Досьє зрадників: три кольори олексія ковальова

Наприкінці лютого 2022 року майже всю Херсонську область захопили російські війська. Окупанти увірвалися в регіон, очікуючи паляниць із сіллю та російських триколорів, натомість отримали неймовірний спротив українського півдня. Пошук місцевих посіпак та колаборантів також не мав успіху – майже всі вони були давно скинуті в маргінез місцевої політичної та громадської діяльності. Натомість справжнім подарунком для загарбників виявилася зрада народного депутата України олексія ковальова.

Обраний у 2019 році по округу №186 від провладної партії «Слуга народу» він швидко скинув маску проукраїнського політика. Детальніше у “кривій траєкторії” олексія ковальова розбиралася Медіаплатформа “Вгору”.

Січень 2022 року, Гола Пристань. Перед міськрадою невеликого міста на півдні України тупцяють на морозі близько 50 мітингувальників. У декого плакати «Депутати, захистіть Житнюка!», «Принижено гідність лікаря» та інші. Між ними снує спортивного вигляду молодий чоловік, щось пояснює, домовляється та керує. Це – олексій ковальов, народний депутат України по мажоритарному округу №186 від партії «Слуга народу».

Міський голова Голої Пристані Олександр Бабич, позаду - олексій ковальов

Події того дня в Голій Пристані запам’ятали надовго. Вони завершилися для ковальова повним фіаско. У намаганні встановити контроль над голопристанською лікарнею він програв боротьбу міському голові Голої Пристані Олександру Бабичу. Мер домігся усунення Владислава Житнюка, креатури ковальова, з посади головного лікаря.

«ковальов після цього кричав, що “за облака его загонит, сгноит эту тварь”, він був дуже злий на Бабича», — розповідає «Вгору» джерело, яке перетиналося  з ковальовим «за спільним столом».

І після початку війни народний депутат таки отримав можливість помститися.

Частина перша, біла. Фермер

«До виборів 2019 року його тут ніхто особливо не знав», — пригадує староста села Стара Збур’ївка Голопристанської громади Віктор Маруняк, який у кінці березня – на початку квітня провів три тижні у полоні росіян

Олексій ковальов народився та виріс у Голій Пристані, отримав вищу юридичну освіту та працював у місцевому геріатричному пансіонаті. Згодом він став власником  декількох невеликих місцевих агрофірм, а його брат – депутатом облради та ще й зайнявся розведенням риби. Та для того, щоб виграти вибори до Верховної ради України, цього, очевидно, замало:

— Вибори до ВРУ 2019 року в Старій Збур’ївці — це був взагалі якийсь капець. Якби якась шимпанзе йшла від Зе-команди, вона б виграла, — згадує Віктор Маруняк. — 83% села проголосували за «Слуг народу». Раніше в нас двічі перемагав Негой, люди його знали, конструктивний депутат і нормальний мужик. А тут ковальов… Я місцевих питаю: ви його хоч знаєте? Ні, відповідають, але він від Зе.

Тодішній тріумф «Слуг народу» в Україні запам’ятався щільною концентрацією «нових облич». До списків брали буквально будь-кого, від весільних фотографів до нікому не відомих місцевих латифундистів, а критерії зарахування були досить низькими. Олексій ковальов зміг домовитися за перше місце на окрузі, але якою ціною. Про це розмірковує у розмові зі «Вгору» херсонський політолог Володимир Молчанов:

— Працюючи у своїй сфері, він навряд чи міг накопичити початковий капітал, — пояснює Молчанов. — Невеликий фермер з постійним обігом коштів, який, скоріше за все, бере кредити, щоб виростити урожай та щось за нього отримати. Але ж цього, очевидно, замало. І тому виникає підозра, що йому хтось допоміг. Це могли бути як місцевий кримінальний бізнес, так і проросійські політики або куратори з ФСБ. Тим паче таким, як ковальов, простіше віддати гроші «спонсора», аніж свої кровні – особливо лише за можливість отримати місце в списку.  Бо тоді ж іще не було розуміння, що «Слуги народу» виграють з відривом і по мажоритарній системі.

