Військовий із Херсонщини три роки жив в окупації, вивіз родину та став навідником танка

Військовослужбовець Валентин із позивним "Валідол" родом із Херсонщини. Після трьох років життя в окупації він вивіз звідти родину, а після мобілізації став навідником танка у 160-й окремій механізованій бригаді.

Про його історію розповіли у 160-й окремій механізованій бригаді.

Валентин родом із колишнього Голопристанського району (наразі це Скадовський район). Він жив неподалік Тендрівського лиману біля Чорного моря. У нього троє дітей – два сини та донька. Разом із дружиною вони обробляли невелику ділянку та працювали у курортному районі.

Після початку окупації чоловік залишався на захопленій території три роки.

"Три роки я прожив на окупованій території. Було важко, але найважливішим для мене залишалося одне – вивезти сім’ю. Я це зробив", – розповідає військовий.

Після виїзду Валентин оселився на півдні України – у Південооукраїнську Миколаївщини – та працював дорожником. Згодом він потрапив до лікарні, а після виписки його мобілізували.

За професією дорожника місця для нього не знайшлося. Водночас у підрозділі набирали танкістів. Під час відбору Валентина запитали, чи грає він у комп’ютерні ігри. Він розповів, що грав у "Морбій", у танки.

"Мені відповідають: "Годишся на навідника". Так я опинився у 160-й бригаді", – розповідає військовий.

Після мобілізації Валентин пройшов фахову підготовку. За його словами, навчання було насиченим, оскільки за короткий час потрібно було опанувати великий обсяг інформації.

"Зараз я навідник танка. Попереду ще багато чого треба вчитися. Але свою справу я вже знаю", — додав він.

Навідник має знайти ціль, визначити параметри стрільби та підготувати озброєння. Валентин працює разом із командиром та механіком-водієм, щоб екіпаж уразив ціль.

Свій позивний "Валідол" Валентин пояснює з гумором:

"Для своїх я – пігулка радості. А ще валідол лікує серце. Для ворога ж у мене є свій варіант – анти-валідол. Його я вже відправляю з танка. Після такої пігулки, кажуть, більше нічого не болить".

Після війни він хоче, щоб діти побачили Херсонщину такою, якою він її пам’ятає.

"Щоб Чорне море для них було морем, а не лінією фронту. А поки я навідник. Моя робота зараз – стояти за своє. За свою сім’ю, за своїх хлопців і за той дім, який я одного дня хочу побачити вільним", – підсумував військовий.