Борис Джонсон про корупцію та реформи в #Україні: "Корупцію треба викорінити. Я вважаю, що всі з цим погодяться"
- 8989 ретвітів
- 711 вподобання
Переглянути зображення у Твіттері
Ідея проведення міжнародної конференції (йдеться саме про багатосторонній міжнародний захід, а не просто про британські переговори) виникла щонайменше півроку тому. Публічно її виголосили у перший день березня, а в травні британське МЗС визначило день та місце зустрічі.
Говорити планували про політику, бізнес та допомогу. Та відтоді дещо змінилося.
У червні Верховна рада ухвалила "закон про НАТО", зафіксувавши, що вступ до Альянсу є однією з ключових задач держави. Оминути увагою це питання було неможливо.
Вже перший день конференції показав єдність Заходу щодо України. Але – не на нашу користь.
Протидія ідеї членства в НАТО згуртувала навіть тих, хто досі публічно підтримував зближення Києва з Альянсом.
"Європейська правда" слідкувала за перебігом дискусії експертів та політиків у Лондоні.
"НАТО – ні"
"Я не повторюю російські наративи. Це моя думка, а не нав’язана Росією. Навпаки, я маю на меті допомогти Україні, застерегти її від помилкових кроків", – переконував "Європейську правду" Джеймс Шер, ключовий експерт із безпекових питань Східної Європи у британському королівському центрі "Чатем Хаус".
За декілька годин до того він здивував багатьох, наголосивши під час панельної дискусії, що Україна має відмовитися від публічних заяв про свій намір приєднатися до Альянсу.
"Українське членство в НАТО наразі не є ані потрібним, ані можливим", – заявив Шер, коментуючи рішення Верховної ради про визначення повноцінного членства однією з ключових задач України. "Якщо ви підніматимете це питання, це лише ускладнить ваші відносини (з країнами-членами Альянсу)", – наполягав він.
Цікаво, що українська урядова делегація сприйняла такі заяви спокійно.
Джерела кажуть, що дипломати були до цього готові – схожі заяви вони чують вже майже місяць.
"Коли ВР ухвалила це рішення, у мене всі зустрічі починалися із волання: мовляв, що ви робите, вам це лише зашкодить", – розповів ЄП один із посадовців, що опікується тематикою НАТО.
Пояснення про те, що Київ не подає заявку про вступ і не робитиме це ближчим часом, не працюють. Обурення викликає сам факт того, що Україна претендує на новий статус у відносинах з Альянсом. "Ви в Україні приділяєте надто велике значення символам статусу, а не реальній співпраці. Навіщо вам цей статус, якщо ви зараз маєте більше практичної співпраці, ніж Грузія з її інтенсифікованим діалогом! А такі ініціативи ведуть вас до поразки. В НАТО немає підтримки нового статусу для України, а відмова Альянсу лише розв’яже руки Москві", – переконаний Джеймс Шер.
"Єдиний шанс, коли Україна зможе розраховувати стати членом НАТО – це в разі, якщо США, Британія, Німеччина, Франція та інші будуть готові воювати з Росією для захисту України. Цього немає зараз і цього не буде у осяжному майбутньому", – додав на конференції британський панеліст Малкольм Ріфкайнд, колишній голова МЗС та Міноборони, а до 2015 року – голова парламентського комітету з питань розвідки та безпеки.
Цікаво, що наступного дня, коли експертну дискусію замінила політична, Київ неочікувано одержав підтримку своїх євроатлантичних прагнень.
Глави МЗС почергово виступали з короткими промовами. Міністр закордонних справ Латвії Едгар Рінкевічс присвятив свій виступ розповіді про досвід Риги, яка багато років поспіль чула точно такі ж заяви на свою адресу.
"Ми пам’ятаємо, як багато хто говорив, що балтійські країни точно не зможуть увійти ані до ЄС, ані до НАТО і що вони не здійснять реформи. Але минув час, і навіть скептики визнали (доцільність вступу) і сказали нам: ласкаво просимо", – пригадав він.
Але варто бути реалістами. Балтійські та східноєвропейські країни лишаються у меншості, та й серед них не всі готові до безумовної підтримки ідеї членства України в Альянсі.
Душа проти тіла. Американська версія
Та у питаннях, не пов’язаних із НАТО, Київ може похвалитися значно кращими результатами конференції.
