Їх вбили за мову, за стрічку, за прапор

Уже шостий рік в Україні триває війна. З кожним днем ми все менш емоційно реагуємо на зведення з фронту, на обстріли зі сторони ворога. «Втомились від війни» – кажуть одні, «Пройде ще 5 років і забудуть» – говорять інші. Але для багатьох українських сімей ця війна стане найбільшою втратою у житті, стане тією болючою раною, яка ніколи не загоїться і не забудеться…

З початку війни на Донбасі загинуло вже близько 13 тисяч українців – такі цифри наводить Організація Об’єднаних Націй. Чверть з них – цивільні люди. Вони не брали до рук зброї, але загинули від нелюдської ненависті, агресії та злості.

П’ять історій про українських цивільних громадян, які загинули від нелюдської жорстокості «русского міра» на 6262.com.ua.

Артем Мирошниченко. Вбили за мову

Чоловік загинув після того, як його побили два нетверезих молодика 16-ти і 17-ти років за те, що він відповідав їм українською мовою.

“А ТИ МОЖЕШ НА НАРМАЛЬНАМ ЯЗИКЄ ГАВАРІТЬ?”

Артем пережив кілька складних операцій та знаходився кілька днів у комі, але вижити йому не вдалося.

Артема Мирошниченка згадують як добру та світлу людину. Йому було 36 років. Родина Артема з перших днів війни допомагала армії. Сам він волонтерив у військовому шпиталі, був активістом організації “Бахмут український”.

Володимир Рибак. Вбили за прапор

Слов’янськ став місцем смерті Горлівського депутата Володимира Рибака. Після мітингу у Горлівці у 2014 році, на якому Рибак намагався зняти прапор “ДНР” та відновити прапор України, він був викрадений бойовиками та жорстоко вбитий. Через декілька днів тіло Володимира Рибака та київського студента Юрія Поправки зі слідами тортур знайшли у річці Казений Торець під Слов’янськом. Пізніше також було знайдено тіло друга вбитого студента – Юрія Дяковського. 

Володимира Рибака згадують, як небайдужу людину. Якщо десь коїлась несправедливість, він не міг пройти повз. По своїй людській суті він був борцем за справедливість. Він стояв поряд з учасниками Революції Гідності. Володимир в своєму місті неодноразово критикував управління міської ради, звинувачуючи його у корупційних діяннях.

Степан Чубенко. Вбили за синьо-жовту стрічку

Степан Чубенко – 16-річний хлопець, якого вбили у 2014 році у Краматорську за його активну проукраїнську позицію…за жовто-блакитку стрічку, яку він носив на рюкзаку. Степан Чубенко разом з друзями брав участь у мітингах на підтримку цілісності України, які проводилися в місті Краматорськ. Хлопці носили воду, продукти, засоби гігієни українським військовим, які прибули в місто. У липні 2014-го Степан поїхав до друга в Київ. 23 липня сів на поїзд у столиці, щоб повернутися додому. Їхав через Донецьк, де був затриманий бойовиками з «батальйону «Керч», за однією з версій, за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку,за іншою версією – через те, що вступив у суперечку з ними, відстоюючи позицію єдиної неподільної країни.

Сьогодні вбивць хлопця заочно було засуджено до довічного позбавлення волі.

Віктор Брадарський, Володимир Величко, Альберт Павенко, Рувім Павенко. Вбили за віру

9 червня 2014 бойовики угрупування “Російська православна армія” розстріляли дияконів п’ятидесятницької церкви “Преображення Господнє” в Слов’янську Володимира Величка і Віктора Брадарського і двох синів пастора цієї церкви – Рувима та Альберта Павенків.

Бойовики люто ненавиділи вірян, вважали їх церкву американською, а отже – ворожою. У 2014 році терористи пред’явили вірянам звинувачення в “злочині проти ДНР” – підтримці української армії. Мовляв, священики п’ятидесятницької церкві готували атовців – привозили їжу на блокпости ЗСУ і Нацгвардії, інфомували їх про дії бойовиків.

Чотирьох прихожан було викрадено, а згодом жорстоко вбито і спалено. Їх тіла вдалося знайти лише після звільнення міста Слов’янська від бойовиків за дитячою лікарнею, де віднайшли ще 14 тіл.

Юрій Поправко. Вбили за відмову говорити російською

Юрію Поправко на момент смерті було лише 18 років. Студент-заочник другого курсу Київського Політехнічного інституту брав активну участь у Революції Гідності. Перед трагедією Юрій запевнив рідних, що їде у Харків, але сам разом з ще чотирма проукраїнськими активістами відправився на Донбас, під Слов’янськ. Шляхом до міста хлопці потрапили у полон. Якийсь час активіст вважався пропавшим безвісти. Юрія Поправку, Юрія Дяковського, а також незнайомого з ними депутата міськради Горлівки Володимира Рибака, закатували ще до 20 квітня. Їх тіла кинули у річку Торець. 18-річного Поправку поховали під Києвом 28 квітня. 

Як розказала мама вбитого Юрія через 6 років після трагедії журналістам “Радіо. Свобода”, у сина був шанс жити, якби він все-таки перейшов на російську мову і збрехав, як хотіли кати, що ходить у церкву Московського патріархату.

Світла пам’ять!