Зрадники серед депутатів, вихід із партії “Слуга народу” та доля окупованих територій. Велике інтерв’ю з Юрієм Соболевським

Що зараз відбувається на окупованих територіях України та чим російська влада намагається привабити молодь? Якою була ситуація в Херсонській області в перші дні повномасштабного вторгнення? Чи є зараз у Херсоні політичне життя, та чого очікувати жителям окупованих територій від майбутніх мирних перемовин?

Про це читайте в інтерв’ю першого заступника голови Херсонської обласної ради Юрія Соболевського.

Ви часто говорите про окуповані території, зокрема, ви є одним із джерел, до якого журналісти звертаються, коли їм потрібно дізнатися щось про те, що відбувається на окупованих територіях. Тож я хочу запитати, чи достатня комунікація з людьми на окупованих територіях?

Звичайно, ні. Інформаційна блокада існує, і комунікації дуже складні. У деяких випадках це ризик для життя – людям передавати об'єктивну інформацію стосовно певних подій. Якщо окупаційна влада, в першу чергу ФСБ і окупаційна поліція, встановлять цих людей, то для них це затримання і допити. Можливий будь-який негативний сценарій, формування кримінального провадження. Але, все ж таки, з більшістю громад ми зберегли комунікацію і люди передають об’єктивну інформацію, що відбувається. 

У першу чергу, ми зацікавлені в гуманітарній ситуації та тих інтеграційних процесах, які примусово відбуваються на тимчасово окупованій території. Я не можу зараз коментувати будь-яку іншу інформацію, яку люди передають. Звичайно, люди продовжують боротися, всупереч терору, який влаштувала Росія, та полюванню за нашими людьми із патріотичною позицією. Люди не здаються, вони борються. Щодо висвітлення цієї інформації, вважаю це своїм обов'язком.

Що вас у медіаполі хвилює або обурює, коли говорять про окуповані території? Чи є якісь такі заяви чи тези?

Абсолютно неприйнятні заяви про те, що люди, які залишилися на тимчасово окупованій території, вже є зрадниками, що вони прийняли “руський мир” і їх усе влаштовує. Це маячня. Таке можуть заявляти лише ті, хто не розуміє, що там відбувається, що таке окупація, що таке російський терор.

Звичайно, деяка інформація, яка з'являється в нашому інформаційному просторі, деморалізує наших людей на тимчасово окупованій території, і це викликає в мене обурення. Коли хтось робить заяви, що Україна відмовляється від цих територій, що Україні вже не потрібно займатися цією проблематикою, що є купа інших проблем. Ворог використовує всі ці заяви, на жаль, якщо говорити відверто, інформаційну війну ми там, напевно, програємо. Нам важче “воювати” на цьому полі, тому що ворог використовує пропаганду. Його не цікавлять реальні факти, вони створюють альтернативну реальність як на ТОТ, так і альтернативний образ правобережної частини Херсонщини. Це також елемент впливу на людей. Ми працюємо з фактами, нам значно складніше. Але я вважаю, що держава могла б робити значно більше, щоб інформаційно підтримувати наших людей на ТОТ.

Що це може бути? Які конкретні дії? Можливо, у вас є вже якісь ідеї?

Максимально висвітлювати, по-перше, можливості евакуації. Дуже багато людей на ТОТ не знають, що такі можливості є, особливо це стосується людей із дітьми. Після того, як окупанти закрили напівофіційний маршрут виїзду через Василівку, виїзд став складнішим, це займає більше часу і коштів. Є організації, які безплатно вивозять, їх насправді дуже-дуже мало. Вони намагаються в першу чергу допомагати родинам, де є діти, це окрема програма. Це перше, що потрібно висвітлювати. По-друге, максимально потрібно доносити до людей інформацію про наші можливості, якщо вони повернуться на територію підконтрольну Україні. Це підтримка ВПО. Я розумію, що вона зовсім недостатня. Вона на неналежному рівні, як на початку повномасштабного вторгнення, так і зараз. Дуже важко нашим ВПО, де б вони не перебували. Але все ж таки вона є, і вона збільшується, покращуються умови, з'являються нові можливості. Те ж саме стосується освіти. Освітні можливості для нашої молоді взагалі мінімально висвітлюються. Я вважаю, що державна політика могла б бути значно більш лояльною до молоді, яка виїжджає з ТОТ, щоб заохочувати цих людей, дітей, молодь виїжджати на територію України. 

