Мережу шокував фотопроект про життя дітей в різних куточках світу

Коли фотографу Джеймсу Молісону запропонували взяти участь у проекті про права дітей, він обрав для зйомок єдине місце, яке діти відчувають своїм власним – кімнати, де вони живуть, пише fathersclub.

Лей Лей, 4 роки. Крем на її обличчі зроблений з кори дерева танака. Його використовують для кондиціонування і захисту шкіри. Лей Лей живе у містечку Ме Сот у Таїланді, неподалік від кордону з Бірмою. Коли померла її мати, ніхто з членів родин не захотів взяти дівчинку до себе. Тож її помістили до дитячого притулку, де вона мешкає разом ще з 21 дитиною. Притулок складається з двох кімнат. Протягом дня кімнати функціонують як їдальня та класна кімната, а уночі – як спальні. Усі столи зсувають убік, а на підлозі розстелюють килимки, на яких діти сплять. Кожна дитина має один ящик, де зберігає свої речі. У Лей Лей небагато речей – лише трошки одягу. Все, що відомо про неї: вона належить до етнічної групи каренів – переслідуваної етнічної меншини, що становить близько 40 відсотків населення Бірми. Лей Лей разом з матір'ю втекли від жорстокої бірманської військової диктатури і прибули до Таїланду у якості біженців.

Жасмин воліє, аби її звали на прізвисько Джаззі. Вона живе у великому будинку в американському штаті Кентуккі разом зі своїми батьками і трьома братами. Будинок розташований у сільській місцевості в оточенні сільськогосподарських угідь. У спальні Джаззі повно корон та стрічок, які вона виграла під час дитячих карнавалів. Їй лише 4 роки, а вона вже взяла участь у сотні таких заходів. Її вільний час повністю розписаний тренуваннями і репетиціями. Вона займається з тренером щодня. У п'ятницю вона від'їжджає на новий карнавал, бере у ньому участь у суботу, а у неділю – коронація. Під кінець шоу вона зовсім знесилена. Джаззі любить аби її балували і ставилися до неї як до принцеси. У неї модна зачіска, гарний одяг, макіяж, манікюр і штучний загар. Це дуже дороге хобі, що коштує її батькам тисячу доларів за кожний театралізований виступ, у якому вона бере участь. Коли виросте, Джаззі хотіла б стати рок-зіркою.

Будинок для цього 4-річного хлопчика(ім'я невідоме) та його сім'ї — матрац у полі на околиці Риму в Італії. Його родина прибула з Румунії на автобусі, після того, як жебрацтвом назбирала достатньо грошей, аби оплатити переїзд (100 євро на дорослого і 80 на дитину). Коли вони вперше прибули до Риму, то поставили намет, але поліція зруйнувала його, бо вони незаконно потрапили на приватну територію і не мали необхідних документів. Тепер родина спить разом на матраці під відкритим небом. Коли починається дощ, вони спішно зводять намет, використовують для укриття парасолі і сподіваються, що поліція їх не помітить. Родина залишила Румунію без документів, що засвідчують особу, та без робочих паперів, тому вони не можуть отримати легальну роботу. Тож хлопчик жебракує на узбіччі, а його батьки чистять скло автомобілів на світлофорах, щоб заробити від 30 до 50 центів за раз. Ніхто з родини хлопчика ніколи не ходив до школи. Його батьки не вміють читати і писати.

5-річна Шаміла живе у таїландському містечку Ме Сот з матір'ю і трьома іншими дітьми. Їхній будинок – дірява халупа посеред болота у джунглях. У них один туалет на сотню мешканців поселення. Мати Шаміли втекла до Таїланду з Бірми, аби уникнути тиранічного військового режиму. Вона не може отримати дозвіл на роботу, тож постійно шукає дрібні підробітки, аби хоч якось підтримати родину. Вони не можуть дозволити собі м'ясо, рибу їдять двічі на тиждень. Шаміла народилася у Таїланді, але як біженка вона не вважається таїландкою. Водночас вона також не є громадянкою Бірми, адже не народилася там. Вона єдина з родини ходить до школи. Мріє стати медсестрою, коли виросте.

Білалу, 6 років. Він з родини арабських бедуїнів, що живе неподалік ізраїльського поселення Ваді Абу Хінді. Їхній будинок — однокімнатна клітка, яку вони побудували самі. Територія контролюється урядом Ізраїлю, який вже зруйнував їхній перший будинок, адже у них не було дозволу на будівництво. Зараз родина побоюється, що це станеться і з їхнім новим житлом. Улітку сім'я спить під відкритим небом на килимі, а взимку – усередині халупи. Традиційно бедуїни є кочівниками, але багато з них були змушені оселитися, бо ізраїльські обмеження перешкоджають їхнім кочовим поїздкам. Їхній раціон складається в основному з рису та йогурту. У родини є 15 кіз, з їхнього молока вони й виготовляють йогурт. Раз на тиждень вони можуть додати до рису м'ясо. Воду привозять вантажівкою, і вони отримують два літри на день на родину. Білал не ходить до школи і допомагає доглядати за козами.

