IT-спеціаліст із незвичного ракурсу

З Ярославом Полещуком ми знайомі майже двадцять років. Багато хто знає його як досвідченого IT-спеціаліста. На його професійному рахунку – розробка і створення не малої кількості вебсайтів. Більше ніж п'ятнадцять років тому з легкої руки Ярослава народився і мій сайт, який функціонує й досі, з періодичними переробленнями та доповненнями. Та настав час, коли Ярославу, як кажуть, стало “низько в головах” і нецікаво займатися сайтами, захотілося створювати більш серйозні IT-продукти. А щоб був якийсь відпочинок для мозку – Ярослав купив собі авто… І гараж.

Чесно кажучи, мене давно не дивують неординарні уподобання мого друга. Якось він, не маючи жодного досвіду керування мотоциклом, купив собі круїзер і під час “притирки” зі своїм “конем” добряче пошкодив собі обличчя. Але не здався, опанував транспорт і деякий час ним користувався. Та якось приїхав до мене на старенькому ГАЗ-69. Сказати, що я здивувався – то буде слабо сказано:

до цього авто треба було добре докласти рук і багато коштів, щоб довести його до тями, а враховуючи “прожерливість” двигуна – за сучасними цінами на бензин – навряд чи можна було назвати таке придбання раціональним. “А мені так захотілося”, – каже Ярослав…

 

Розібрав свого “газика” якраз перед війною, фактично нічого ще не встиг зробити та всю окупацію Херсона переживав, щоб “асвабадітєлі” не добралися до його гаража, бо в цей час разом із тестем крадькома пробиралися в гараж і потихеньку обдирали стару фарбу, шпаклювали, ґрунтували та фарбували кузов і шасі. Потім довелося виїхати з сім’єю, як тоді думалося, у “безпечніше” місце, Але, як виявилося, через ворожі ракетні обстріли безпечних місць в Україні зараз не існує…



За два роки у гаражі все припало пилом. “Треба авто доводити до тями”, – вирішив Ярослав, і приїхав на кілька днів у Херсон.

Я ніколи не бачив свого друга у такому вигляді, тому мені здалося, що буде цікаво сфотографувати його у таких незвичайних обставинах.

“Плани – наполеонівські, хочу зробити з цього “газика” лялечку. І зроблю!” – впевнено каже Ярослав, а потім задумливо додає: “Я дивуюсь, як ви тут живете під цими постійними обстрілами…” 

 

“Завтра ставитиму двигун, тому треба якось розвернути шасі”. Я відклав камеру, впряглися, розвернули…

 Поки те, що стоїть зараз у гаражі, мало чим нагадує повноцінне авто, але господар абсолютно певен: це буде “лялечка”.  Так само як певен, що ми поїдемо на ньому в Олешківські піски по відбудованому Антонівському мосту. Головне – вірити. 

Олександр Андрющенко, 23 лютого 2024 року.