Борис Задорожний родом із Херсонщини, з тієї частини, яка нині окупована Росією. Йому 25 років. Під час перебування в російському полоні унаслідок катувань повністю втратив зір.
Його історію в рамках проєкту «Повернення» розповіли журналісти Громадського радіо.
До початку повномасштабної війни Борис Задорожний вів, як він сам каже, звичайне життя: робота, дім, дивився серіали, відпочивав з друзями. Встиг попрацювати як на різних роботах, так і у різних галузях: хотів спробувати себе баристою, барменом, продавцем, адміністратором. А в останній рік перед повномасштабною війною взагалі працював на полях Херсонщини: труїв шкідників, сіяв та збирав врожай.
Додати Вгору як бажане джерело в GoogleКоли почалось російське вторгнення й окупація Борис із родиною залишився в рідному населеному пункті.
Вперше хлопець разом з другом побував на допиті в російських окупантів восени 2022 року. Тоді його доставили до комендатури.
«Казали, що їм розповіли про нас, що ми їхні локації фотографуємо та здаємо, хоча ми цього не робили. І потім ми з другом 10 діб просиділи на «ямі», — пригадує Борис.
Вдруге незаконно затримали в лютому 2023 року. Під час святкування дня народження одного з хлопців, хтось із компанії, бувши в нетверезому стані, увімкнув на колонці українську музику. Борис наголошує: музика лунала зовсім негучно. Але цього виявилося достатньо, щоб переконатись у тому, що хтось із цієї компанії здає все росіянам.
«Наступного дня все село оточили, кожного з нас виловили. Спочатку вивезли в посадку, довго били, а потім змусили нас бігти по мінних полях. Одна людина з тих полів не повернулася», — розповів Борис і зазначив, що на міні підірвався його друг.
Після підриву Каховської ГЕС до будинку хлопця прийшли російські окупанти й сказали, «ви патріоти». Після чого Борису зав'язали очі футболкою й разом з матір'ю повезли в приміщення, в якому протримали півтора місяця. Борисового батька окупанти забрали раніше — 3 червня 2023 року. Їх розмістили поруч в одиночних камерах.
Від хлопця та його батьків росіяни вимагали зізнання в диверсійних діях проти них. Вимагали зізнатися, що вони підривали їхню техніку та здавали локації СБУ, а також знищували й допомагали ліквідовувати російських військових.
Зі слів Бориса, окупанти знали, на що можна тиснути найбільше. Борисові казали: якщо він не зізнається, то погрожували привести його в сусідню камеру й наживо показувати все, що будуть робити з його батьками.
Бориса з мамою відпустили через півтора місяця після затримання. Це відбулося після того, як батько взяв на себе всі звинувачення, які російські окупанти пред’являли його родині. Коли хлопця з мамою випустили з підземної катівні на поверхню, він зрозумів, що нічого не бачить.
«Я вийшов на поверхню разом з мамою, і мама сказала: “невже білий день на вулиці! Я бачу”. А я зрозумів, що я нічого не бачу», — пригадав він.
Після цього матір із Борисом викликали в комендатуру й сказали, що у них є час до 15 вересня, аби залишити ТОТ. Зрештою вони виїхали в Одесу.
Через місяць після того як звільнили Бориса, тіло його батька знайшов односелець родини в одній з посадок. Поховали чоловіка в переддень його дня народження — йому мало виповнитися 44 роки.
У січні 2025 року померла мама Бориса. Росіяни завдали їй в окупації численних травм.
«У неї було відірвано від серця два клапани і у неї ураження лівої легені. Це все в результаті травм і переломів, які були завдані в окупації», — розповів Борис.
Борису допомагали психологи. Також йому робили операцію на очі. Утім, вона не була такою успішною, як хотілося і як очікували лікарі. Борисові зберегли очі, але зір повернути, на жаль, не вдалося. Операцію йому зробили безоплатно.
На запитання про те, якої, на його думку, допомоги бракує від держави, хлопець каже: потрібна допомога з житлом для переселенців з інвалідністю, які втекли з окупації. Адже орендувати житло дуже дорого.
Хлопець вже пристосувався до життя наосліп. Зокрема, опанував спеціальну програму, яка озвучує голосом те, що відбувається на смартфоні. Власне ця програма й дозволяє йому користуватися застосунком TikTok та багатьма іншими.
До побутових умов хлопець також пристосовується досить швидко: він каже, що йому достатньо кілька днів пожити, наприклад, у квартирі, щоб знати, де що розташоване. Він також може наосліп поприбирати або щось приготувати. Тобто — навчився орієнтуватись навпомацки.
У Бориса є відразу два захоплення: це блогінг і масаж. Але і на одне, і на друге не вистачає грошей.
Хлопець каже: для блогінгу йому потрібен новий смартфон та якісні навушники з мікрофоном.
Хлопець зазначає: блогінг — це те, чим він хоче займатися. Та є у нього ще одна мрія. У 2024 році, вже будучи незрячим, він вивчився на масажиста, пройшовши відповідні курси. Але для того, щоб працювати, йому потрібен власний кабінет. Каже — не хоче приймати пацієнтів удома. А ще — потрібне спеціальне обладнання, яке треба купити: насамперед це масажний стіл.