Прогрес і реформи. Чому програють диктатори?

Щоб не казали песимісти і прихильники апокаліптичних теорій, світ розвивається.

Люди стають розумнішими і освіченішими, більше продукують, передають і засвоюють інформації, більше виробляють і споживають більш різноманітної їжі, більше рухаються і менше працюють, довше і різноманітніше живуть, менше страждають від хвороб, менше вбивають один одного у війнах і конфліктах, менше вчиняють злочинів, роблять неочікувані відкриття і підкорюють нові світи.

Але загальна швидкість розвитку провокує локальні ризики, пов’язані з неспроможністю або небажанням окремих спільнот адекватно реагувати на глобальні виклики, коректно сприймати небезпеки, розвиватися відповідно до світового тренду. Над певними спільнотами тяжіє спокуса перепочити від загального поступу, заховатися у нірку власної суверенності і насолодитися архаїкою під орудою мудрого і сильного вождя.

Навіть навколишнім націям іноді здається, що простіше здатися, бо сусідній вождь занадто сильний, а їхня громада занадто дика, злобна і непередбачувана…

Але добра новина полягає в тому, що в сучасному світі авторитарні режими неминуче програють. Швидкість руйнування і потужність соціальної катастрофи, пов’язаної з руйнацією авторитарного режиму, відповідає глибині деградації соціальних комунікацій, ступеню спрощення соціальних зв’язків.

Авторитаризм, який зазвичай тісно пов’язаний із побудовою суворих владних вертикалей, із відсутністю соціальних інститутів, незрілістю громадянського суспільства, неспроможністю до самоорганізації, зі схильністю до інфальтивного мислення і поведінки, не може підтримувати сталу безпеку, бо не встигає реагувати на глобальні виклики. Складність та самопідтримуваний розвиток соціуму – запорука безпеки у складному динамічному сучасному світі.

Безпека буває лише комплексна. Не існує, наприклад, окремих продовольчої, енергетичної чи екологічної безпеки. Соціально-економічна, соціо-екологічна і воєнно-політичні сфери є тісно пов’язані між собою в галузі прийняття управлінських рішень і планування. Сталий розвиток базується на комплексній стратегії, що пов’язує різні галузі господарювання, і залишає при цьому простір для адаптивних короткострокових рішень. Всі інші шляхи в нашому сучасному світі, який характеризується одночасними тенденціями глобалізації та децентралізації, неминуче призводять до стагнації і деградації.

Соціальні комунікації – наука і освіта – запорука державної і суспільної безпеки

Серед найважливіших механізмів реагування на глобальні виклики ключовим є соціальні комунікації. Зокрема, наука і освіта. Освіта в сучасному суспільстві виконує кілька важливих функцій. Соціально-економічну – з підготовки необхідної кількості потрібних господарству фахівців, балансування соціально-економічних процесів через перепідготовку фахівців та забезпечення зайнятості окремих верств населення, розвитку продуктивних сил тощо; соціокультурну – зі збереження, відтворення та розвитку національного культурного середовища, забезпечення функціонування соціальних ліфтів та підтримки еліт; комунікативну – формування спільних ідеологічних, емоційних, ціннісних координат, розвиток комунікативної і соціальної компетентності людей, структуризація та інституалізація суспільства, впровадження нормативів групової поведінки.

Крім того, освіта є традицією прогресу, модернізації, послідовного розвитку суспільства. Повага до освіти, до думки розумної, освіченої людини, автоматично означає визнання прогресу як сенсу буття. В історії людства було зовсім небагато діячів, які демонстративно заперечували прогрес і модернізацію, прагнули архаїзації і варваризації. Зазвичай вони ретельно маскувалися під розумних і освічених, або неминуче витіснялися в маргінес.

Авторитарні режими у своєму розвитку завжди приходять до такого моменту, коли їхнє виживання потребує консервації системи, відмови від розвитку, від модернізації, навіть ізоляції, якщо цього неможливо уникнути. Так виникають «ідеї чучхе», «залізні завіси», «епохи застою» тощо. Кінець завжди один – стагнація, деградація, руйнація. Бо світ неухильно розвивається, і в ньому немає місця тому, хто вирішив залишитися на узбіччі або йти у зворотному напрямку.

Втім, погана новина в тому, що через нехтування розвитком соціальних комунікацій, через руйнацію науки та освіти, через нерозуміння важливості інституційного розвитку програють не лише авторитарні режими, а і зовні демократичні, але хаотично керовані, з’їдені корупцією, клептократією та некомпетентним управлінням країни. Саме тому бідні країни не можуть подолати бідність і вічно залишаються на задвірках цивілізації.

Щоб перемогти, нам потрібно не лише визначити загрозу, а і шляхи розв’язання проблеми

Нам треба чітко пам’ятати, що ми все ще не спромоглися вирватися з лещат авторитаризму, як політичного, так і кримінального, тому нам все ще важливо подолати спокусу олігархічного гниття. Власне, саме це продемонстрував процес і результати електронного декларування.

Поточна криза дає для нашого одужання потрібні передумови – мобілізацію і консолідацію суспільства. Але навіть, щоб здобути перемогу в поточному конфлікті, лише військових засобів замало. Бо наш конфлікт не є суто воєнним, а визначається складною сукупністю соціально-політичних, соціально-економічних і військово-політичних чинників. Тому для перемоги нам недостатньо низки мобілізаційних заходів та військових операцій, нам ще потрібне розуміння соціальних процесів як на окупованих територіях, так і в нашому суспільстві. Без всебічного, глибокого розуміння цих складних процесів, без стратегічного науково обґрунтованого планування та поточної адаптації управлінських рішень ми не переможемо.

Тому ми маємо залучати інтелектуальний потенціал і бути готовими до довгої гри, до складних рішень і непростих відповідей на важкі запитання. Тому наші реформи освіти і науки мають базуватися не на кон’юнктурних фінансових інтересах уряду, а на розумінні сталої комплексної безпеки суспільства і забезпеченні прав громадян. Інакше ми назавжди залишимося заручниками у дешевих популістів і демагогів, застрягнемо у світі, де немає героїв, письменників, винахідників чи філософів, а є лише «інформаційні приводи» і нескінченні скандали в мінливій медіасфері.