Облрада, ви як посадовець, чи впливають на цей процес, на ті проблеми, про які ви зараз говорите?

Те, що стосується регіонального рівня, безумовно. Ми доносимо цю інформацію регулярно на державний рівень. Співпрацюємо з обласною військовою адміністрацією, є повне розуміння, що в цьому напрямку потрібно працювати. 

На жаль, наші можливості мінімальні. Потрібні значні матеріальні ресурси, потрібен доступ до державних інституцій. Зараз у нас велика проблема, наприклад, по освіті, по наших навчальних закладах. Я майже впевнений, що будуть зміни до відповідних наказів Міністерства освіти, і в нас вирівняється ситуація. Але зараз у нас під загрозою десь третина навчальних закладів, які можуть закритися. Вимоги по малокомплектності навчальних закладів, по онлайну, по офлайну, у нас до половини навчальних закладів не відповідатимуть цим вимогам. Цим питанням займаємося, дуже допомагають народні депутати, і Юлія Грішина, в першу чергу, дякую їй, яка працює в відповідному комітеті Верховної Ради з освіти. Сподіваюся, нас почують, зміни будуть внесені до цього наказу.

Ми спілкувалися багато з волонтерами, зокрема з тими, хто вивозить людей, з їх слів держава максимально відсторонена від цього процесу…

Ситуація була схожа, навіть коли працював коридор на Василівку, коли за добу виїжджало 600, 700, 800 людей тільки з Херсонщини. Ми відстежували це питання. Тоді ми могли тільки співпрацювати з громадськими організаціями, ніяких коштів на це не виділялося, і можливостей не було. Обласна рада з початку вторгнення не має впливу на формування обласного бюджету і прийняття відповідних програм. Але законодавчо це було не зрозуміло як робити навіть військовим адміністраціям, хоча бажання було допомагати. Єдине, що вдалося зробити, це напівофіційна домовленість із головою Запорізької військової адміністрації стосовно неофіційних квот на в'їзд без черг для наших волонтерів. Тоді вдалося організувати цю співпрацю, це значно пришвидшило процес евакуації. Хтось займався комерційною діяльністю, це зовсім інша історія, вони не могли використовувати ці можливості. Це стосувалося саме волонтерів, які вивозили людей.

Ви сказали, що з початком вторгнення обласна рада не має впливу на розподіл коштів. На що має вплив обласна рада і над чим вона працює?

У нас залишаються наші комунальні підприємства, це основна наша робота зараз  обласного рівня, і в першу чергу – це наші лікарні. Звичайно, є освітні заклади, культурні заклади, які також потребують підтримки. Насправді значну частину повноважень, які не перейшли до обласних військових адміністрацій, ми делегували на обласну військову адміністрацію своїм рішенням. Бо в наші часи, в нашому регіоні, потрібно дуже швидко приймати рішення. Обласна рада не може так швидко реагувати, оскільки вона працює сесійно. Ми не можемо збирати сесію кожен тиждень, а іноді потрібно терміново приймати рішення. Ми провели сесію, делегували повноваження. Те, що залишилося, це повноваження, які законом віднесені виключно до повноважень обласної ради. Це і передача майна державі, і ряд інших повноважень, які ми не можемо делегувати.

Тобто, значна частина роботи просто поки що не ведеться, я правильно розумію?

У порівнянні з тим, що було до вторгнення, обсяг роботи значно зменшився, враховуючи, що значна кількість комунальних підприємств зараз не працює. Це також зменшило навантаження. Отже, обласна рада працює зараз у значно меншому об'ємі.

Ви згадали, що опікуєтеся питаннями медичних закладів. Я хочу уточнити, яка ситуація в Херсонській обласній психіатричній лікарні. Там була історія з недостатнім фінансуванням від НСЗУ, потім його нібито відновили. Що по факту зараз?

