Хотів підірвати російський БТР і опинився в катівні: історія херсонця, який пережив російський полон

Віктор Малишев – звичайний автомеханік з Херсона, який не зміг залишатися осторонь, коли місто окупували російські війська. Спершу він чинив тихий спротив, а згодом наважився на спробу диверсії проти окупантів.

За це чоловік опинився в російських катівнях на Херсонщині, де пережив побиття, допити та місяці неволі. Історія Віктора – одна з сотень історій цивільних, які пройшли через катування під час російської окупації Херсона.

Від тихого спротиву до відчайдушного кроку

Віктор розповідає, що до повномасштабного вторгнення ремонтував і обслуговував вантажні автомобілі – спочатку працював на підприємстві, потім пішов на «свої хліби» – багато їздив по Херсонській і Миколаївській областях. Коли прийшла війна, роботи не стало, сім’я почала «проїдати» заощадження.

Однак щедро пропоновану російськими окупантами «гуманітарку» чоловік принципово не брав і не збирався. Його спротив був тихим: на мітинги не ходив, до руху спротиву не долучався, ніде ніяк себе не проявляв. Але ненависть до загарбників наростала з кожним днем.

Поворотний момент стався у травні. Віктор поїхав забирати доньку з новонародженою онукою. З пологового будинку в Генічеську мав привезти її додому, в Софіївку Новотроїцького району.

«І оце поки я їхав з Херсона в Асканію-Нова (це моя рідна сторона, я там народився), проїхав 27 блокпостів. Це мене «запаяло». Коли їхав назад, через день, їх було вже сім. Потім мені все це набридло, що росіяни поводять себе як хазяї. Вони вважали, що вони тут закон і порядок».

На вулицях окупованого Херсона. Липень 2022 року. Фото Ірини Ухваріної

Це сталося 29 липня 2022 року. Віктор вирішив щось зробити. Взяв дві пляшки запальної суміші та вночі пішов до блокпоста на 5-му кілометрі Миколаївського шосе, де дорога на Чорнобаївку. Хотів підпалити БТР, але побачив на блокпосту людей. Одну пляшку залишив біля БТРа, іншу взяв з собою, підійшов ближче: окупанти сиділи на табуретках, здавалося, там ще хтось спав...

«Підпалив гніт, кинув... чи він потух, чи що – не загорілося. Друга пляшка залишилася біля БТРа».

«Терориста» росіяни схопили одразу. Били прикладами по голові, стволом надавили в хребет, так, що досі болить те місце, розповідає Віктор.

«Мене допитували, хто там зі мною нібито був. Бачили, що дві пляшки були. Одна розбита, а друга ціла. Кажу: нікого не було, я сам був».

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.

Пекло в катівні Херсона: «Ви звірі, нелюди, чи що?»

Потім «злочинця» привезли до сумнозвісної катівні на вулиці Теплоенергетиків. Одягли на очі якусь довгу шапку, щоб він нічого бачити не міг, і години півтори-дві жорстоко били - гумовою  дубинкою, держаком, якоюсь трубою. Удари припадали  в основному по ногах і по спині.

«У камеру закинули мене тієї ж ночі. Десь 5-6 днів не міг піднятися. Боліли ноги, не міг встати. Потім, вдень, мене вивели та знову процедура така повторилася. Але вже справжні катування були, не тільки дубинка», – розповідає Віктор Малишев.

Щоб залякати та вибити інформацію про «спільників» чи зв'язки з СБУ, окупанти застосовували весь арсенал садизму – били електрострумом, використовували польовий телефон «тапік» та шокери. За підрахунками Віктора, за півтори-дві години катування його били шокером тисячі три разів. Дроти від «тапіку» чіпляли до різних частин тіла, в тому числі й до інтимних. Роздягали догола, тримали за руки й ноги, погрожуючи відрізати статеві органи. Віктор Малишев каже, що спочатку ні в чому не зізнавався, а потім розповів, як було: що був сам-один, без спільників. Випитували росіяни й про знайомих із СБУ та поліції, чоловік відповідав, що з такими людьми не знайомий. Зараз він може сказати, що були й такі люди в його оточенні, але росіянам повторював одне: не знаю нікого.

«Потім, коли вже дріт обірвався, так сильно боляче стало, що я вже заплакав. «Ви звірі, нелюди, чи що? Я ж нічого не знаю, що ви хочете!». Звичайно, російською мовою я це тоді казав. До війни я і розмовляв російською мовою, а виключно на українську перейшов вже після полону».

Потім виводили на допити, записували на камеру, вивозили на «слідчий експеримент» і тримали на задньому сидінні, а автівці поміж двох автоматників.

