Італія: створена Богом (записки подорожнього)

Якось Марк Твен, захоплений красою Італії, написав: «Бог створив Італію за задумом Мікеланджело.» Тому зовсім не дивно, що сюди прагнуть потрапити тисячі туристів зі всього світу. Я не стала винятком, адже давно мріяла побачити той самий Рим, до якого, як відомо, ведуть усі дороги, і неймовірну, сповнену таємниць віків Венецію.

Автобусний тур, який я замовила в одній досить відомій туристичній агенції, цілком виправдав мої сподівання: він був цікавим, майже комфортним (враховуючи два нічних переїзди!) і залишив по собі безліч вражень, кількасот фото і нові знайомства.

Наш маршрут починався з Угорщини, де ми встигли лише помилуватися нічним Будапештом (угорська митниця майже сім годин не давала «добро», ретельно копирсаючись у валізах), а на світанку вже були на території Словенії.

Словенія – маленьке чудо

До розпаду колишньої Югославії Словенія була її частиною і першою в 1991 році вирушила «в самостійне плавання», яке виявилося досить вдалим. З усіх слов’янських країн і країн з колишньою комуністичною плановою економікою Словенія має найвищий номінальний ВВП на душу населення. Мінімальний розмір оплати праці складає 886.72 євро. Стабільна економіка, сильний експорт,  конкурентоздатна переробна промисловість, безкоштовна освіта. А ще – найменша з усіх країн Західної Європи кількість боргів.

Перше, що вразило, - надзвичайна чистота узбіч дороги. Неможливо було знайти хоч щось, схоже на не доглянутість. Навіть там, де до узбіччя підступали ліси, складалося враження, що трава підстрижена на зразок газонної! Дорогою до столиці Словенії Любляни не зустрілося жодної занехаяної споруди, жодної «гуляючої» ділянки землі.

Потім гід розповіла нам, що словенці жартома кажуть: «Наш девіз – три «т»: трудитися, трудитися і трудитися.» Невелика територія і кількість населення трохи більше двох мільйонів не завадила словенцям зробити свою державу чистим, зручним і затишним домом.

Любляну часто називають «Прагою в мініатюрі», «романтикою часу і душі». Вузенькі старовинні вулички, елегантні місточки, невеличкі кафе, давні замки і європейська розкіш і зручність сучасності. А ще словенці дуже пишаються своїм найвідомішим поетом і письменником Франце Прешерном, який встановив нові стандарти для словенської літератури і пробудив національну самосвідомість народу, у країні 8 лютого відзначають національне свято – День Прешерна.

Альпійське озеро Блед, розташоване в однойменному містечку, недарма порівнюють з альпійською казкою – воно вражає з першого погляду неймовірною бірюзовою водою в оточенні скелястих гір, замком на високій кручі і маленьким острівцем (зі своєю власною легендою!) посередині. А ще там лебеді вільно і без остраху виходять на берег підгодуватися. Що цікаво, доступ до всіх водойм у Словенії абсолютно вільний, тож місцеві жителі і туристи можуть запросто поплавати у цій неймовірній красі й чистоті.

Доброго дня, Італіє!

Як не дивно, але коли ми вже заїхали на територію Італії, то узбіччя й споруди побіля них видалися дещо захаращеними і не такими охайними, як у Словенії. Можливо, просто за контрастом. А от тризірковий отель у Флоренції виявився досить пристойним, охайним, із великою кількістю дзеркал і апельсиновими деревами з плодами в вазонах біля входу. Наступного ранку любителів гарно попоїсти розчарував італійський сніданок, що складався з омлету, сиру, ковбаси і круасану до чаю, кави або соку, і вони з ностальгією згадували сніданок угорський зі значно ширшим вибором. Але  на гастрономічні переживання не було часу – на нас чекало вічне місто Рим.