Частково вдалося розв'язати це питання. Додані пакети, внесені зміни, тобто заклад отримуватиме додаткове фінансування з НСЗУ, але цих коштів не вистачає, щоб вони працювали в належному форматі. Потрібно дофінансування з обласного бюджету. Спільна позиція з Обласною військовою адміністрацією – ніхто цей заклад закривати не буде, його підтримуватимуть стільки, скільки необхідно. Продовжується робота з НСЗУ для збільшення кількості пакетів, щоб більше коштів могли отримати наші лікарні. Але поки це не сталося, це буде навантаження на обласний бюджет. Схожа ситуація з усіма обласними медичними закладами. Обласній клінічній лікарні не вистачає фінансування НСЗУ. Обласній дитячій лікарні, обласній інфекційній лікарні – не вистачає. Інша справа, що в цих закладах були значні власні кошти, якими вони закривають свої потреби, і гуманітарна підтримка закладів організована, це також є, і обладнанням, і медикаментами, але, відверто кажучи, державного фінансування недостатньо.

Чи йдеться про об'єднання якихось лікарень? Які це лікарні?

Так, об'єднання буде 100%. У нас була нарада з цього питання з обласною військовою адміністрацією. Один з закладів вже будемо об'єднувати, ще один під питанням, але поки що не буду називати їх, там є свої нюанси. Всім лікарям пропонують працювати в об'єднаному медичному закладі або пропонують альтернативні варіанти, тобто ніхто не залишиться без роботи.

Чому такі об'єднання відбуваються? Через те, що не вистачає фінансування, зменшилася кількість населення? Що ще?

Це комплексно. Реформа нашої медичної системи відпрацьовувалася ще до повномасштабного вторгнення. У нас вже були певні рухи, плани з об'єднання. Тому об'єктивно є необхідність у цьому. На наш погляд, це буде більш ефективна медицина, і ми можемо економити на адміністративних витратах. Нам не потрібно стільки обласних лікарень. Нам потрібні всі лікарі. Щобільше, зараз, поки що без нас, будуть відкриватися нові відділення, залучатися нові спеціалісти, є домовленості про обладнання. Попри всі умови, медицина в Херсоні має розвиток. Це не те, що ми планували до вторгнення. Якби не було його, у нас вже трансплантація працювала б повноцінно, бо були підготовлені фахівці. Але навіть зараз розвиток певний є, хоча дуже багато спеціалістів не вистачає.

Я так розумію, що лікарів замало і замало тих, хто хоче працювати в зоні бойових дій?

Так  і є. Люди втомилися. Навіть ті, хто виїжджали з окупації, повернулися, частина з них попрацювала рік-два і кажуть, що не можуть більше, у них родина, вони виїжджають. Я з розумінням ставлюся до цього, кожен має свою історію. Це створює певні ускладнення в роботі закладів, коли не вистачає анестезіологів, хірургів. Але поки що перекриваємо. Це працює як єдиний механізм. Якщо одна лікарня втратила компетенції, то інша їх перехоплює. Лікарі з обласних лікарень виїжджають по громадах, по населених пунктах, це стосується дитячої лікарні. Ми розпочали цю роботу з перших тижнів деокупації. Це справді було потрібно. Велика проблема була з аптечною мережею. Вона, як і медична система, була фактично знищена. Відновлювати її після деокупації було дуже важко, і вона ще не відновлена на 100%. Трохи виручає програма мобільних аптек, які їздять по невеликих населених пунктах, і люди мають хоч якусь можливість доступу до медикаментів.

Хочу повернутися до обласної ради, до її роботи й депутатів. Скільки людей зрадили Україну і є колаборантами? Скільки це людей в обласній раді?

Прізвища їх відомі, але юридично поки немає вироку, ми не можемо їх називати навіть зрадниками. Можу сказати, ми не чекали вироків, коли є підозра. Ми приймали колегіальне рішення на сесії позбавити депутата права брати участь у засіданнях. Можу говорити про політичну силу «Слуга народу», яку я очолював певний період. Ми провели процедуру позбавлення мандату двох депутатів – Репілевського та Ковальова. Відновити роботу обласної виборчої комісії було дуже важко, вона формується з представників різних політичних сил. На жаль, не всі політичні сили допомагали, щоб запрацювала ця історія. Це був дуже важкий процес, але ми позбавили цих депутатів мандатів.