«Жрітє лук, лєчітєсь»: медицина та побут у херсонській катівні

У Херсоні годували бранців один раз на день мискою перевареної вермішелі – і так було перші три-чотири тижні. Добре, що була вода, кип’ятильник і деякий час – чай, який досить швидко закінчився. Через якийсь час окупанти дозволили рідним приносити передачі – спочатку двічі на тиждень, потім лише один день. Однак російські наглядачі безсоромно грабували передачі від рідних. Бранці комунікували між камерами й знали, що, наприклад, комусь передали п’ять пачок сигарет, а йому росіяни віддають лише три – одну з передачі, а дві пачки російських. Пиріжки та фрукти потрапляли в обмеженій кількості, «на общак», а чай і кава взагалі не доходили – їх окупанти забирали собі.

Проблема була і з ліками – були не всі й в обмеженій кількості: наприклад, валідол був, а з противірусних – геть нічого. І коли всі захворіли, наглядач зі словами «Жрітє лук, лєчітєсь» замість медикаментів кинув у камеру цибулину – і вона пролетіла крізь решітку, як через м'ясорубку, розповідає Віктор.

Разом із ними сидів чоловік, який, за його словами, був депутатом Херсонської облради та мав бізнес у дорожній сфері та салон продажу айфонів. Умови для нього були такими ж нелюдськими – він спав на бетонній підлозі. Один із наглядачів на позивний «Валентин», знаючи про його статки, вирішив на цьому нажитися. Вивів чоловіка на розмову тет-а-тет і запропонував «угоду»: обміняти особистий iPhone на матрац. Депутат не мав вибору і погодився. «Валентин» просто зайшов в іншу камеру, забрав матрац в іншого в’язня і віддав його власнику айфона.

Під час псевдореферендуму полонених змушували голосувати за приєднання до РФ під загрозою жорстоких побиттів.

«У нас не було вибору. Якщо не проголосуєш – тобі «гайки». Все, що робиться під примусом – фіктивно, ми це розуміли. Під примусом всі голосували за приєднання. Всі без винятку. Один був, що відмовився – його там жорстоко побили. Я не знаю, чи він проголосував, чи не проголосував. Крики були...»

А далі Віктор розповідає про тортури: «звьоздочка» – коли руки назад зв'язують і підвішують за руки; «водолаз» коли тебе тримають лежачи на спині, на рот кладуть ганчірку і заливають водою, щоб ти не дихав. І це крім шокера, крім тапіків, крім побиттів і наручників.

Приміщення ізолятора тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків у Херсоні, що використовувався російськими військами для катування цивільних. Фото: Роман Баклажов, 2022. Джерело: Human Rights Watch

Від катівні до катівні на Херсонщині

У Херсоні Малишева протримали до 20 жовтня. Перед відступом з міста полонених почали перевозити. Спочатку бранців вивезли в Олешки, половину там і залишили, а половину, в тому числі й Віктора, повезли в Голу Пристань. Невдовзі й туди почало «прилітати», тож наступний переїзд не забарився – 30 жовтня 2022 року всіх перевезли в Чаплинку. І з кожним новим місцем незаконного утримання умови ставали дедалі гіршими.

У Голій Пристані кватирка не закривалася, бо була зламана, спали сирій землі, світла в камері майже не було (як потім і в Чаплинці). Від гнітючої одноманітності рятували лише старі книжки, що дивом залишилися в ізоляторах, та шахи, в які грали в Голій Пристані. Через постійну темряву та намагання читати при слабкому світлі Віктор катастрофічно втратив зір. Тепер він не може читати без окулярів, хоча до полону бачив чудово.

У Чаплинці було шість камер, одну займали жінки – їх було десь восьмеро. У камері, до якої запроторили Віктора, було 5 ліжок – а перебувало 12-13 людей. Намагалися спати по двоє. Чоловік спав на підлозі, але вона була настільки прогнила, що при кожному кроці, при кожному поруху підіймався пил і постійно тхнуло пліснявою.

«Щоб було зрозуміло: ти виправ рушник звечора, на наступний вечір ти його нюхаєш – він пліснявою тхне. Ти його заново переш. Оце доправся до того, що він просто почав розлазитися в руках, як вижимаєш», – пояснює колишній бранець.

Води в камері не було, а користуватися туалетом дозволяли лише обмежено, виправдовуючи це забитою каналізацією. Двічі на день, зранку та ввечері, полонених випускали на коротку прогулянку – в туалет, покурити. Лише в цей час можна було набрати технічної води з вуличного крана, щоб вмитися чи набрати її в баклажки для побутових потреб у камері. Засобів гігієни теж не було – Віктор єдиний, мав зубну щітку та пасту, а мило було дефіцитом, яким ділилися з усіма.

