Підтримати нас

«Пити чи не пити – ось у чому питання!» або сухий закон по-радянськи

19 квітня 2024 16:00
454
Поширити:

“Пити, не пити, пити, не пити, пити”. Це не якась гра або “філософська дилема”. Це алкогольна політика радянського уряду, яка мала вигляд якогось знущання з громадян. 

Бо за весь час існування СРСР тодішні очільники Кремля «не могли визначитися», чи вони борються із «зеленим змієм», чи активно споюють власне населення.  

Поїхали розбиратися! 

Ленін сказав: «не пити!», але Сталін відповів: «пити усім!»

Все почалося з «вождя світового пролетаріату» Леніна. У своїй концепції бачення майбутнього він прописав, що у соціалістичному суспільстві немає місця алкоголю. Але його соратники щось не надто підтримали  Ілліча. Тому, як тільки він назавжди “відійшов від справ”, ініціювали швидке виробництво спиртного. Бо держбюджет треба було поповнювати. 

На ринку з’явилася тоді відома горілка «риковка», яка отримала назву на честь тодішнього голови Ради народних комісарів Олексія Рикова. Вона мала міцність  30 градусів. 

Тоді гуляв такий анекдот:

«Риков спеціально ввів продаж горілки у 1924 році. Бо йому треба було заливати горе після смерті Леніна. Він плакав, пиячив, пиячив без кінця».

Ймовірно, хотів, щоб його «горе» розділила аж ціла країна, та пиячила разом із ним.

Але, ймовірно, обивателя не дуже вдовольняла міцність “риковки”, бо вже у 1925 році в СРСР почали випускати алкогольні напої міцністю у 38 градусів. А вже коли Сталін повністю захопив владу в державі, горілка почала “литися рікою”.  Хоча в 1927 році він наче оголосив про боротьбу з пияцтвом. Втім, це були лише слова…

У СРСР не лише збільшили обсяги виробництва горілки. Цей продукт був один з небагатьох, який продавали не за картками. У країні голод, незрозуміла карткова система, репресії, але пиячити населенню можна досхочу. А після Другої світової війни в СРСР взагалі вартість алкоголю постійно падала, то на 30%, то, навіть, на 49%. Напевно, всі чули про «наркомівські сто грамів», які видавали перед боєм радянським солдатам під час Другої світової війни? Уявіть, скільки людей повернулися з фронту з проблемами алкоголізму.

А що радянська влада? Почала розв’язувати цю проблему? Ні! Лише поглиблювати.  По всій країні з’явилися «радянські паби», які називали «наливайками». Тут за чаркою або келихом «гарячітельного» спивалося все «трудове населення». А чого б ні? Для радянського керівництва – це був дієвий спосіб тримати народ під контролем на фоні тих жахіть, які творилися в державі (безробіття, голод, розруха, продовження репресій).  

Як Хрущов та Брежнєв «боролися із зеленим змієм»

Після смерті “вождя народів” його наступники – Хрущов та Брежнєв, вирішили “боротися із зеленим змієм”. Що вони тільки не робили! Зачиняли кіоски з розливним алкоголем, підіймали ціни на спиртне, активно відкривали витверезники, лікувально-трудові профілакторії, ініціювали випуск серії пропагандистських відео про шкоду алкоголю. У 1972 році ЦК КПРС навіть видало постанову «Про заходи із посилення боротьби з пияцтвом» з аж 110 пунктами.

Але, попри це,  випуск алкоголю продовжувався, і ще в цьому «допомагали» самогонники та виробники сурогату. За різними оцінками, якщо рядовий громадянин у 60-х роках споживав у середньому понад 4 літри алкоголю на рік, то в 70-х роках ця цифра збільшилася у два рази – понад 8 літрів на рік. А на початку 80-х громадянин вже випивав десь 10,5 літрів на рік. 

Що ж тут сказати, СРСР – держава абсурду. Тут вони “борються” з пияцтвом, а тут у 1975 році виходить фільм «про пияцтво». Це ми про «Іронію долі, чи з легким паром», що стала справжньою «іконою» кінематографу совка, яке щороку крутили перед новим роком й після розвалу СРСР.

У період застою ходив анекдот: «... приходить Брежнєв на завод, підходить до працівника за верстатом, питає його про те й те, потім каже:
- а якщо приймеш стакан 
- зможеш працювати? 
- зможу. 
- а якщо 2 стакани? 
- зможу, Леонід Ілліч! 
- а літр? 
- ну так працюю ж...».