Які у вас були стосунки з Репілевським та Ковальовим? Як добре ви їх знали?

Зараз розумію, що взагалі не знав. Це був шок, адже ніхто не міг передбачити, що ці люди приймуть таке рішення. Але це стосується не тільки депутатів, на жаль. Окупація показала, хто є хто. Це іспит, який хтось пройшов, а хтось ні. 

Я хочу поговорити про початок вторгнення. Ви були одним із небагатьох чиновників, які залишились у місті. Чому ви це робили, з якою метою?

Це були страшні часи, об'єктивно хаос в регіоні. Кажучи відверто, на мій погляд, фактично втрачене керування, комунікація з громадами. Більшість державних інститутів фактично припинили своє існування за кілька днів або навіть годин після вторгнення. Це було важке питання, їхати чи залишатись. Чудово розумів, які будуть наслідки та процеси. Я не зміг залишити мільйон людей, які проживали. У мене телефон був постійно червоний, мені телефонували голови громад, депутати, знайомі з різних громад, які бачили, як російські військові колони пересуваються з мінімальним спротивом.

Ті самі лікарі питали, що нам робити. Я не зміг сказати, робіть що хочете, а я поїхав. Тому і залишався, спочатку просто рефлекторно. Ми об'їжджали в першу чергу наші лікарні. Зустрічалися з керівництвом лікарень, з трудовим колективом, щоб їх підтримувати, щоб вони тримались. Звичайно, була певна комунікація  з територіальною обороною, чим могли, тим допомагали. Я бачив їх можливості, ілюзій не було, що вони зможуть утримати місто. Їх було зовсім небагато і взагалі не було важкого озброєння. Це були страшні часи.

Напередодні вторгнення вже покійний Геннадій Лагута розказував журналістам, що у нас все добре, ми готові. На цій зустрічі була моя колега, Настя Друсінова. А потім вторгнення, і ми розуміємо, що не готові.

По територіальній обороні питання були ще до вторгнення. Великі питання. До нас вони зверталися тільки за додатковим фінансуванням і отримували все, що  хотіли за потребами. Крайній запит до вторгнення був на облаштування кімнат для зброї в пунктах постійної дислокації батальйонів. Ми виділили кошти, проголосували, далі адміністрація вже виконувала.

За кілька тижнів до вторгнення я об'їжджав ці батальйони, їхні пункти постійної дислокації, хотів побачити на власні очі, в якому вони стані. Я об'їхав два чи три батальйони, і те що побачив – це було сумно, там було ще працювати і працювати.І в нас ще до цього була крайня сесія до вторгнення. Ми не встигли це провести через комісії, через президію. Я вже безпосередньо в сесійному залі з голосу, протягнув зміни в програму їх фінансування до 30 мільйонів. 

Були б ці кошти, знайшли б їх, але вони вже не встигли їх освоїти. І це не про озброєння, ми ж не маємо до цього жодного стосунку, це просто кошти, щоб вони могли закінчити, десь провести ремонтні роботи у своїх пунктах постійної дислокації. Навіть це об'єктивно було в занепаді. Коли розпочалося вторгнення, ми з паном Дмитром Іщенком, який очолював тоді 124-ту бригаду нашої територіальної оборони, спілкувалися кожен день. Фактично вони розміщувались у наших приміщеннях. Щобільше, буквально за два три дні до того, як російські війська зайшли в Херсон, ми зустрічались, я запропонував йому, щоб вони були не всі в одному місці, бо весь особовий склад перебував у одному комплексі.

Був ризик того, що ракета вдарить і взагалі нічого не залишиться від нашої тероборони. Запропонував йому декілька альтернативних локацій. Наші приміщення обласні, де вони могли б розміщувати людей, але вони не встигли вже переїхати, орки зайшли у місто.

Я розумію, що це  глобальне питання і відповідь на нього важко знайти зараз. Але чи мають, на вашу думку, винні понести покарання? І хто це може бути?