Рим і Ватикан

Відомий італійський актор і кінорежисер Альберто Сорді говорив, що Рим відрізняється від інших міст, і порівнював його з великим музеєм, вітальнею, якою «треба пройти навшпиньки.» І дійсно, відчуття дотику до історії давніх віків – приголомшливе! Заснований у 753 році до н.е., він щороку 21 квітня святкує свій день народження. До речі, у цей день більшість музеїв міста можна відвідати безкоштовно.

Здавалося б, знайомий ще зі шкільних підручників Колізей, а як вражає своїми масштабами (і це вже залишки, бо ж, за словами гіда, пів-Риму збудовано з розібраних частин цієї грандіозної споруди). А колись ця арена вміщала 50 000 людей і нині залишається одним із семи чудес світу. За скромними підрахунками, за всю історію цієї споруди на ній було вбито більше, ніж 500 тисяч людей і більше мільйона тварин. У давні часи в спеціальних кіосках  біля Колізею можна було купити жир тварин і піт (!) гладіаторів – жінки використовували їх у косметичних цілях. Поруч із Колізеєм  – арка і залишки Римського форуму, де вершилися долі імперій. Базиліки – найвідоміші храми Риму, вражають  розкішшю і красою. Їх багатство і унікальні колекції завжди притягували любителів мистецтва. Очі розбігаються, а пам’ять відмовляється працювати у такому екстремальному режимі. Але далі – іще цікавіше, і ти ніби отримуєш друге дихання і шаленієш від однієї думки, що бачиш це все.

Перед тим, як увійти на територію Ватикану, необхідно пройти обов’язковий контроль: металева рамка, відсутність великих рюкзаків і ще ти повинен мати пристойний вигляд – прикриті плечі й коліна. Ватикан – держава в державі,  найменша країна світу, священний притулок мистецтва і релігії, у музеях Ватикану зібрані колекції мистецтва від єгиптян до наших днів. Підлога в них вимощена неймовірно гарною давньоримською плиткою і мозаїкою, знайденими під час розкопок. Творіння Рафаеля, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, античні скульптури, картини, фрески – на кожному кроці. Велична базиліка Святого Петра - найбільша церква у світі, -  в якій просто дух перехоплює від захвату. Тут зберігаються мощі папи Іоанна Павла ІІ, якого канонізували, і на саркофазі є обов’язкове “sanctus» (святий). А яка вражаюча аура Сікстинської капели з геніальними фресками Боттічеллі, Мікеланджело й Пінтуріккьо!

 Ось відомий на весь світ балкон, з якого Папа Римський виголошує своє знамените послання «Urbi et orbi» («Місту (Риму) та світу»), «папська пошта», з якої можна надіслати листівку-сувенір у конверті зі штампом «Пошта Ватикану», і «папські магазини» сувенірів, де на будь-який смак і гаманець пропонують освячені ладанки й інші приємні й корисні речі на згадку про Ватикан.

Флоренція – батьківщина великих

Незважаючи на свою велич, Рим не завжди був першим геть у всьому. Так, у 1339 році саме Флоренція стала першим містом в Європі з вимощеними вулицями. А ту мову, яку  ми називаємо італійською, сформував Данте Аліг’єрі у XIVстолітті: у своїх творах, що отримали колективну назву «Божественної комедії», він змішав південні італійські мови зі своєю рідною флорентійською, саме цей діалект став основою сучасної італійської мови.

Місто, назва якого перекладається як «квітуча», стало справжньою колискою Ренесансу. Тут народилися Леонардо да Вінчі, Галілео Галілей, Донателло, Макіавеллі, Роберто Каваллі й Гуччіо Гуччі. З XIV по XVIII століття там жили і правили представники відомого сімейства Медичі, і нагадування про них зустрічаються мало не на кожному кроці. Палаци, родова усипальниця, міст-галерея Понте-Веккьо, своєрідний закритий перехід, який з’єднував їх житло з адміністративними спорудами (адже Лоренцо Медичі і його брата неодноразово намагалися вбити). До речі, нині на Понте-Веккьо працюють майстри золотих справ – найвідоміші ювеліри. Підірвати цей міст не піднялася рука навіть у німців при відступі, сам Гітлер сказав, щоб його залишили, адже він «надзвичайно гарний».

