всередині, залишились лише стіни та грати на вікнах. П’ять років тому губернатор Херсонщини вирішив відбудувати храм. Встановили купол, завезли будматеріали, та пізніше роботи зупинилися з невідомих причин. Потрапити до обителі зараз неможливо, оскільки дверні отвори забиті фанерою.

Зараз усе більше відпочивальників їдуть до нас, я думаю, що скоро на туризмі громада все ж почне заробляти. Наразі ж не чути, аби планувалося якесь будівництво, ремонтувалася дорога.