«Відчуття, що зараз вимкнуть твоє світло – і ти потрапиш у темряву». Історія викрадення херсонця, російський полон й імітація розстрілу

Ігор Бондаренко – один із тих херсонців, кому довелося пройти через російську катівню та пережити імітування розстрілу. Його викрали російські військові при спробі виїзду з окупації. Згадуючи ті події, чоловік наголошує:

«Моя історія одна із багатьох. Деякі люди вже, може, ніколи не знайдуться. А деякі мають великі строки – хто в Криму сидить, хто десь на Кубані, хто вже в Сибіру. Пощастило мені, я вважаю, пощастило. Я зробив все, щоб вибратися звідти живим. І я собі кажу, що я молодець, що я так вибрався, що ніхто не постраждав».

Початок повномасштабного вторгнення та окупація Херсона

Ігор Бондаренко працював актором, журналістом, оператором, він член Національної спілки журналістів України. Більшу частину життя мешкав і працював у Херсоні, іноді – в інших містах України. З 2017 року він поставив свою медійну діяльність на паузу і виїздив за кордон, працював водієм у польській фірмі.

Повномасштабне вторгнення Ігор зустрів у Херсоні, рано-вранці 24 лютого 2022 року з Маріуполя йому зателефонувала сестра.

«Вона сказала: «Ігорьоша, не хвилюйся, з нами все добре, ми в бомбосховищі, ми живі, все гаразд». Я запитав: «Зачекай, яке бомбосховище? Як все гаразд?» – «Нас бомблять, але ми сховалися, ми живі, все гаразд», – згадує чоловік ту розмову.

Лише потім він подивився новинні ресурси та зрозумів: почалася війна. Спершу, як і багато хто, Ігор сподівався, що це непорозуміння, воно швидко вирішиться. Проте згодом стало зрозуміло: «консенсусу не буде». Розповідає, що його знайомі з Києва – працівник міністерства та військовий – радили йому ховатися або виїжджати. Але він все ж сподівався на швидке завершення вторгнення, вважав, що немає сенсу покидати місто. «Я зрозумів тільки зараз, що це була помилка», – додає Ігор.

Знайомі з патріотичних організацій та й пов’язані з військовими та місцевою владою казали йому або виїздити, або ховатися. Дехто радив у жодному випадку не вступати до місцевих формувань, передрікаючи можливу зраду через дуже широку російську агентурну мережу в Херсоні. «Є інформація, що всіх їх здадуть, і всі вони або загинуть, або з ними щось зроблять», – переповідає чоловік слова одного зі своїх співрозмовників. Як таку зраду він і сприймає і загибель тероборонівців у Бузковому парку 1 березня:

«Я знав, що буде якась трагедія. Здогадувався, що вона буде. Я впевнений досі, що їх здали, їх зрадили, їх підставили, їх вивели на безжальну смерть».

Ігор розповів, як один «дуже гарний знайомий з минулого життя» наполягав на зустрічах та «об'єднанні» під час окупації. Ігор збрехав йому, що виїхав із Херсона. Значно пізніше він дізнався, що той знайомий виявився колаборантом, тепер він у Генічеську працює на окупаційного «губернатора» Володимира Сальдо.

«Я ховався, я весь час ховався, я майже ні з ким не зустрічався, я намагався рідше виходити на вулицю. Якщо виходив гуляти, то робив так, щоб мене ніхто не бачив. До магазинів, до якихось базарів ходив альтернативними шляхами, через двори, дивився, якщо за мною хтось ув'яжеться, як відриватися від "хвоста", – описує Ігор Бондаренко будні окупації.

Окупований Херсон. Серпень 2022 року. Фото Ірини Ухваріної / «Вгору»

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.

Фатальна спроба виїзду

У червні 2022 року дружина Ігоря виїхала за кордон, а він залишився в Херсоні.

«Я продовжив ховатися. Але коли ти залишаєшся сам-один на окупованій території, тобі в голову лізуть дурні думки. І мені полізли безглузді думки, що треба теж виїжджати. І ніхто в той момент мене не зупинив, аргументовано мені не сказав, що це дуже погана ідея. Хоча я знав, що росіяни підуть, із початку серпня було зрозуміло, що щось у них не складається. Але я набрався дурниць і поїхав через Крим...», – розповідає чоловік.