Вузенькі вулички виводять до будинку, у якому – уявіть собі – була майстерня самого Леонардо. Вона працює й сьогодні, там виготовляють скульптури на замовлення Ватикану. А неподалік – будинок Данте і невеличка церква, в якій він уперше зустрівся з Беатріче. Окреме німе захоплення (бо від захвату не вистачає сил говорити) – це галерея Уффіці, джерело дорогоцінного класичного мистецтва епохи Ренесансу. Ще у 1591 році в путівнику по Флоренції про Галерею говорилося, що вона «одна з набільш перевершуючих усе за красою… у світі», «повна античних скульптур, благородного живопису й найдорогоцінніших предметів». Сюди було зібрано «для краси, для вивчення, для задоволення» шедеври Леонардо да Вінчі й Мікеланджело.

Сама історія обступає вас у Флоренції на кожному кроці. Навіть смачнюче італійське морозиво, знамените gelato, придумали у 1500 році саме тут!

Венеція - наречена моря

«Можливо, Атлантида не зникла під морськими хвилями, просто знову піднялася над ними в образі Венеції», - якось вигукнув у захваті англійський письменник Джефф Дайєр. І дійсно, це місто-пам’ятник, у якому будь-яка споруда може претендувати на звання історичної. Тож уся стара частина Венеції і її лагуна внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Цим «містом на воді» захоплювалися свого часу Бродський і Хемінгуей, Герцен і Гете, його оспівували Данте, Манн і Шекспір. Тут народилися Джакомо Казанова, Марко Поло, Антоніо Вівальді. А відомий український письменник  Юрій Андрухович у містифікаторському романі «Перверзія» ще більше розпалює інтерес до цього сповненого таємниць міста.

До Венеції можна дістатися лише катером, одночасно милуючись архітектурними пам’ятками на берегах лагуни. На набережній височать дві колони, на одній з яких зручно розташувався крилатий венеційський лев – символ міста. А далі – неймовірна, бачена багато разів у кіно й по телебаченню площа Святого Марка з однойменним собором, дуже пишним у своїй грандіозності. Цей собор часто жартома називають «найбільш піратським» у світі, бо колони, статуї коней і інші прикраси фасаду часто були військовими або піратськими трофеями. Звичайно, голуби, яких рука так і тягнеться погодувати для гарного селфі, проте місцева влада ввела за це штраф у 50 євро, оскільки птахи дуже нешанобливо ставляться до пам’яток історії.

Гуляти Венецією можна безкінечно: чи пішки, милуючись кожним будинком, кожною «вуличкою»-каналом зі східцями просто у воду, заходячи в маленькі кафе і магазинчики, дати волю фантазії біля будинку, де народився і жив Казанова; а можна романтично покататися на гондолі або проїхатися катером по Гранд-Каналу, випити кави у знаменитому кафе «Флоріан», улюбленому кафе Вагнера.  Навіть сувеніри у Венеції найяскравіші й найнезвичайніші: одні  карнавальні маски і вишукані вироби із муранського скла чого варті!

Навіть один раз побувавши в цьому місті, неможливо не закохатися в нього на все життя. У місто, яке поступово йде під воду, як напівміфічна Атлантида, можливо, для того, щоб піднестися колись над хвилями ще фантастичнішою.

Отже, за тиждень подорожі я пересвідчилася, що Італія – це дійсно неймовірна країна, в яку хочеться повертатися знову і знову. А подорожувати, пізнаючи світ, приємно, корисно і пізнавально у будь-якому віці.

${gallery:b7ebed48f1fe9e220f6d7905318a40ea}