Тисячу відсотків. Я на все життя запам'ятаю дуже багато моментів з перших днів. Коли ми тіла збирали наших цивільних людей, які в Херсоні загинули. Швидкі допомоги в деякі локації взагалі заїхати не могли, коли йшли бойові дії, коли збирали тіла хлопців із тероборони. Хтось повинен за це відповідати, тому що так не могло бути. 

З мостами також дуже велике питання. Ми розмовляли з Іщенком, з його офіцерами, що потрібно підривати ці мости, бо росіяни будуть заходити, але в тероборони не було таких можливостей. Вони просто це не могли зробити. І питання, чому не підірвали Антонівський міст не до нашої територіальної оборони, це 100%. У них просто не було вже фізично можливостей провести цю операцію для того, щоб підірвати. Це треба було робити завчасно, як тільки  розпочалося вторгнення, в першу годину вже їх потрібно було підривати.

Я не знаю, чому так відбулося. Можливо, хтось боявся віддати цей наказ,  адже значна частина території була б просто відрізана. Люди використовували ці мости, аби просто виїжджати. Це зупинити евакуацію фактично. Можливо, це були диверсії, можливо, була якась інша причина, але я дуже хотів би дізнатися, що це було. Тому що для нас наслідки того, що це не відбулось, були катастрофічні. 

Я особисто відчуваю і як людина, і як журналіст провину. Я недостатньо серйозно ставилася до того, що відбувається в інформаційному полі. У вас є таке відчуття, що ви свого часу щось не зробили, як людина, як посадовець, що мали зробити?

Звичайно. Ви знаєте, дуже багато чого можна було зробити. Тут мова навіть не про посаду в обласній раді. Обласна рада не має жодного стосунку до обороноздатності регіону, єдиний у нас важіль, якщо так можна це назвати, була програма підтримки правоохоронних органів, силових органів. Через додаткове виділення коштів із бюджету ми могли допомагати. Все інше це до Міністерства оборони та інших структур.

Але підготовка населення до надзвичайних ситуацій за різними напрямками включно з патріотичним вихованням мало бути на іншому рівні. Бо навіть те, що зараз відбувається на ТОТ, їхня програма психологічної обробки нашої молоді, дітей вона фантастична за масштабами. Вона жахлива і цинічна, але за кількістю засобів і ресурсів, які вони виділяють, це просто фантастика. Вони настільки закружляли дітей, молодь, що їм там дуже важко залишатися патріотами, українцями, особливо у своєму віці. У них там майже кожен день якісь заходи, вони різні. Їх постійно ввозять по території Російської Федерації, щоб була соціалізація цих дітей вже з росіянами, з підлітками. В нас такої роботи було зовсім недостатньо. І зараз її недостатньо в умовах вторгнення. У культуру та інформаційний простір потрібно вкладати зовсім іншу кількість ресурсів. Ми ризикуємо програти навіть не на фронті військовому, а всередині нашого суспільства, тому що ворог буде розхитувати Україну з середини. Це тисяча відсотків. Він вже це робить, а як тільки закінчаться бойові дії, це вийде на зовсім інший рівень. Вони чудово розуміють, що Україну вони не змогли перемогти на полі бою, але шанс здобути таку перемогу, просто розкачавши нас зсередини, в них є. І вони будуть його намагатись використати.

Ви довгий час очолювали осередок партії «Слуга народу» на Херсонщині. Фактично, вас назвали людиною президента. І в якийсь момент ви пишете пост про те, що все, ви більше не в цій партії.  З якої причини?

Я ідентифікую себе, як людина з команди Зеленського, нічого не змінилося. Для мене це кращий президент, це моя особиста думка. І ще раз підкреслюю, це моя особиста думка, я не хочу її нав'язувати. Я щиро вважаю, що це людина, яка своєю позицією, своєю незламністю врятувала цю країну. Звичайно, що кожен хто взяв зброю в руки, і наші дипломати, і наші лікарі, і наші вчителі, вони всі врятували, кожен з нас рятував цю країну. Але лідер є лідером. І коли президент показав незламність, принциповість по захисту своєї держави та її інтересів, це надихає суспільство в будь-якому випадку. 