Ігор виїхав з Херсона 10 серпня, успішно пройшов два блокпости, але на переході Каланчак був затриманий ФСБ. 

«Вони сказали: а де ж ти був? Ми тебе так давно шукаємо. І не тільки тебе, не тільки тебе...», – продовжує Бондаренко.

Чоловік припускає, що увагу ФСБ, привернуло його минуле:

«Свого часу я був актором Театру російської драми імені Лесі Українки, грав чотири роки. Я знімався в українських та російських серіалах у Києві та Москві. Коли мене допитували, я показав своє посвідчення журналіста та YouTube-канал, де були серіали, в яких я знімався – ті самі, що вони дивилися в Москві».

Ігор Бондаренко в серіалах «Повернення Мухтара» та «Сусіди»

Особливу увагу ФСБ-шників привернув телефон. Хоча чоловік і видалив усе листування та багато номерів, вони все відновили. Знайшли цікаві для себе контакти: Ігор Мазур (УНА-УНСО), Тарас Тополя, Руслан Кушнір (один із провідників Правого сектору в Херсоні)...

«Я пояснював: як журналіст я брав у них інтерв'ю. Але оскільки в Росії немає свободи слова, для них незрозуміло, коли журналісти беруть інтерв'ю у представників опозиції. Вони розуміють лише одне: преса має працювати «на правітєльство». Якщо взяв інтерв'ю в того, хто входить до їхнього списку «іноагентів», то ти такий самий "терорист"».

Ігоря та ще двох хлопців з Каховки посадили в сталевий контейнер. Вони там просиділи 10 годин – майже весь вечір і всю ніч, спочатку вмираючи від спеки, потім від холоду…

Пост сестри про викрадення Ігоря Бондаренка. Джерело: Інга Бондаренко / Facebook

Знайомство з катом й імітація розстрілу

Це вже зараз Ігор Бондаренко знає, що його ката звуть Юрій Огурцов. Тоді підлеглі називали його «Феніксом», а він сам вимагав звертатися до себе «Петрович».

«Я побачив, у вас нещодавно була стаття про цього товариша Огурцова. Він вже майор. А коли мене допитував, був ще капітан. Я дізнався від наших, що він проходить по деяких карних справах, йому вже про державну зраду повідомили – він, виявляється, наш земляк, відомий кат із дуже великим послужним списком».

Зустріч з Огурцовим відбулась вранці 11 серпня. Він приїхав зі своїми поплічниками на бусику з літерою «Z», інших ув’язнених хлопців відпустив, давши їм копняка та прочитавши «лекцію» про «крєпость русского міра» та скрєпи. А Ігорю особисто защипнув за спиною руки стяжкою з товстого пластику. На голову натягнули ганчірку, примотали її скотчем і затягнули чоловіка у бусик.

«Він сказав, що їдемо в Крим, у Сімферополь, мовляв, ти звідти вже ніколи нікуди. Сказати, що я був наляканий – ні. Я ще не розумів, що відбувається. Мені здавалося, це якийсь сон, якась гра, квест».

Ігор згадує, що їхали вони близько 45 хвилин, бо за цей час магнітофон програв 13 пісень. Після зупинки чоловіка вивелита провели близько 50 метрів. Про те, що відбулось далі, Ігор Бондаренко розповідає так:

«Я побачив яму 2х4 метри, там вже були мертві люди. І ззаду товариш Огурцов спитав: хочеш до них? Я сказав: ні. В цей момент пролунав  постріл, і мене, я вважаю, прикладом, він вдарив між лопаток. Я впав на коліна, вони посміялись, підняли мене під пахви, натягнули знову цю ганчірку, сказали: «Ну, хоч цей не обі***вся. А мені в той момент навіть нічим було сходити в туалет, бо я просидів в контейнері, де з мене вся волога вийшла.

Всі кажуть, у такі моменти життя пролітає перед очима. Я вам так скажу: коли мене підвели до цієї ями, у мене нічого не промайнуло. У мене в голові тільки одна фраза пролунала: «Це все». Відчуття, що зараз виключиться твоє світло – і ти потрапиш у темряву. Але мені пощастило, що в них були на мене плани».