При цьому, ковальов ніколи не був відкрито проросійським політиком. Він публічно вітав підписників власних сторінок у фейсбук з Днем Конституції або Днем Збройних сил України. Менше з тим, молодий депутат висловлювався проти штрафів за недотримання мовного законодавства,  а перед самим вторгненням рф голосував проти збільшення фінансування ЗСУ та не підтримав санкції проти депутатів держдуми рф. Окреме здивування викликала купівля ковальовим «4 каналу» який, імовірно, мав стати новим майданчиком для кума путіна - віктора медведчука. Придбання медіаактиву обійшлося народному депутату в майже 4,5 мільйони гривень – знову ж таки, немалі гроші для дрібного фермера з Херсонщини. Проте прохідний номер на окрузі вартував суттєво дорожче:

— 300 тисяч доларів (близько 7,5 млн гривень за курсом долара на момент виборів до ВРУ 2019 року. Або три чверті задекларованих ковальовим-кандидатом статків – «Вгору») заплатив ковальов за висування від «СН» на окрузі №186, — розповідає «Вгору» на умовах анонімності людина, яка перетиналась із нардепом на спільних зустрічах. — Він сам про це розповідав, мовляв, нащо будувати школи чи садочки, коли можна один раз «занести». А всі ж горіли тоді «Зе-командою»… Так він депутатом і став.

Частина друга, блакитна. Народний депутат

Після перемоги на виборах народного депутата олексій ковальов посів місце у Комітеті з питань фінансів, податкової та митної політики. Судячи з напрямів активності у Верховній Раді, його цікавили податки щодо тютюнових виробів чи алкоголю, розповідає херсонський політолог Володимир Молчанов:

— Він ніколи не був помічений у будь-якій експортно-імпортній діяльності, — зазначає Молчанов. — Законопроєкти авторства ковальова були індивідуальні, вони не були макроекономічно узгоджені і мали вигляд відверто лобістських. Більшість із них навіть не розглянули, просто винесли на голосування та й по всьому.

Натомість відрізнялась його активність на місці. Статус народного депутата суттєво розширив можливості ковальова. Він почав брати участь у місцевих оборудках — від відмивання грошей на будівництві до земельних махінацій на узбережжі, а його компанії з легкістю отримували податкові пільги від облдержадміністрації. При цьому, як відзначають співбесідники «Вгору», ковальов був схиблений на грошах і до того ж постійно «кидав» своїх партнерів.

«Всіх, з ким він мав справи, за очі називав «дірки голимі», це його така коронна фраза була. На виборців казав “шмари”… А за деякий час після перемоги на виборах почав говорити, що збирає гроші на портфель міністра, і тоді йому взагалі все буде “п***й”», — пригадує джерело, яке мало спільні справи з ковальовим.

У  результаті, «народний обранець» посварився ледь не з усіма, проте статус нардепа продовжував «відчиняти двері»:

— Він ніколи не пропускав шансу. Якщо десь щось можна було вкрасти — він це робив, — додає фарб до портрета ковальова Віктор Маруняк. — Там якась патологія була, льоша влазив просто всюди. При цьому він був “рєдкій жлоб”, особливо ніколи не витрачався. То секондхенд якийсь роздасть, то рибу, яку вирощували на ставках його брата, — а потім ще й вихваляється цим.  До Старої Збур’ївки потикався, намагався віджати землю вздовж річки. Ми писали листи, стали готуватися до суду — але почалася війна.

Паралельно у ковальова розгортався конфлікт із головою Голопристанської громади Олександром Бабичем. Останній переміг на виборах однопартійця ковальова та колишнього мера Гола Пристань (1998-2015) Анатолія Негру, залучав кошти на розвиток громади за різними програмами, опікувався інфраструктурними проєктами. 

“Бабичу подобалося це все робити, змінювати. А ковальов хотів “прибрати до рук” місцеві фінансові потоки та ресурси. Але розумів, що поки у Голій Пристані Бабич, йому нічого не світить. Отак найшла коса на камінь», — згадує Маруняк.

ковальов постійно приходив на пленарні засідання сесій та виконкоми, писав скарги, листи та звернення до різних інстанцій, ініціював перевірки та не пропускав можливості «вколоти» чинного мера. Апогеєм протистояння стало звільнення головного лікаря Голопристанської лікарні.

— Взагалі, ставлення до нашої голопристанської лікарні завжди було яке? Захворів — швиденько обминай Голу Пристань і прямуй на Херсон, — згадує Віктор Маруняк. — Бабич хотів її повністю реформувати, це був останній його великий проєкт. Для змін Бабичу треба було звільнити головного лікаря Владислава Житнюка, людини на 100% ковальова, який перешкоджав нововведенням. А ковальов був зацікавлений у бюджетних коштах, які виділялись на лікарню. І льоша був впевнений, що у нього все вийде: що він великий юрист, що в судах відіб’ють, і мітинг перед міськрадою проводив, і працював з депутатами перед сесією, і намагався зірвати засідання… А в результаті за продовження контракту з Житнюком проголосували лише 4-5 депутатів з 26-ти. Бабич його розмазав.

До початку повномасштабного вторгнення росії залишалося близько 5 тижнів.

