Карантин і психіка. Три типи поведінки

Епідемія коронавірусної інфекції COVID-19, що поширюється по всьому світу з кінця минулого року, однозначно змінила - і зараз ще міняє - багато в нашому житті.

Радикальні пертурбації торкнулися абсолютно всіх сфер людської життєдіяльності - чи то економічні відносини, культурні ініціативи, спортивні змагання або повсякденний життєвий уклад окремо взятої «людини розумної». Вражаючі цифри статистики, що описують хід пандемії, хвилюючі телерепортажі і статті журналістів, блогерів, громадських діячів, політиків, присвячені коронавірусу, накладають відбиток у тому числі й на психічний стан людей.

Які особливості впливу інформації про коронавірус на громадян, особливості сприйняття карантинних заходів на психіку людини? Чи є в цьому плані будь-які тенденції, які можна було б вже зараз визнати закономірністю? Ці та інші питання цікавили нас у бесіді з головним лікарем Херсонської міської психоневрологічної поліклініки Олександром Логачовим.

Перш за все, розповідає Олександр Михайлович, слід визнати,  в оцінці явища коронавірусної пандемії люди розділилися на три приблизно рівні за кількістю групи. В одну з них входять ті, хто рішуче не сприймає інформацію про значне поширення коронавируса, часто вважаючи, що «хвороба» просто вигадана якимись світовими елітами, щоб віднайти нові важелі впливу на маси. Принаймні, інфекція, можливо, і існує насправді, вважають ці скептики, але вона не настільки небезпечна, як про це розповідають мас-медіа та політичні діячі.

Така позиція іноді отримує крайні прояви, коли людина навмисно, демонстративно відмовляється дотримуватися правил карантину - наприклад, не надягає захисну маску в супермаркетах та інших місцях великого скупчення людей.

Протести проти карантинних заходів – типова реакція певної частини громадян на обмеження свободи

Друга група, за словами Олександра Логачова, складається з індивідуумів, які дотримуються прямо протилежної точки зору. Ці люди в буквальному сенсі слова вражені масовою «коронавірусною» істерією, вони здатні тижнями і навіть місяцями просидіти в суворій самоізоляції, пересуваючись публічним простором лише в разі крайньої необхідності, «перебіжками». Іраціональний страх «підхопити ковід» сприяє різкій десоціалізаціі таких громадян, вони часто замикаються не тільки в буквальному сенсі, в «своєму домі - своїй фортеці», а й, що називається, в собі, обмежуючи або навіть зовсім виключаючи контакти з іншими. Життя таких «людей у ​​футлярі» характеризується наявністю різноманітних ритуальних процедур: наприклад, вони надмірно часто й подовгу миють руки, користуються антисептиками, змінюють одяг по кілька разів на день, з хворобливою регулярністю змірюють температуру, тиск, сатурацію, прислухаються до найменших симптомів, що свідчать, на їхню думку, про інфікування.

Деякі люди під час карантину вдаються до перевірки свого фізичного стану значно частіше, ніж це відповідає здоровому глузду

Крайній прояв такої «коронавірусної параної» - це коли деякі ексцентрики замість маски в публічних місцях надягають, наприклад, протигаз або «маску чумного доктора», а також щось на кшталт савана або скафандра.

Захищаючись від епідемії, протигаз натягнув навіть цей таксист

Маска «чумного доктора», яку носили медики Середньовічної Європи, в наш час знову має неабияку популярність

Звичайно ж, саме третя модель поведінки, стверджує Олександр Логачов, є найбільш прийнятною і адекватною навіть із точки зору психіатричної науки. Адже людина, яка не впадає в крайнощі, здатна до розумного критичного осмислення інформації, що її оточує, стабільна в психічних проявах - найменш імовірний кандидат на обстеження у відповідного медичного фахівця.

Надмірний, вкрай ексцентричний «захист» від інфекції – привід зацікавитися психічним станом людини