Але він був першим, хто не вірив в те, що це (російське вторгнення – ред.) станеться?

 Насправді вся ця війна, якщо ми перейдемо до глобальних питань, до геополітичних – це божевілля. В неї немає сенсу і логіки. Не було підстав для цього вторгнення. Але коли ми працюємо за критеріями логіки, людяності, так званих геополітичних правил гри, тут ми всі помиляємось. Путін і його оточення з зовсім іншими категоріями працювали. І для них це абсолютно логічно було, вдертися в Україну. Тому я розумію, що, як і більшість, напевно, нашого населення, ніхто не вірив у можливість повномасштабного вторгнення саме на всій території України. Загострення у Луганській, Донецькій області, так. Вони постійно робили провокації там. Але щоб з усіх напрямків всю свою армію залучити для того, щоб відверто намагатися захопити країну у 21-му столітті в центрі Європи – це шок. Тут дійсно помилився стосовно цього вторгнення, напевно, весь цивілізований світ. Наскільки я розумію, більшість світових лідерів не вірили, що Путін на це піде.

Не вірили, але попереджали…

Попереджали що цей ризик є, попереджали вже безпосередньо перед вторгненням наскільки я пам'ятаю, коли пішли доповіді, коли розвідка спрацювала. Але до цього так само всі вважали, що цього не може бути, що він ніколи це не буде робити. Людина, яка з ними зустрічається на всіх цих самітах, вони про щось говорять, розв’язують якісь глобальні питання у світі. У те, що він піде на вторгнення в Україну, у це, напевно, ніхто не вірив.

Повертаючись до партії й до того, що ви фактично були людиною президента, і зараз ви кажете, що ви продовжуєте його підтримувати, але ви вийшли з партії…

У нашому регіоні, яка зараз може бути політика? Хто може займатися тут якоюсь політичною діяльністю? Тут жодна з політичних сил насправді ніякої політичної діяльності не проводила. Наша команда працювала виключно в форматі розв'язання гуманітарних питань. Це не класична політична діяльність. І зараз думати про якусь політику, це так само цинічно, на мій погляд, у таких регіонах, як наш, коли в нас кожен день ми втрачаємо людей і коли ризик залишається просування ворога на нашу територію. Яка тут політична діяльність? Це не було швидке рішення, прийняте під емоцію, я дуже довго до цього йшов, що мені не цікаво вже цим займатися. Я маю на увазі «Слугу народу» тут, в регіоні. 

Об'єктивно команда, вона не втрачена, все працює. Всі люди, з якими ми працювали весь час, вони й зараз тут працюють. Хтось інтегрований в структуру військової адміністрації, адже зараз основне навантаження з керування громадами безпосередньо на військових адміністраціях. Хтось працює в комунальних закладах, в лікарнях. Це не обов'язково навіть депутати. Щобільше, що сформувалася ця команда із депутатів, у тому числі з інших політичних сил, з НТЖ в першу чергу (“Нам тут жити”, – ред.). Ми як працювали разом, так і працюємо разом, кожен за своїм напрямком.

Мета єдина - максимально вирішувати тут гуманітарне питання, допомогти максимально, зберегти наш регіон і вже зараз закладати фундамент для його відбудови, дай Боже, щоб швидко це все закінчилось. І для того, щоб почали повертатися люди, потрібно, щоб в них було бажання сюди повертатися, щоб тут все працювало. В першу чергу, щоб тут було безпечно. Друге, щоб була відповідна інфраструктура, були робочі місця, якщо люди повернуться, а немає роботи, вони поїдуть. І щоб були перспективи. А це вже і освіта, це вже і культура, це вже можливість створювати власний бізнес та все інше. Над цим ми працюємо. Для цього не потрібно очолювати осередок якоїсь політичної сили.

Вибори, знаєте, хтось про них, можливо, вже і думає. Навіть я знаю деяких людей, які тільки про них і думають, навіть так. Але час покаже. Я не вірю, що найближчим часом у нас взагалі вибори місцеві тут можливо буде провести.

Юрій Соболевський. Фото Олександра Андрющенка/Вгору

Якщо ви кажете, що тут не було як такого політичного життя, то чим головування в партії вам заважало?