Схиляння до співпраці та фальшивий канал

Потім йому знову накинули на голову ганчірку і десь хвилин за 35 кудись привезли. Тримали в будиночку окремо від інших. Протягом 6 днів Ігор перебував із зав'язаною головою, прикутим лежав на холодній підлозі, і зовсім без їжі:

«Вони надягнули мені на голову кофту, обмотали скотчем, і я отримав попередження: якщо я її зніму, якщо буду психувати, якщо буду нервувати, кричати, буду намагатися втекти, мене розстріляють. Це його були слова (Огурцова – прим. ред.)».

Ігор розповідає, що кожен день привозили нового затриманого, його викидали з бусика, одразу били, а потім вже тягнули в інші приміщення.

Чоловік усвідомив, що якщо його не розстріляли, то він був їм потрібен. «Повірте, було за що мене розстріляти по моїй діяльності», – каже Ігор, адже співпрацю з «Правим сектором» та контакти з членами організації росіяни розглядають як найтяжче злодіяння, що заслуговує на найсуворіше покарання. Згадавши статут ізраїльської армії про пріоритет порятунку власного життя, він відповідав на запитання росіян. Але називав окупантам лише тих, хто вже покинув Херсон, помер або ж тих, кого, як він точно знав, вони не знайдуть. Ігор впевнений, що за його «свідченнями» росіяни точно нікого не затримали, не заарештували.

Але головним завданням тюремників було схилити чоловіка до співпраці. Впродовж шести днів відбувався «експрес-допит»: вдень Ігоря допитував сам Огурцов, а вночі приходили його поплічники та за його наказом катували струмом, били ногами. Огурцов не брав прямої участі у фізичних катуваннях, за винятком одного разу, коли після відмови співпрацювати зірвався, штовхнув ногою стілець і влучив бранцю по нозі, потім схопив його та прикував до чавунної чи сталевої пічки. Ігор каже: попри те, що всю брудну роботу цей Огурцов звалював на інших, в той момент він був на крок від того, щоб власноруч відлупцювати непокірного.

«Я так розумію, що йому ця робота приносить дуже велике задоволення, – розмірковує Ігор Бондаренко. – Коли ти катуєш беззбройних людей, це набагато вигідніше, ніж ти сидиш в окопі. Медальки, надбавки, все інше. Для пана Огурцова ми всі бандерівці, «прєдатєлі росії». Він мені розповідав всю цю маячню про біолабораторії на території України: про гусей, про комарів. Я спочатку подумав, що він жартує або перевіряє мене. Я спитав: ви в це вірите? На що він мені відповів: «Що значить вірю? Я це знаю, бо мені мої друзі з ФСБ документи показали». Він хвалився, він казав, що він на гарному рахунку в ФСБ, що його навіть в Москву запрошували. Але як «істинний патріот», він вирішив бути на передньому краї. Але передній край для нього – це десь кілометрів за 100 від лінії фронту...»

Юрій Огурцов (джерело фото: Oleh Baturyn / фейсбук) та інформація про нього у базі «Миротворець» 

Ігор 16 серпня погодився «співпрацювати» і під наглядом росіян створив проросійський Telegram-канал. Скориставшись нагодою, коли Огурцов вийшов, він увімкнув геолокацію на телефоні та визначив: він десь у Скадовську, у сторожці одного з пансіонатів. Тоді ж він надіслав зашифроване повідомлення дружині та сестрі, підтвердивши, що живий.

«16-го мені вперше принесли їжу. Це зараз я маю такий гарний вигляд, але коли я 25 серпня вийшов звідти, у мене була така фігура, як у якогось юного балеруна. Коли повернувся додому, я вліз в ті штани, в яких закінчував інститут 20 років тому».

Протягом дев'яти днів він імітував роботу з каналом, публікуючи перекладені з українських сайтів новини, лише замінюючи ключові слова на проросійські. Реальних підписників у нього було не більше десятка, і то всі свої, решта – куплені боти.

«Спочатку я психанув і купив тисячу ботів, але це було необачно. Потім я десь раз на тиждень купував 100-150. Тобто цей канал був абсолютною фальшивкою, профанацією. Потім, коли в мене закінчилися гроші, моя сестра купувала цих «підписників»...»

