Як перевиховати неіснуючого злочинця

Ми публікуємо цей лист без прізвища автора, хоча знаємо його й маємо згоду автора на його оприлюднення.

Але в далекому 2005 році після публікації подібної інформації в газеті «Вгору» дільничному міліціонерові Олегу Мартиненку невідомі намагалися підпалити будинок. Керівництво «не простило» йому чесного зізнання в фальсифікації «розкриттів злочинів» і видворило на пенсію. Міністром внутрішніх справ у той час був Юрій Луценко. Після серії публікацій і журналістських запитів Міністр обіцяв змінити ситуацію. На жаль, не змінив. Як і всі, хто керував міліцією-поліцією після нього. Про що й свідчить лист, який ми сьогодні публікуємо:

"Мені наболіла одна важлива (на мою думку) тема.

Коли економіка країни ледь дихає, одна з найнеобхідніших структур держави чинить системний саботаж. І робить його не для того, щоб щось покращити, а просто заради показухи, цифр у статистичних звітах та більшого фінансування з бюджету. Я маю на увазі національну поліцію.

Підрозділи пробації виконують покарання, не пов’язані з позбавленням або обмеженням волі. Можливо, для когось буде шоком дізнатися, що від 50 до 80 відсотків засуджених, які проходять по обліках служби, – «показникові». Недобросовісні поліцейські вступають у злочинну змову з певною категорією людей і ті зізнаються в тому, чого не робили. Усі дійові особи у таких випадках (як засуджені, так і жертви злочинів) виявляються неблагополучними особами, які зловживають алкоголем, або такими, які не можуть себе захистити від свавілля копів (люди з психічними відхиленнями, одинокі, тощо). 

Наведу живі приклади для розкриття маразму. У громадянина А., який проживає у дерев’яній халабуді, громадянин Б., який проживає в іншому селі за десяток кілометрів від нього, викрадає ПРИНТЕР! Із халабуди, в якій ніколи не було комп’ютерної техніки, і в кращому випадку десь є ламповий телевізор - викрадають принтер! Поліцейські так нахабніють, що навіть не заморочуються реалістичністю своїх сценаріїв. 

Наступний маразм має такий вигляд: Жінка пенсійного віку з хворими ногами проходить 4 кілометри, щоб завітати в гості до іншої бідолаги, і викрадає у неї радіотелефон! Це в той час, коли їх десь по музеях можна побачити, та точно не в алкозалежної людини вдома. Складається враження, що копи роблять предметами злочинів ті речі, які час викинути на смітник, але жалко. Людей судять за те, що вони десь знаходять DVD диски з фільмами для дорослих і перепродують один одному за 10-20 гривень! На звалищах за населеними пунктами люди знаходять марихуану на тисячі гривень, пакети з боєприпасами... 

Нещодавно одне інтернет видання поділилося новою історію від поліцейських: до пенсіонерки у веранду забіг невідомий і залишив там пакет. Вона відчула неладне і викликала копів. Ті прибули з героїчною оперативністю і виявили в пакеті не лише патрони, а й тротилову шашку, гранати та ще й наркотики... В таке важко повірити психічно здоровій людині. Але обвинувачені зізнаються, що все саме так і було. Як повідомили інсайдери, за такі зізнання копи їм ще й платять кошти. 

Такі тенденції відбуваються не лише в одному районі, і не в одній області. Хвора вся Україна. Вимальовується наступна картина: ті райони, де показникових розкриттів більше, мають наднизьке розкриття реальних злочинів. Справжні злочини залишаються нерозкритими, і перекриваються отакою бутафорією. Окрім цього, варто розуміти, скільки інших державних органів змушені виділяти свої ресурси та час на роботу з такими неіснуючими злочинами. Прокуратура перша. Хоча інколи їй це теж на руку, бо якщо прокурор розуміє, що справа – повна лажа, він може теж трохи «подоїти» нехорошого поліцая. Потім страждає суд. Судова влада і так недосконала, а через наплив отакого трешу судові справи можуть тривати роками. Справді важливі речі затягуються через нашестя отаких справ. Суди витрачають купу коштів і часу. Наймаються безоплатні адвокати, яким у кінцевому підсумку платять за їхні послуги платники податків. Судові витрати, залучені експертизи та експерти, - знову платники податків фінансують цю анархію. А ще з цими людьми працюють органи пробації. Вони перевиховують фіктивних «правопорушників», використовуючи власні ресурси, а також залучаючи державні, недержавні, комунальні, благодійні організації та волонтерів. Величезна купа людей займається перевихованням неіснуючого злочинця. На це також витрачаються кошти мешканців громади, так як соціальні послуги на подолання криміногенних потреб суб’єктів пробації мають закуповуватись та фінансуватися за рахунок кожної громади.

Я не пропоную переглядати всі такі випадки і шукати правди й справедливості. Треба якось закінчити цю тенденцію, яка паразитує на тілі країни, наче ракова пухлина.

Щороку безтолкова робота правоохоронців завдає державі колосальних фінансових збитків, підриває авторитет правоохоронної системи, гальмує роботу судів, обкрадає мешканців громад, та залишає поза увагою реальні злочини. Покласти край цьому може лише новий підхід до оцінювання ефективності роботи поліції та мотивації поліцейських до розкриття лише реальних злочинів. Як це зробити? Питання відкрите.

Мені, як діючому співробітнику пробації, це вже нестерпно. Я бачу проблему і хочу поділитись нею. Наразі я не бачу шляху її вирішення та, можливо, я знайду однодумців, разом з якими зможу якось на це вплинути".