Є ж якісь питання, які скидає центральний наш офіс, їх дуже багато і на більшість із них була відмова, ми не будемо цього робити. Не тому, що не хочемо, а тому, що не можемо. Якщо це тилова область, там де працюють місцеві ради, звичайно, там є питання з координації роботи цих фракцій, є якісь спільні проєкти, там можна проводити навіть якісь збори людей та інше. Тут ми це все відмовлялися робити. Ну, які тут конференції проводити, які круглі столи політичні? Для кого? Вибачте, як це люди б сприймали, що ми тут будемо говорити про якусь політику? Тут вижити б, день прожили, слава Богу, для більшості населення. Тому, звичайно, політична сила нічого в цьому плані не робила. Фінансування, яке виділялося… Ми й у запитах нічого не просили з центрального бюджету. І з того, навіть, що виділялося, була тотальна економія для того, що в кінці року ми це передавали Збройним силам України. Це робили все централізовано, це робили всі осередки. Хотілося, щоб ми могли тут на місцевому рівні підтримувати безпосередньо ті підрозділи, які в нас перебувають. Але юридично там були проблеми. Тому ці кошти вже централізовано передавалися або на закупівлю РЕБ, або на закупівлю ПТРК (протитанкова керована ракета – ред.) у перший рік, наскільки я пам'ятаю. Це було основне.

Як тільки ви написали пост, у фейсбуці, в кулуарах, почали називати різні версії: вас змусили піти, ви пішли самостійно, бо до чогось готуєте, що ви хочете переходити в іншу політичну партію. Ви ж все це, напевно, читали про себе?

Намагався не читати, я чудово розумів, що буде дуже багато теорій змови. Але нічого цього не було. Це було моє рішення, моє оточення найближче, воно це знає, тому що я проговорював це завчасно, як мінімум. Голову партії я попереджав. Якщо зовсім відверто, з пані Оленою (Шуляк – ред.) ми спілкувалися про це ще більше, ніж за місяць до мого виходу. Вона дуже не хотіла, щоб я залишав (партію – ред.). Вона пропонувала і перейти в політраду політичної сили цієї, навіть якщо я не хочу займатися цим осередком. 

Знаєте, значна частина зараз того, що я роблю, це донесення інформації. І в тому числі на міжнародному рівні. У нас є непублічний контакт з представниками посольств. На жаль, моніторингові місії зараз навіть не доїжджають до Херсона, безпекова ситуація їм не дозволяє за їхніми правилами організовувати приїзд, щоб посол приїхав безпосередньо сюди в місто.

Але ця робота є. Робота є по комунікаціях з представниками іноземних ЗМІ. І коли ти політично упереджений, а вони по-іншому тебе не можуть сприймати, бо вони ж розуміють, що ти представник політичної сили, від якої, навіть якщо зараз президент ніяк вже “Слугу народу” не згадує, але все ж таки це політична сила, від якої він балотувався на пост президента України.

То вся інформація, яку я доношу, вона все ж таки має там десь яку позначку, що можливо політична упередженість. Це теж було питання, це напружувало. В деяких випадках, відверто вони казали, у форматі оф-рекордс, ну, в будь-якому випадку, ви ж підтримуєте президента, ви ж очолюєте його політичну силу.

Цього зараз вже юридично немає. Мені значно простіше буде працювати, і я сподіваюся, буде ще більше довіри тієї інформації, яку я доношу і по воєнних злочинах російських військових, і наскільки був ефемерним референдум, так званий, який вони проводили,  це питання зараз підіймається знову. Росіяни почали використовувати зараз оцю карту, те, що це рішення місцевого населення. Коли вони не змогли повноцінно реалізувати кримський сценарій тут, я вважаю, що в тому числі завдяки позиції обласної ради, бо ми намагалися максимально розхитати в інформаційному полі негативне ставлення до всіх цих процесів, щоб неможливо потім навіть примусово було зігнати депутатів і примусити їх прийняти рішення, як це зробив у свій час парламент Криму. В них це не спрацювало. Після всіх наших звернень, десь особистої участі в мітингах, вони вже не могли це використовувати. Але референдум вони так званий тут вже проводили. І дуже важливо було, як і зараз, максимально висвітлювати, як це відбувалося. Нагадувати, що ніяких референдумів тут не було. Що ходили озброєні, полювали на людей. Ці урни прозорі стояли прямо на ринку. Можна було голосувати хто хоче по декілька разів. Деяким людям довелося так зробити. Тому що один раз відчинив їм двері, вони примусили проголосувати, інший раз пішов на ринок, його там спіймали та ще там раз проголосував. Це все потрібно висвітлювати, тому що в росіян зараз така позиція, що наше населення самостійно прийняло рішення про від'єднання від України, що вони хочуть бути частиною “руського миру”. Це ж не так.

