Нова Каховка. Кам’яні вишиванки Таврії

Про будівництво Каховської ГЕС і Нової Каховки у 1958 році вийшла кінострічка «Поема про море». Коли за кілька років до того відомий письменник та кінорежисер Олександр Довженко приїхав до міста писати сценарій майбутнього фільму, то був вражений сірістю та понурістю тамтешніх забудов. Саме за його письмовим проханням Академія архітектури направила в новостворений населений пункт групу художників та архітекторів, які охоче взялися за оздоблення фасадів. Серед них був Григорій Довженко. Майстри працювали до 1955 року, за цей час вдалося прикрасити кожну будівлю міста: від житлових будинків до шкіл та адміністративних будівель, — всього близько 180 споруд. За ескізами Довженка були створені унікальні орнаменти, які не повторюються.

У своїх роботах художник втілив основні ідеї бойчукістів (художників-монументалістів, учнів і послідовників Михайла Бойчука — авт.). Це виявляється в простоті й схематичності традиційних фігур, переплетених візерунках із зображенням птахів і рослин, а також в ідеї популяризувати українське мистецтво та поєднувати красу і буденність.

Разом із Довженком над створенням орнаментів працював син Тарас та представники школи бойчукізму, зокрема Олександр Мизін. Усі панно вийшли міцними, як камінь, завдяки чому і збереглися донині. Секрет міцності — в особливому розчині штукатурки, рецепт якого винайшов і запатентував Григорій Довженко. Розпис по сирому тиньку (штукатурці — ред.) на основі поліхлорвінілових синтетичних смол значно полегшував роботу майстрам, адже він застигав довше, ніж звичайний.

Статті в радянських виданнях після 1955 року, присвячені Новій Каховці, характеризують орнаментальні рельєфи Довженка як непотрібні вицяцьковування, проте зараз вони мають статус пам’яток архітектури і перебувають під захистом місцевої громади й активістів.

Ініціатива

Архітекторка Тетяна Євсеєва переїхала до Нової Каховки з Росії у 1986 році. Жінка розповідає, що ще під час навчання на архітектурному факультеті в підручнику історії читала про Нову Каховку як приклад міста, побудованого за єдиним планом. Коли постало питання про знесення старої частини міста, Тетяна та інші активісти об’єднали зусилля для збереження унікальних архітектурних форм. Так, у 2011 році була заснована громадська організація «Новокаховське товариство охорони культурної спадщини», одне із завдань якої — збереження робіт Довженка та популяризація його творчості. Головує сама Тетяна, а Діана Іваннікова — її заступниця. На рішення взятися за цю справу вплинула саме професія Тетяни, адже архітекторка як ніхто інший розуміє важливість новокаховських орнаментів:

— Мені шкода було ці будинки. Є район, де вже побудували нові, а ці красиві будинки почали підпалювати й зносити, на їхньому місці будувати коробки з газобетону, облицьовувати пінопластом і металопластиком. Це ж справді перлина архітектури, у 80-х роках вона вже була у списку історичних населених місць, і чомусь тоді люди це оцінили, а зараз ми забуваємо про це, хоча це світовий рівень.

Тетяна переконана, що будинки з орнаментальними панно гідні бути пам’яткою національного значення. Разом з колегами вона готує документи, щоб зареєструвати цю пам’ятку, адже міста на Півдні України з подібним явищем більше не знайти.

Вишиванки з каменю

Ідею проекту Тетяна та інші активісти виношували довго, багато говорили про орнаменти й складали програму. Але вирішальним став момент народження назви — «кам’яні вишиванки».

Термін з’явився в 2015-ому році, під час спільного обговорення проекту членами громадської організації. Варіантів було кілька, проте обрали саме цей — він виявився зрозумілим і архітекторам, і туристам, припав до душі й місцевим жителям, адже за стилем панно з геометричними орнаментами нагадує традиційну українську вишивку.