Коли бракувало води для миття, посуд ретельно витирали серветками, щоб підготувати до наступного прийому їжі. Годували двічі на день – давали по маленькій жменьці каші з тушкованкою або рибою, їсти чоловікам хотілося постійно. А потім жінка одного з полонених під час евакуації приїхала у Чаплинку і почала приносити ув’язненим їжу і кілька разів приносила в мішках якийсь одяг – куртки, штани, труси, футболки: хто що міг дати, вона збирала і передавала.

Віктор згадує історію двох херсонців, з якими перетнувся в неволі. Обох затримали під час поїздки в робочому фургоні: 22-річного юнака, який не мав при собі паспорта, та його 35-річного напарника. Приводом для арешту стало знайдене в телефоні фото пам’ятника танку (ймовірно, Т-34 у Музиківці). Окупанти просто відібрали у них автівку. За словами Віктора, така практика була системною: перед ротацією російські військові влаштовували рейди, «віджимали» у цивільних буси та фургони, щоб вивезти на них награбоване майно до себе «на болота».

Довга дорога додому

19 грудня 2022 року, на Миколая, Віктора нарешті звільнили. Ймовірно, тому, що росіяни втратили документи: бранців привезли в одне місце, а документи – в якесь інше.

«У Чаплинці питали: ти звідки? За що тебе посадили? Ми розуміли, що нас тримають до пори до часу. А потім хтось нам по чутках сказав, що перш ніж випускають, нас тримають пів року».

Паспорт і срібний ланцюжок йому повернули, а от телефон – ні, начебто він десь «загубився». Без грошей, з розірваною на стрічки старою футболкою замість шнурків на кросівках, він опинився на вулиці в Чаплинці. Завдяки допомозі небайдужих людей та грошам, які передали родичі, зміг виїхати. Маршрут був виснажливим: через Крим, Росію, Латвію, Литву та Польщу. Згадує, як через діряві кросівки змерзли ноги та який він був щасливий, що вирвався з окупації.

6 січня 2023 року Віктор нарешті повернувся до рідного Херсона. Потім із дружиною пішов до слідчого, щоб заявити про себе та знятися з розшуку. Він детально розповів правоохоронцям про перебування в російських катівнях на Херсонщині, назвав побратимів, з якими ділив неволю, та надав свідчення про наглядачів-окупантів, які запам’яталися за позивними «Злий» та «Валентин».

Одразу після звільнення. Фото з архіву Віктора Малишева

Життя після

Колишні цивільні полонені Херсонщини тримаються одне одного, об’єдналися у братську спільноту взаємодопомоги «Бранці Херсона Рівний рівному», яка об’єднує понад 150 людей. Організація допомагає колишнім полоненим відновити фізичне та ментальне здоров’я, повернути втрачені документи, а також пройти юридичний шлях для підтвердження факту перебування у російських катівнях, отримання відповідного статусу та належних виплат.

Сьогодні Віктор Малишев намагається відновити здоров'я. Наслідки катувань даються взнаки: протрузія хребта, травмоване коліно, плюс втрачений зір. «Спина болить жахливо, не можна нічого підіймати, нічого переносити», – розповідає чоловік. Але попри фізичний біль, він залишається вірним своїм переконанням:

«Я зробив те, що міг зробити, але не вийшло – отримав на горіхи. Хлопці деякі були здивовані, деякі казали, що дурень, а деякі, які розуміли мене, – що правильно зробив, але неправильно, що попався».

І мріє побачити нашу перемогу: «Сподіваюся, доживемо. Дуже сподіваюся».

Більше про долі жителів Херсонщини, які пережили російський полон або досі залишаються в неволі, у наших попередніх статтях:

• “Зламаний протез, біль і відсутність меддопомоги”. Що відомо про херсонця, який понад три роки у полоні РФ?
• «Найстрашніше – чекати своєї черги на катування». Як херсонець та колишній моряк пережив російський полон і почав допомагати іншим
• Мистецтво несвободи. Російський полон очима людини з “херсонської дев’ятки”
• «Відчуття, що зараз вимкнуть твоє світло – і ти потрапиш у темряву». Історія викрадення херсонця, російський полон й імітація розстрілу
• Бачив, як КАМАЗи вивозили чорні мішки з трупами, а потім сам опинився в камері. Херсонець про чотири дні в катівні на вулиці Теплоенергетиків