Завершуючи нашу розмову, я хочу з вами поговорити про те, що зараз, очевидно, є однією з топтем у суспільстві. Це тема переговорів і ті умови, які виставляє нам Росія, і ті, на які ми можемо або не можемо піти. На вашу думку, на що ми точно не можемо піти? Я маю на увазі, те, що стосується конкретно нашої області, тому що ми є частиною цього переговорного процесу. 

Визнання будь-якого статусу за росіянами тимчасово окупованих територій, на мій погляд, це червона лінія. І це зрада буде всіх людей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. І всіх людей, які загинули за цю територію, захищаючи її, але я впевнений, що цього не буде. Президент чітко показав позицію, що цього не буде. Те, що ми зараз, на жаль, не можемо швидко повернути цю територію, напевно, зараз все ж таки це так. Але ніхто відмовлятися від неї не буде. 

Повернення наших людей. Дуже багато зараз в полоні наших херсонців. І я маю на увазі навіть не військових, які і так будуть повертатися, це проговорюється безумовно, обмін військовополонених всіх на всіх, він під час укладання якогось миру завжди відбувається. Там дуже багато наших людей, які за сфабрикованими кримінальними провадженнями зараз у тюрмах. Частину ми підтримуємо, намагаємося підтримувати, підтримуємо взаємовідносини через адвокацію, іншими шляхами, через родичів. Їм зараз дуже-дуже важко. І ставлення там до них  нелюдське.

Крім того, є такі люди в нас, які зараз вже засуджені, на 10 років, 12-14 років. Вони відмовляються брати російські паспорти. Їх вже в тюрмах до цього примушують, щоб вони брали паспорти, вони відмовляються. Тому повернути всіх наших цивільних, які зараз по тюрмах, це теж, я вважаю, червона лінія, без якої не може бути жодного миру.

Повернути всіх наших дітей, яких вони викрали. Я вважаю, що це теж та червона лінія, ми не можемо їх зрадити. Насправді дуже багато чого хотілося б додати, але я розумію, що це буде компроміс. На жаль, тиску на РФ недостатньо щоб Україна отримала те, що вона заслуговує в цій ситуації. Тому буде компроміс. Це вже зрозуміло. І компроміс це коли всі сторони в рівній мірі не задоволені результатом, тому, звичайно, не будемо задоволені результатом цього миру. Він буде компромісним, це не буде 100% перемога. Після цього настане важкий період для України. Можливо, його можна буде порівнювати з тим, що відбувається зараз.

Моя особиста думка, росіяни не відмовляться, навіть після укладання миру, від ідеї знищення України, захоплення всієї території. По-перше, розпочнеться підготовка до наступної війни, вторгнення, а по-друге, вони максимально будуть нас розгойдувати зсередини. Найскладніші часи ми вже пройшли. Це було, коли вторгнення, коли окупація.Буде простіше, і якщо ми збережемо свою єдність, яка в нас була на початку вторгнення, коли  люди допомагали одне одному на фантастичному рівні. Маленький приклад. Ми лікували хлопців, поранених військових, і вони були в нашій обласній клінічній лікарні у більшості, і потрібен був цивільний одяг для них, тому що вони в військовій формі. І коли ми через волонтерів попросили, звернулися до людей, щоб цей одяг передати цим хлопцям, вже через кілька годин після цього лікарня сказала стоп, нам вже немає куди це брати. Це була фантастика. Якщо буде в нас те саме ставлення один до одного, то все на Херсонщині буде чудово.