Лехлохоноло, 6 років. Він разом з трьома братами живе у Лесото у південній частині Африки. Хлопчики — сироти, їхній батько помер від СНІДу кілька років тому, і вони не мали жодної звістки від матері, яка пішла у пошуках роботи. Цілком імовірно, що вона також померла від пов'язаних зі СНІДом захворювань. Це типова ситуація для Лесото, де батьки часто помирають від СНІДу, залишаючи дітей-сиріт. 16-річний брат Лехлохоноло доглядає за родиною. Хлопці живуть у землянці, де сплять разом на підлозі, притулившись один до одного, аби було тепліше. Двоє з братів Лехлохоноло ходять до школи, що знаходиться за 8 кілометрів. Там вони отримують щомісячні харчові пайки — пластівці, боби та олію. Вони не можуть пригадати, коли в останнє їли м'ясо. Імовірно, вони проживуть у злиднях усе життя. Адже живуть на неродючій землі і у них немає жодних перспектив зайнятості.

Індіра живе разом зі своїми батьками, братом і сестрою поблизу Катманду в Непалі. У її будинку лише одна кімната з ліжком і матрацом. Дівчині сім років. З трьох років вона працює на місцевому гранітному кар'єрі. Родина дуже бідна, тому кожен має працювати. У кар'єрі працюють ще 150 дітей. Багато з них втратять зір, адже не мають захисних окулярів, аби убезпечити себе від кам'яних уламків. Індіра працює 5-6 годин на день, а потім допомагає матері прибирати та готувати їжу. Її улюблена страва — локшина. Вона вчиться у школі, яка знаходиться у 30 хвилинах ходьби від помешкання. Дівчинка не проти працювати в кар'єрі, але мріє потрапити на сцену і бути танцюристкою.

Аліса живе зі своїми батьками у Кентуккі, США. Вона - єдина дитина в родині, але з ними живуть ще бабуся, дядько і двоюрідний брат-сирота. Вони живуть у гарному, але одному з найбідніших районів Америки. Їхній невеликий будинок розвалюється. Він опалюється лише дров'яною пічкою. Стеля у спальні Аліси починає прогинатися. Родина хотіла б купити трейлер замість цього будинку, але не може собі цього дозволити. Мати Аліси працює у Макдоналдсі, а батько у Волмарті. Все, що вони заробляють йде на виховання дочки. Їй пощастило, що батьки мають роботу, хоча й заробляють дуже мало. Багато місцевих сімей є безробітними і змушені покладатися лише на благодійність. У районі велика проблема з наркоманією. Двоє родичів Аліси вже померли від пов'язаних з наркотиками проблем.

Ахкохету 8 років. Він з племені Крахо, що розташувалося у басейні річки Амазонки у Бразилії і налічує лише 1,9 тис. мешканців. Народ Крахо вважає, що Сонце і Місяць були творцями Всесвіту, і вони поклоняються їм, як і багато століть назад. Червона фарба на грудях Ахкохета — один з ритуалів племені. Старійшини вчать хлопчика поважати природу і навколишнє середовище. Хати у поселенні розташовані по колу, залишаючи місце всередині для зустрічей і церемоній. Річка забезпечує водою. Плем'я вирощує більшість своєї їжі у бідному грунті з використанням примітивних інструментів. Крім того, вони полюють, а інші харчі купують за гроші, отримані від знімальних груп і фотографів, які відвідують табір. У племені навіть є автомобіль, яким вони можуть користуватися по черзі.

9-річний Хайме живе у багатому районі Нью-Йорку. Крім того, його батькам належать ще кілька розкішних будинків в Америці та Європі. Конкурс, аби потрапити до школи, де навчається хлопець, надзвичайно високий. При тому, що коштує навчання дуже недешево. Хайме довелося пройти кілька випробувань, перш ніж його прийняли туди. У нього непогані успіхи в інформатиці, письмі та у роботі із деревом, а гірше всього йому дається геометрія. Хайме задають багато домашнього завдання і йому буває складно поєднувати навчання з іншими активностями. Адже він ще займається дзюдо і плаванням. У вільний час, крім гри на віолончелі, Хайме полюбляє вивчати свої фінанси на сайті Citibank. Коли він виросте, хотів би стати юристом, як його батько.

Цвіка живе в ізраїльському поселенні Бейтар-Іліт. Це комплекс закритого типу, де 360 тис. ортодоксальних євреїв живуть у відповідності із суворим релігійним кодексом, викладеним в єврейській священній книзі Талмуд. У селищі заборонені газети і телевізори. В середньому у кожній родині дев'ятеро дітей, але Цвіка має тільки одну сестру і двох братів, з якими він ділить свою кімнату. Як і усі, Цвіка шанує Бога і хоче стати рабином, коли виросте. Він живе в сучасному будинку, його возять до школи на авто. Найважливішим предметом у школі є релігія, потім – іврит та математика. Спорт заборонений навчальною програмою. Цвіка щодня ходить до бібліотеки і з задоволенням вивчає Святе Письмо. Також хлопець любить грати у релігійні ігри на своєму комп'ютері. Його улюблена їжа — шніцель і чіпси.

Духа разом зі своїми батьками та одинадцятьма братами і сестрами мешкає у таборі палестинських біженців у Хевроні. Їй 10 років і вона ділить кімнату з п'ятьма сестрами. Раціон родини в основному складається з зелених бобів, м'яса, рису і супу з сочевиці. Духа відвідує школу, що знаходиться у 10 хвилинах їзди. Вона старанно працює, бо хоче бути педіатром, коли виросте. Духа народилася у таборі для біженців, і звикла до насильства. Її брат Мухаммед вбив себе і 23 цивільні особи, влаштувавши теракт проти ізраїльтян у 1996 році. Незважаючи на те, що ніхто у родині не знав про плани Мухаммеда, було покарано усю родину — одразу після вибуху сімейний будинок разом з усім майном був знищений ізраїльськими військовими. На стіні у кімнаті Духи постер з її братом-терористом.