Частина третя, червона. Колаборант

«Одразу після початку війни, коли стало зрозуміло, що ковальов вже на окупованій Херсонщині, його прямо запитали — ти що, з росією? А він відповів: я краще буду товаришувати з рф. А якщо вони програють, то потім відкуплюся від української дірявої правоохоронної системи» — розповідає «Вгору» на умовах анонімності джерело, обізнане про зміст переговорів ковальова з місцевими чиновниками.

Зранку 24 лютого почався повномасштабний напад росії на Україну. Війська рф завдали ракетні удари по містах та вторглись з чотирьох напрямків — в тому числі з боку тимчасово окупованого Криму. Вже вдень почалася битва за Антонівський міст через Дніпро під Херсоном, за 100 кілометрів від півострова. Лівобережну Херсонщину росіяни зайняли за лічені дні:

— Минуло 3-4 дні (після 24-го лютого — «Вгору»), й льоша приїхав з Києва до Голої Пристані, — згадує Віктор Маруняк. — А росіяни ж тільки в середині березня зайшли в Гопри. Тож ковальов шифрувався, їздив на якихось машинах дешевих — у нього джипи, а він на жигулях — ночував у різних друзів. І коли росіяни вже зайшли в місто,  пішов до них на розмову — і одразу домовився. Перше, що тоді в очі впало, — бензину геть не було, а на льошиних заправках з’явився. Звідки?

Політолог Володимир Молчанов переконаний, що нардеп міг приїхати на Херсонщину задля власного бізнесу та «роботи на окрузі», дати лад своїм справам, і повернутися до неокупованої частини України. Та він залишився, бо відчув величезні «перспективи», які перед ним відкриваються:

— Я вважаю, що ковальов залишився через можливість вивезення зерна. Свого та, набагато більшою мірою, чужого, — впевнений Володимир Молчанов. — Він отримав 30 срібняків від окупантів у вигляді власного урожаю, а тепер у нього є можливість напівпримусово або навіть безкоштовно забирати урожай інших фермерів. Він зараз суттєво збагачується і я думаю, це основна причина його зради. Мова йде про мільйони доларів, адже на Херсонщині невивезеними залишалися десь 1,5 млн тонн зерна, враховуючи ще близько 2,5 млн тонн нового врожаю… це колосальні суми.

І поки українська влада забирала активи й корпоративні права та публічно виганяла ковальова з фракції й партії «Слуг», все ще народний депутат продовжував набирати політичної «ваги» серед окупантського керівництва. Після заяв що «росія тут назавжди» та «тісна інтеграція з росією вже відбувається», його призначили «заступником голови уряду» Херсонщини, а згодом «міністром сільського господарства» окупованого регіону. Цей статус розширив можливості колаборанта — наприклад, дозволив запровадити пропускну систему для перевезення сільгосппродукції та взяти під контроль посівну кампанію. Та й статус «міністра» банально зрозуміліший російським митникам на відміну від «члена воєнно-гражданской адміністрації» (ВГА)  та залишає набагато більше вільного часу на новий бізнес, пояснює Молчанов.

Та окрім доступу до «потоків», нова влада дала можливість ковальову насолодитися «стравою, яка завжди подається холодною» — помстою. Помстою із запеклими політичними опонентами, наприклад, із мером Голої Пристані Олександром Бабичем. З початку війни той не припиняв забезпечувати життєдіяльність міста, проводив разом з голопристанцями численні проукраїнські мітинги та продовжував тримати державний прапор над громадою.

Російські окупанти викрали Бабича 28-го березня, і з того часу про нього немає жодної інформації:

— Йому важко було кинути все, що він тут зробив, а треба було, звісно, виїжджати. Ще у перші тижні війни я зустрівся з Бабичем і він розповів, що був дзвінок від ковальова, — ділиться спогадами Віктор Маруняк. — Той погрожував, передав що «тебя ждут много бессонных ночей»... Такі як ковальов — вони ж дрібні і перелякані. До війни він не міг нічого зробити, а тут такий шанс. Згодом Бабича викрали, а всі, хто знають ситуацію, кажуть що ковальов зробив все, щоб той сидів і щоб його не обміняли... І те, що Бабича досі немає — це льошина робота 100%.

***

Окремі кольори калейдоскопа життя олексія ковальова поступово з’єдналися у єдиний триколор. Міцно вхопившись за нього, він продовжив робити те, що завжди добре виходить під біло-блакитно-червоним прапором – вбивати, грабувати, знущатися, брехати. Та що очікує ковальова далі, чи зможе він уникнути покарання? Як зазначив один зі співбесідників «Вгору», крапку у цій історії має поставити зброя: «справедливість має бути набагато суворішою за наше правосуддя – якщо до війни це була ганьба, то тепер… тепер хай це краще буде партизанська куля».

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини