"Ти вигадала війну". Чого нас вчить історія сім’ї зі Слов’янська, яку розділила дезінформація
73 % українських користувачів Facebook не дотримуються інформаційної гігієни. На перший погляд, їхні дії можуть здатися не шкідливими - вони проходять тести на кшталт "яка ти сьогодні квіточка" чи поширюють фейкові пости про коронавірус або "хворих" дітей. Але саме з таких дій розпочинається інформаційна війна, пише РАЙОН.in.ua.
Дезінформація – це потужна зброя, яка може не тільки ввести в оману, а й зруйнувати стосунки в родині.
На прикладі сім’ї зі Слов’янська, ми покажемо, чому важливо фільтрувати джерела інформації та що робити, щоб не стати жертвою пропаганди.
Інформаційна гігієна – це про прості та буденні речі, але й досі, на восьмому році війни, 61% українських користувачів соцмереж репостять новини зі "сміттярок", які порушують журналістські стандарти, 39% публікують маніпулятивну інформацію, а кожен четвертий поширює фейки.
А ось як повернулося життя нашої співрозмовниці саме через фейки.
"З новин дізналася, що почалась війна"
Ковдра, рюкзак, мультиварка. Це все, що захопила Юля з собою (ім’я героїні змінене), втікаючи в Луцьк з окупованого Слов’янська. В один момент тут стало небезпечно любити Україну.
Сім’ю дівчини розділила інформаційна війна. Під її впливом усі родичі Юлі почали підтримувати Росію і цькувати її за проукраїнські погляди.
Пройшло 7 років, а налагодити стосунки не вдалося. Місто вже звільнене від ворога, а свідомість близьких – ні.
…Коли відбулося захоплення Слов’янська (12 квітня 2014 року), Юля саме йшла за пігулками в аптеку. Коли проходила повз головну площу, побачила, що там збираються містяни, поліція, СБУ…
"Я думала, що це щось схоже на Майдан, а потім зрозуміла, що в людей протилежні настрої – вони вигукували лозунги на підтримку Росії та Путіна. Я була там, коли захоплювали адмінбудівлі. У мене був шок. Люди у військовій формі керували натовпом і я розуміла, що це було не ок", – пригадує дівчина.
На той час вона працювала в місті Святогорську і додому приїжджала лише на вихідні, тому спочатку не дуже орієнтувалась, що відбувається.
"Я зв’язалась із друзями із Західної України. Поділилась з ними спостереженнями, бо не знала, що думати. А згодом я дізналась, що це почалась війна…" – каже Юлія.
Так почалась життя в іншій реальності, яку було важко зрозуміти.
"Я пам’ятаю, як проросійські сили збили український гелікоптер, а сусіди цьому раділи. Я говорила їм, що загинула людина, яка хотіла нас захистити від ворогів. Вони відповідали, що я нічого не розумію, що я зомбована і мене потрібно видати як зрадницю", – розповідає дівчина.
Усі, кого вона знала з дитинства, були за Росію. Сусіди, колеги, друзі, сім’я.
"З усіма були загострені відносини. Дідусь вважав, що я вигадала війну, що її нема і це лише мої ілюзії та плід фантазії моїх друзів із Західної України. Казав, що я зрадила його. В якийсь момент усі родичі просто перестали зі мною спілкуватись. Тоді я усвідомила, що потрібно звідти їхати", – пригадує Юля.
Спочатку вона вивезла маму в Луганську область. Та була теж налаштована проросійськи, але свою позицію обстоювала менш агресивно.
Її тато помер за рік до війни, рідних братів та сестер нема. Є дядьки-тітки та інша рідня.
Дідусь залишився жити в місті Антрацит. Сама ж поїхала в Луцьк.
"Ще в Києві у мене виник дисонанс. Я з одної реальності потрапила в іншу. Там – комендантська година, постріли, блокпости. А тут люди спокійно сиділи в кав’ярнях… – пригадує дівчина. – Спочатку мені здавалося, що в кущах сидять снайпери. Я не могла повірити, що вулицею можна вільно ходити після 20:00. І що людина у військовій формі підходить запитати, чи в тебе все в порядку, а не тому, що хоче тебе вбити. Я жила в тій реальності недовго, але вона була єдиною, яку я спочатку сприймала".
"Востаннє я говорила з рідними 2 роки тому"
У Луцьку Юля почала життя спочатку. Вона мала з собою лише ковдру, мультиварку і найнеобхідніші речі, які вміщались у рюкзак.
Спершу жила у друзів. Потім знайшла роботу і стала самостійно винаймати житло.
Дівчина час від часу телефонувала родичам. Намагалась донести їм, що відбувається в країні насправді. Потім змінила номер, бо розмови були важкими. Вона зрозуміла, що є речі, які вона не може їм пояснити.
Це викликало стрес. Аби прийти в норму, знадобилась допомога психотерапевта.
"Я зрозуміла, що це їхнє рішення – жити так, як вони живуть, і що я не можу нести відповідальність за них. Мені їх не вистачає, я ж не бездушна. Але бувають ситуації, коли треба обирати, – каже Юля. – Востаннє я говорила з близькими два роки тому. На той момент ніхто з них не змінив своєї думки".
Як так сталось, що люди, живучи в одному середовищі, по-різному сприйняли ситуацію? На думку дівчини, усе почалося задовго до окупації Слов’янська.
"Коли почався Майдан, у моєму місті люди намагались зрозуміти, що відбувається. Сюди надходили повідомлення, що там зібрались одні нероби та наркомани, які дискредитують країну перед Росією… – каже Юлія. – З українських каналів транслювали тільки "5 канал", "УТ1" та ICTV. Вони часто перебивались місцевими каналами. Коли почалась окупація, російські телеканали почали «глушити» всі інші. Згодом пропав інтернет та зв’язок".
У таких умовах була нестача достовірної інформації й поле для інформаційних "вкидів" з російського телебачення.
До війни дівчина багато мандрувала. Мала друзів по всій Україні, з якими постійно підтримувала контакти. Завдяки цьому вона зуміла розібратися, що яка інформація про Майдан, анексію Криму і події на Донбасі відповідає дійсності, а яка – ні.
"Тоді у мене було враження, що ми дивимось на один колір, я бачу червоний, мої рідні та знайомі удають, що це синій, а по телебаченню взагалі кажуть, що це зелений. Пізніше я читала, що це наслідок багаторічної інформаційної війни, яка сформували такий ґрунт. Але тоді я не розуміла, чому ми перестали розуміти один одного", – зізнається.
Їй знадобився час, аби усвідомити, що в тому, що сталося, нема її провини.
"Я зробила все правильно. Я себе дуже звинувачувала за те, що втекла і всіх кинула. Але я витратила багато зусиль, щоб їх переконати змінити свою думку. Якби я не втекла, то швидше за все померла б, а це не входило в мої плани, – каже Юля. – Там живуть непогані люди, але вони зазнали впливу інформаційної війни".
Найближчі кілька десятків років вона не планує повертатись додому, хоч має там власне житло. Каже, що міст, які вона пам’ятає, вже не існує.
Інформація як зброя, Україна як жертва
Інформаційні маніпуляції та дезінформація чудово працюють, коли люди у стресовій, напруженій ситуації, коли вони шукають підтвердження своїм страхам чи іншим негативним почуттям. На цьому наголошує журналістка та координаторка проєктів ГО "Інтерньюз-Україна" та UkraineWorld Ірина Матвіїшин.
"Оскільки пропаганда та дезінформація грають на емоціях, використовуючи гучні заголовки, емоційні слова та акценти, інформація стає зброєю, яка має безпосередні наслідки фізичних втрат. Інформаційна війна – це боротьба за мізки та серця людей, що, напевно, не поступається рекрутингу чи мобілізації у військо", – переконана експертка.
Віталій Рибак, аналітик ГО "Інтерньюз-Україна", повідомляє, що інформаційна війна на сході – це просування так званого "руского міра".
"Ще з 90-х, від самого розпаду Радянського Союзу, Росія потужно впливала на мешканців Сходу та Півдня України, а також Криму. Цей вплив став більш цілеспрямованим після приходу до влади Путіна. Це було переважно просування російського культурного продукту — телешоу, серіали, музика тощо. Такими діями росіяни прагнули домогтись формування єдиного культурного простору, який, зокрема, сприяв і поширенню російської мови серед українців", – інформує Віталій Рибак.
З його слів, до цього додавався і наратив про «братські народи», який постійно звучав не тільки у політичних ток-шоу та випусках новин.
"Саме така стратегія і призвела до того, що чимало людей на Сході, Півдні України та в Криму були не проти того, аби зайшли російські війська. Вони роками знаходились в російському політичному та культурному контексті. Велика помилка української влади у всі роки незалежності виявилась у тому, що вона майже не докладала зусиль, аби хоч якось розповсюдити український контекст. Підйом і поширення української культури почався уже в 2014-му, що вже було станом на той час запізно", – додає експерт.
"Інформація як зброя – це невід’ємна складова гібридної війни, і це не просто інформаційна війна – вона має конкретні фізичні наслідки, – розповідає Ірина Матвіїшин. – На прикладі Донбасу ми можемо побачити, наскільки потужними виявилися пропаганда та інші інформаційні маніпуляції".
Мовляв, те, що відому псевдоісторію з розіп’ятим хлопчиком детально розібрали й спростували у розслідуванні російського незалежного ресурсу, вже не врятує ситуацію, і людей, які стали жертвами агресії тих, хто на цю історію повівся, вже не повернути. Так само – з іншими випадками дезінформації.
Інформаційна гігієна – засіб проти інформаційних вірусів
Засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни "Як не стати овочем" Оксана Мороз розповідає, що для того, аби виграти загальну війну з дезінформацією, кожна людина повинна виграти персональну битву.
Для цього потрібно дотримуватися інформаційної гігієни.
"Інформаційна гігієна – це вміння людей фільтрувати джерела інформації. Як звичайна гігієна знижує ризики на щось захворіти, так само інформаційна гігієна суттєво зменшує ризики підчепити інформаційний вірус. Вона допомагає зрозуміти, як маніпулюють ключові джерела інформації, і як цьому протистояти", – ділиться експертка.
Інформаційна гігієна – це потреба не тільки жителів Донбасу, а кожного українця.
За даними дослідження, яке провела ініціатива «Як не стати овочем» спільно з SemanticForce, кількість порушників інформаційної гігієни за регіонами виглядає так:
- Схід – 76, 5 %
- Південь – 74, 5 %
- Захід – 73,7 %
- Центр – 72, 3 %
- Північ – 68, 6 %
Таким чином жителі Заходу, Півдня та Центру порушують інформаційну гігієну на рівні всеукраїнських показників.
На Півночі менше публікують матеріалів, які збирають дані. На Сході більше поширюють фейків та маніпуляцій, натомість менше – посилань на "сміттярки".
Інструкція від Оксани Мороз, як почати вести інфогігієнічне життя
1. Випишіть перелік джерел інформації, з яких берете новини.
Якщо важко сформувати цей перелік, поспостерігайте за собою протягом дня-двох і записуйте, звідки ви берете інформацію – Facebook, онлайн-медіа, YouTube…
2. Візьміть програму телепередач, розірвіть її на шматочки, залиште збоку і відкрийте перелік власників телеканалів.
Це і є реальна програма телепередач, тому що канал транслює думки того олігарха, який ним володіє.
3. Відкрийте свої підписки та список друзів у Facebook і зробіть аудит.
Ви могли не помітити, як підписались на сайти-сміттярки чи що ваші друзі здали свої сторінки в оренду і вже не керують ними.
Ви могли не помітити, що сторінки ваших друзів зламали, тому що, напевно, у вас друзів не 100 і не 200, а значно більше.
Видаліть з друзів ботів, відпишіться від «сміттярок», які можуть вами маніпулювати.
Коли ви будете робити такий аудит, зверніть увагу, що не тільки боти маніпулюють. Ваші друзі можуть поширювати новини зі «сміттярок» або проходити тести, які крадуть персональні дані. Все це також шкодить вам. Краще видалити їх з друзів або відписатись від їхніх оновлень.
Перед тим, як відреагувати на якусь інформацію (поставити вподобайку, поширити чи прокоментувати), переконайтеся, що ця інформація коректна.
Якщо ви бачите фейк і у вас є порив написати у коментарях, що це фейк, пам’ятайте, що ваша дія поширює інформацію. Ваші друзі побачать цю публікацію, а ваш коментар можуть не побачити.
4. Основне правило безпеки у YouTube – не слідувати його рекомендаціям.
Якщо дивитись відео Дудя, а в нього в гостях Ольга Скабєєва, то YouTube буде рекомендувати відео зі Скабєєвою, а вона – відома пропагандистка і маніпуляторка.
Перше, що потрібно зробити в YouTube – подивитись, які відео він рекомендує. Для цього потрібно натиснути три крапки у правому куті. Якщо якесь відео не подобається, вибирайте «не рекомендувати».
5. Якщо бачите анонімний телеграм-канал, відписуйтесь.
Не реагуйте на те, що в ньому є якась ексклюзивна інформація. У таких каналах 90 % даних – брехня.
Якщо канал не анонімний, перевірте, хто за ним стоїть і чи можна йому довіряти.
6. Якщо хтось вам присилає якесь посилання у вайбері, навіть не відкривайте.
Якщо вас зацікавив заголовок, зайдіть на достовірне медіа і подивіться, чи є там ця новина чи це черговий фейк.
7. Користуйтесь так званим Білим списком медіа, який формує Інститут масової інформації.
Це перелік медіа, які дотримуються стандартів поширення інформації.
Обирайте з нього кілька джерел, які вам імпонують, підписуйтесь на них і таким чином формуйте свою об’єктивну реальність.
Зі слів Оксани Мороз, ці поради з інформаційної гігієни будуть по-різному ефективними для різних людей, залежно від того, захочуть вони проводити зміни чи ні. Якщо в людини є мотивація, їх буде цілком достатньо, аби не стати жертвою інформаційної війни.
Проект «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
Ілюстрації Іванни Первих
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
