Мистецький спротив херсонців, або Виставка «Херсон inside/outside» як діалог на межі землі вільної та окупованої

«Ця виставка схожа на книгу — її треба читати». Так охарактеризував куратор львівського Арт-центру «Дзиґа» Влодко Кауфман виставку «Херсон inside/outside», створену херсонськими митцями «Майстерні Артивізму». Вона ще помандрує Україною, але стартувала саме у Львові, де експонується у галереї «Дзиґа» з 2 по 18 вересня.

Тут практично немає якихось картин, скульптур, інсталяцій або ще якихось матеріальних мистецьких речей, які ми звикли споглядати на художніх виставках — лише величезні шпалери із зображеннями, які супроводжують історії херсонців. І саме історія людини виходить на перший план, через неї ти розумієш і відчуваєш образи або символи, надихаєшся силою духу митців, і звичні речі набувають нових сенсів. Вбивча сатира і нестихаючий біль, невмирущі надії та первісні страхи, яскраві спогади й похмуре сьогодення — з цієї мозаїки візій і почуттів постає нескорений Херсон.

Насправді ж все матеріальне існує — але розкидане чи не по всій Європі, як і самі херсонці. Хтось залишився в окупованому місті,  хтось попри відсутність «зелених коридорів» ризикнув залишити рідний дім і тимчасово оселився у вільних українських містах Києві, Львові, Мукачеві, Одесі, Тернополі або за кордоном... Зібрала докупи 27 херсонських митців, які творять в окупації та еміграції, Олена Афанасьєва, керівниця Центру культурного розвитку «Тотем», у надрах якого напередодні повномасштабної війни (на початку 2022 року) і народилася «Майстерня Артивізму».

Так характеризує результат роботи “Майстерні” кураторка виставки «Херсон inside/outside» Олена Афанасьєва, завдяки нестримній енергії якої ця експозиція й побачила світ.

Кураторка виставки «Херсон inside/outside» Олена Афанасьєва веде екскурсію експозицією у львівській галереї «Дзиґа»

А ще пані Олена зізнається, що цієї виставки взагалі не мало бути. Тобто вона була б — але інша. Ще на початку року розробляли плани, що митці разом із громадськими активістами «Майстерні Артивізму» створюватимуть різні культурні та соціальні акції для Херсона — мурали, флешмоби, перформанси, вуличні скульптури, виставки та вистави. 

Але усі плани були зруйновані. Місяць шоку і цілковитої тиші у соцмережах, коли спілкування зводилося до: «Як ви? – Живі. – Орки є? – Так, за вікном. – Бахкає? – Так…» Війна розкидала херсонців по містах і країнах. Дехто залишився в окупованому місті, дехто виїхав з п’ятої спроби. Люди намагались якось збирати себе і своє життя наново і зрозуміли, що без херсонської «тусовки» це буде важко. Навіть злість з'явилася: невже якісь орки справді зруйнують життя херсонців? Зупинять веселу, іронічну, самобутню, невгамовну «тусу», відому не лише в Україні, а й у Європі й у світі? Якщо вони втратять себе, свій творчий голос, то це означатиме, що загарбники перемогли. Допустити цього не можна! Так і прийшло розуміння «культурного фронту».

Потім виникло і питання, як той «культурний фронт» тримати? Збиралися онлайн – спочатку лише ті, хто у безпеці. Потім долучилися ті, хто залишився в Херсоні, попри відсутність зв’язку знаходили інтернет. І почали говорити — спочатку просто про те, хто де, хто чим живе і чим хоче поділитися. Потім почали шукати спільне — те, що всіх об’єднує попри відстань. Так виникли «творчі завдання» — наприклад, знайти у своїй «тривожній валізці» щось таке, що було взяте на згадку про дім. Або намалювати план свого тимчасового житла. Або розказати історію і зробити ілюстрацію. Слова, образи й сенси приходили поступово, і саме з них і вдалося зібрали виставку.

1. БРЕНД. Валерія Гусева, Ізраїль: «Знаєте, коли у моєму дитинстві мама чи тато купували кавун, то це було як свято з пирогом. Там, де я зараз, є і томати, і кавуни. Але вони без присмаку свята. Поки на моїй землі війна, цей смак втратять всі свята. ...Я продовжую блукати в пошуках єдиного смаку - смаку, що ми називаємо «перемога». Знаєте, як ото сорт помідорів — «Перемога»...»

2. ДВЕРІ. Артур Сумароков, Литва: «Про будинок, який я залишив в Херсоні, нагадує лише уламок дверей від квартири, він відламався за день до моєї евакуації. Довго розмірковуючи, що взяти з собою в дорогу на згадку, я чисто інтуїтивно схопив цей фрагмент дверей, який в цьому проєкті вбудований в чужий міський простір Клайпеди».