Всі обрамлення на будинках унікальні, однакових візерунків серед них немає. Таке різьблення, за словами Тетяни, вимагало титанічної роботи художників:

— За спогадами, люди, які приїжджали до Нової Каховки, були вражені: усі будиночки стояли біленькі, було багато зелені та квітів, а орнаменти сяяли. Під них художниками підкладалася основа різної інтенсивності та кольору: фіолетова, зелена, лілова, а малюнок нагадував біле плетиво. Багато хто розповідав, що місто було, ніби у мереживі.

На камені зображені переважно рослинні орнаменти, які відтворюють елементи української вишиванки. Тут і неповторні вазочки, і куманці (керамічна фігурна посудина, різновид традиційного українського посуду – авт.), і «дерева життя», з яких ростуть соняшники, кукурудза чи колоски пшениці.

Тетяна й Діана запевняють, що майже всі «кам’яні вишиванки» на будинках можна відновити. Найбільш кропітка робота — це розчищення, оскільки поверх візерунків — не один шар фарби.

Зараз завдяки проекту вже вдалося реставрувати кілька робіт Довженка — станом на грудень 2018 року оновлено 8 будинків. «Кам’яні вишиванки» потрохи оживають.

Перша пам’ятко-охоронна толока (як її називають волонтерки) тривала декілька місяців. Коли власник офісної будівлі починав ремонт фасаду, активісти запропонували оновити «вишиванки», щоб будівля мала такий вигляд, як задумували архітектори. Оскільки це був один із перших і головних кварталів Нової Каховки, будинки тут білили майже щороку, тому під час відновлення активістам довелось довго працювати над розчищенням замуленого шару розчину. Результатом були задоволені всі.

Робота над будинком поруч, присвячена пам’яті загиблого воїна, вражає оздобленням дверей:

— Тут живе сім’я нашого солдата Віталія Галети, який загинув в АТО, і ми вирішили зробити орнаменти на цьому домі до Дня захисника Вітчизни. Ми працювали так, щоб відкрити його на Покрову.

Реконструкція спільними зусиллями

Тетяна й Діана тішаться з того, що місто підтримує їхню ініціативу. Один із каналів комунікації — група в соцмережі Facebook «Нова Каховка — скансен монументального мистецтва «Кам’яні вишиванки», де вони не лише публікують старі фотокартки міста, а й оголошують толоки чи збори. Місцеві підприємці допомагають з усіма необхідними інструментами чи матеріалами, інші містяни теж поступово долучаються до відновлювальних робіт. Серед них — і професіонали, які займаються різьбленням, і звичайні школярі чи студенти.

— Деякі жителі скептично ставилися до відновлення орнаментів, вважали, що «краще б фасади поміняти, дахи відремонтувати», але думаю, що цим вони самі повинні займатися. Ми їм говорили, що студенти, викладачі, діти-школярі в свій вільний час будуть приходити відновлювати орнаменти. А потім мешканці й самі допомагають: і пиріжки з чаєм приносять, і пікніки влаштовують.

Коли працювали над третім будинком, юнак приніс відро з фасадною ґрунтовкою і розчином першого ж дня, сказав, що стане в пригоді. Підходили і хлопці з сусіднього будинку, теж хотіли допомогти. Їм надали інструменти, фарби, сходи і вони вичистили орнамент над своїми дверима, а заразом — і в сусідньому будинку.

Нове обличчя міста

Громадські активісти намагаються залучати якомога більше людей, аби зробити місцеву архітектуру привабливішою і впізнаваною. Одна з ідей на майбутнє — влаштовувати своєрідні кемпи для студентів із різних навчальних закладів, особливо архітектурних. Волонтерки раді всім, хто готовий співпрацювати. Тому сподіваються, що невдовзі вийде скоординуватися з фахівцями з-за кордону, які спеціалізуються на урбаністиці та монументальному мистецтві.

Завдяки подібним ініціативам волонтерам вдасться не лише зберегти цінні архітектурні пам’ятки, а й показати людям красу української культури:

— Самі художники, які працювали над будинком (Дніпробуду — ред.), писали, що вони хотіли українського мистецтва, і так і є — ці «кам’яні вишиванки» тому приклад. Самі художники носили вишиті сорочки і будували нову Україну, і вірили, що так і буде.