За день до звільнення до нього прийшли двоє молодих хлопців, які його катували – Ігор впізнав їх голоси. Вимагали «присягнути» на вірність.

«Я їхній російський прапор взяв у руки й дав клятву допомагати армії РФ у боротьбі бандитами й терористами. По суті, я поклявся знищувати співробітників ФСБ, які працюють на території України, бо вони і є бандити й терористи», – посміхається чоловік.

Відпустили його 25 серпня. Вивезли на околицю Скадовська та посадили в маршрутку до Голої Пристані, бо тоді через Антонівський міст вже неможливо було потрапити в Херсон. З Голої Пристані на моторному човні він добрався до набережної Херсона.

Фото Лізи Жарких

«Я грав роль зрадника. І грав правильно»

Після повернення до Херсона для Ігоря ця химерна гра з окупантами не припинилася.

«Коли вони сказали про зустріч із куратором, я відповів: добре, але так, щоб не вдома, бо я не хочу, щоб всі знали, що я вже з вами співпрацюю, бо вони мене приберуть, як Кулешова. Я грав роль зрадника. І грав правильно. Я вдавав, ніби боюся, що мене вб'ють партизани херсонські. І вони мені повірили».

Замість зустрічей він обмежувався надсиланням селфі на тлі проросійських білбордів, створюючи ілюзію співпраці. «Куратор» об’явився десь через тиждень. Це був молодий чоловік у військовій формі, чия поведінка однозначно вказувала на перебування під впливом наркотиків. Виявляється, росіяни мали навіть платити за ведення каналу – Огурцов кілька разів телефонував, дивуючись, чому його «підопічний» нічого не отримав.

«Я так розумію, що ті всі гроші, що йому (куратору – прим ред.) виділяли на агентуру в Херсоні, він спускав, даруйте, на дівок та на наркоту. По ньому було це видно».

Ігор Бондаренко додає до злочинів Огурцова звинувачення у примусовій рабській праці й заявляє, що готовий свідчити проти нього в міжнародному суді. Він розповів, що неодноразово подумки згадував обличчя, які бачив, і уявляв їх через 20-30 років, розмірковуючи про те, чи доведеться їх колись упізнавати. Але чекати так довго не довелося – ім’я принаймні одного з катів відоме вже сьогодні.

Наслідки полону

Ігор виїхав з Херсона 25 листопада 2022 року. Від співробітників МВС він дізнався, що перебував у розшуку як безвісти зниклий, після чого його зняли з обліку. Він поїхав до друга у Фастів, де прожив деякий час.

«Там пішов до лікаря, бо в мене були деякі проблеми, – розповідає Ігор. – Після полону мені прописали якісь ліки, але я тоді ще не звернув уваги, що ці травми будуть мати якісь наслідки. Наслідки проявилися буквально рік тому, почали серйозно наздоганяти мене».

Він додав, що з вересня минулого року не може працювати водієм через проблеми зі спиною, вони загострилися після полону. А коли від Генеральної прокуратури, від координаційного центру серед інших колишніх полонених потрапив у шпиталь у Києві, в нього виявили стільки проблем зі здоров'ям, що лікарі гарантували йому третю групу інвалідності «просто 200%». І чоловік оформив інвалідність, отримав компенсації від держави, завдяки деяким грантам зміг отримати допомогу для придбання ліків. Зараз він живе в Одесі, іноді їздить у справах в Херсон.

Фото з архіву Ігоря Бондаренка

За словами Ігоря, він мав намір піти в армію, але розуміє: колишні цивільні полонені, якщо знову потраплять у полон, не підлягатимуть обміну. Для росіян вони – терористи, і їх просто розстріляють. Тому він радіє підписанню закону, який звільняє цивільних осіб, що перебували в полоні, від військової служби.

Розмірковуючи про пережите, Ігор Бондаренко висловлює приголомшливу думку:

«Я вважаю, що кожен чоловік у своєму житті повинен хоч раз потрапити на свій розстріл. Тільки на ешафоті ти розумієш, хто ти, що ти, як ти прожив своє життя. Тільки коли ти стоїш перед смертю, ти точно зрозумієш, чого ти вартий у цьому житті».

Він називає себе щасливою людиною, адже бачив ту яму, де лежать ті, кому не пощастило.