Зрозуміло, що попри щастя спілкування кожен творчий крок давався непросто. Олена Афанасьєва поділилася своїми найболючішими відчуттями тих днів, коли народжувалася концепція виставки:

ДЕКІЛЬКА ЧЕРВОНИХ ЦЯТОК. Анна Грохольска, Львів: «Вночі вони їздили якраз повз мій будинок - в один бік кілька броньованих машин, а потім через деякий час вони поверталися. Однієї ночі вони зупинились посеред вулиці - навпроти вікон моєї квартири. Через декілька хвилин я та моя родина побачили червоні цятки на шторах. Ми швидко притьмом впали на підлогу та перемістились якомога далі від вікна, в коридор, в іншу кімнату. Але з вікна іншої кімнати побачили, що вони вже у дворі перед нашим під'їздом, і більш того — вони в нього входять. Ми повимикали світло і сиділи, прислухаючись до кроків у під'їзді. Що робити, якщо у двері постукають - відчиняти чи ні?.. Якщо не відчинити, то чи будуть двері виламувати?.. І в той момент я зрозуміла, що з Херсона треба виїжджати».

Як виявилося, війна дуже змінила людей та вплинула на їхню творчість. Пані кураторка навіть дослідила ці зміни та виділила три пласти митців, що по-різному відреагували на події, які перевернули їхні життя. Перший, найбільш видимий — це саме арт-активізм: постери, картини, акції, викликані військовою агресією росії. Свої рефлексії на події, напряму пов’язані з війною та окупацією, робив майже кожен митець — у власній техніці й манері. Другий пласт — це тонкіший рівень: коли змінилася сама творчість. Наприклад, в Херсоні одна художниця, яка до війни була ближча до реалістичного живопису, раптом створила справжній концептуальний проєкт на основі листування. І третій пласт — це автори, що пережили стрес, який надовго відключив їхні «творчі м’язи», і які лише через кілька місяців почали повертатися до творчості. Вони малюють те саме, що й до війни — натюрморти, портрети, щось досить просте, але зараз це робиться для того, щоб нагадати собі, хто я є, щоб сказати собі: «Я — художник». Це потреба у відновленні, у самоідентифікації.

Звернула увагу Олена Афанасьєва і на одну цікаву закономірність, яку назвала «феноменом блокпоста». Коли ти в окупації, то творчість «відключається». Але варто лише перетнути наш український блокпост — все повертається:

Майстриня з умовним ім'ям Анна Знахаренко щодня в окупованому Херсоні вишиває «сорочку перемоги», веде щоденник «Хроніки вишиванки» і разом зі своєю рудою Кошею чекає на ЗСУ: «Хочу, щоб ніхто не літав, не стріляв, не бомбив... Хочу лягти спати, прокинутися, а війни немає... І орків немає, всі пішли за Кримський міст. І його теж вже немає».

На жаль, не всі херсонці, які б хотіли на власні очі побачити виставку «Херсон inside/outside», змогли прийти на її відкриття. Були ті, хто зараз перебуває у Львові чи неподалік. З авторів, чиї роботи є на виставці, — Анна Грохольська й Олександр Танасюк.

А ще до спільноти приєднався херсонський активіст  Костянтин Капошилін із власним проєктом «Викрадений син» на підтримку українського воїна Херсона Андрія Горшкова. Його окупанти викрали в березні 2022 року.  Мати Андрія нічого не знає про долю свого сина вже більше  півтори сотні днів. Його фото та історія також є на виставці у Львові, бо це теж є арт-активізмом. 

Костянтин Капошилін представляє проєкт «Викрадений син» на виставці «Херсон inside/outside»

І саме з цим фото на підтримку українського воїна 5 вересня проходила акція біля входу до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Фото Костянтина Капошиліна

Херсонський проєкт львів’ян зацікавив, людей було дуже багато, в день відкриття пані Олені довелося тричі проводити екскурсії виставкою. І слова: «Я прийду ще раз, коли буде менше людей», — були для кураторки найкращим компліментом.

І ще один невеличкий акцент, який справив враження — делікатність львів’ян, які, говорячи про війну, наголошують, що не можуть повною мірою усвідомити херсонський досвід окупації, адже не пережили його. До речі вони, помітили в собі ще й «синдром вцілілого».

«Саме у Львові я дуже гостро відчула, наскільки ми одна країна — сильна, єдина, з єдиною (хоча й різноманітною) культурою», — підсумовує свої перші враження Олена Афанасьєва.

Костянтин Терещенко, Швеція: «Я навіть уявити не міг, що таке може статися. Війна, окупація, простір, наповнений панікою та тривогою. Моя дружина народжує дитину, через вікно пологового будинку видно, як летять снаряди. В цей момент усі жахи відсуваються на другий план. Ніжне життя постає над звірствами... Тонке стебло ламає асфальт. Життя тріумфує».

 P.S. До 18 вересня виставка «Херсон inside/outside» експонується у галереї «Дзиґа» (Львів, вул. Вірменська, 35). Далі по маршруту: Вінниця, Одеса, Київ.

Фото «Майстерня Артивізму»