"Я зараз скажу мантру, яку ви багато разів чули, але Україна за три роки після революції зробили більше, ніж за 20 років перед тим", – цими словами почав розповідь про українські реформи глава британського МЗС Борис Джонсон. І майже відразу додав: "Але ми всі погоджуємося: ще далеко не вся робота виконана".
Ці дві фрази він повторив ще кілька разів протягом дня, і вони якнайкраще характеризують те, що почув у Лондоні прем’єр-міністр Володимир Гройсман.
"Політична" частина конференції не розчарувала. Щонайменше – за своїм представницьким рівнем. Понад десяток міністрів закордонних справ, заступник держсекретаря США, віце-президент Єврокомісії, ключові особи міжнародних фінансових інституцій, представники не лише більшості країн ЄС та США, але також Канади та Японії зібралися в Лондоні на першу конференцію з питання підтримки українських реформ.
І, до речі, домовилися, що за рік відбудеться друга така зустріч – в Копенгагені.
Звичайно, без критики не обійшлося.
Про пробуксовку реформ говорив навіть той самий Джонсон. І хоча посол Великої Британії в Україні згодом обурилася на новини ЄП з цього приводу, та запис промови міністрапідтверджує, він дійсно сказав цю фразу: є ознаки того, що окремі реформи стають "нерішучими" (faltering).
Власне, так само міністра почули і ЗМІ з англомовних країн - приміром, "Голос Америки"
ЧитатиГолоc Амepики
✔@chastime
Відомості про Рекламу у Твіттері та конфіденційність
Та найгострішою стала заява заступника державного секретаря США Вільяма Браунфілда.
"Я можу лише повторити слова держсекретаря США Рекса Тіллерсона, які він сказав на останній міністерській зустрічі НАТО (вона відбулася в квітні. – ЄП): нам немає сенсу боротися за тіло української держави, в тому числі на Сході, якщо вона загубить свою душу через корупцію", – заявив американський топ-дипломат.
Що у підсумку?
Звісно, є достатньо підстав говорити, що стакан "наполовину повний" – реформи йдуть, їх напрямок схвалили всі без винятку європейські політики, що взяли слово на зустрічі в Лондоні.
А на організованій Chatham House експертній дискусії, що відбулася напередодні, рівень підтримки українських реформаторів взагалі зашкалював. Аналітики, знайомі з викликами, що стоять перед Україною, не шкодували слів для опису того, наскільки Україна перевищила їхні сподівання.
От тільки практичний результат зустрічі залишається під питанням.
На момент написання цієї статті не повідомлялося про жодну спільну домовленість за підсумками конференції. Більше того, в четвер не прозвучало ані натяку на те, що вона буде досягнута.
Пропозиція литовського міністра закордонних справ Лінаса Лінкявічюса про підтримку так званого "плану Маршалла для України" пролунала, але залишилася без відповіді з боку його європейських колег, і навіть український прем’єр не підтримав цю ідею у своєму виступі. А це найкраща ознака того, що змістовні переговори щодо "плану Маршалла" не ведуться (адже хто буде всерйоз обговорювати кількамільярдну фінансову допомогу Україні, якщо вона про неї не просить?).
Єдиним, хто задекларував намір надати Києву досі не анонсовану фінансову підтримку, став глава МЗС Угорщини Петер Сіярто.
"Я радий оголосити про виділення Україні кредиту на суму 50 млн доларів для обновлення інфраструктури. А також ми виділяємо 40 млн євро неповоротної допомоги грантів для агропрому та фермерів України, які мають намір провести оновлення (виробничих потужностей)", - повідомив він.
Ще одна заява Сіярто стосувалася допомоги родинам українських АТОшників. Угорський міністр розповів про наміри прийняти на літній відпочинок 2300 дітей, батьки яких воюють в АТО.
Ініціатива справді дуже шляхетна. Господар конференції Борис Джонсон двічі згадав її (і тільки її, бо інших не було!) – у заключному виступі для міністрів та у промові для ЗМІ. Але є всі підстави припустити, що українська делегація розраховувала отримати дещо більше від зустрічі високого рівня у Лондоні.
Та за фактом – маємо лише політичну підтримку. Це теж немало і це теж має значення. Борис Джонсон, приміром, наголосив на прес-конференції, що робитиме все для збереження санкцій проти РФ. Та Києву варто зробити щось, щоби з наступної, копенгагенської зустрічі Україна могла привезти також певні практичні домовленості.
Умова для цього добре відома. Без продовження реальних реформ, на потребі яких наголошували міністри ключових країн-донорів, інакшого результату напевно не буде.
-preview.webp)