Також тоді була така «традиція». Наприклад, у 60-х роках збиралися біля якогось «генделя» троє чоловіків та скидалися по рублю. Купляли пляшку горілки за 2.87 рублів. А 13 копійок, які залишилися, йшли на покупку плавленого сирка «дружба» для закуски. І цю «традицію» називали «сообразіть на трьох».  

«Відповімо на безалкогольні весілля непорочним зачаттям». 

«Пік боротьби з пияцтвом» в СРСР припав на період правління генсека Горбачова. Він переплюнув своїх «попєрєдників». У 1985 році ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР видають постанову «Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму, викорінення самогоноваріння».  

Тепер не лише активно працювали  витверезники (за офіційною статистикою, понад півмільйона людей потрапляли у ці заклади за рік) та закривалися лікеро-горілчані магазини, а й знищувалися виноградники та переорієнтовували виробництво підприємств з алкоголю на іншу продукцію.

Лише у Криму знищили близько 40 відсотків виноградників (для порівняння, таких втрат не було навіть у роки Другої світової війни). І все це відбувалося під гаслом «Тверезість – норма життя». При цьому за пияцтво людина могла отримати штраф або бути виключеною з партії чи звільнена з роботи. А майже 15 мільйонів людей загнали до Всесоюзного добровільного товариства тверезості. І ввели обмеження по часу на купівлю горілки. Якщо обиватель хотів придбати її, то він мав встигнути в нечисленні магазини, де “біленьку” продавали з 11 до 19 години. При цьому треба було простояти у величезній черзі. Ну і, звісно, піднялася вартість горілки — з приблизно 4,5 до 9 рублів за пляшку.

А скільки виготовили плакатів на антиалкогольну тему, якими обліпили заводи, держустанови, вулиці та навіть двері та стіни біля торгових точок, де продавався алкоголь. Але жодним чином це не діяло на народ, який «вів просто нерівну боротьбу з антиалкогольною компанією». Для них “рятівником” стали самогонники, які виготовляли сумнівної якості сурогат – кустарне самогоноваріння, а також налагодили підпільне виробництво на деяких держпідприємствах. Через дефіцит алкоголю люди почали вживати спиртовмісні речовини – одеколони, засоби для миття скла та навіть зубну пасту. 

У довжелезних чергах “гуляв” такий анекдот: «Відповімо на безалкогольні весілля непорочним зачаттям». Тоді телебачення та радіо пропагували безалкогольні весілля та новорічні застілля з лимонадом. Тому радянський обиватель “нагородив” Горбачова прізвиськом «Лимонадний Джо».

Був й такий анекдот: «Стоїть велика черга за пивом. Наприкінці черги один чоловік каже: «Ну дістало мене так жити, піду та вб’ю Горбачова». І пішов, через якийсь час повертається, його питають «Ну як? Вбив? - «Ні, там ще більша черга!»  

Чим закінчився це абсурд з горбачовським «сухим законом»? Держава втратила десятки мільйонів рублів через перехід алкогольного ринку в тінь. А в 1988 році радянській владі взагалі довелося згорнути антиалкогольну компанію. 

Може, зрозуміли, що ці методи не просто неефективні, а безглузді. А, може, згадали «сухий закон» в США першої половини 20 століття. Тоді американський уряд спровокував розвиток бутлегерства (нелегальне виробництво алкогольної продукції та його розповсюдження). Але, гадаємо, тут все було прозаїчно. Тоді, у період дефіциту, держбюджет просто втрачав мільярди рублів. 

Цікаво, що жоден з керівників радянської держави не відмовляв собі у задоволенні “випити чарку” та, як розумієте, на них “сухі закони” не розповсюджувалася. Так, Сталін віддавав перевагу червоному грузинському вину, Хрущов – горілці, Брєжнєв – “зубрівці”, а “найпалкіший борець з алкоголем” Горбачов – коньяку. І, звісно, вони пили лише якісні напої, тоді як звичайному обивателю доводилося іноді травитися сурогатом. 

І тепер у таку безглузду «радянську дійсність» хочуть повернути українців нинішні очільники Кремля? Питання риторичне! 

  • Водночас у СРСР були відсутні будь-які механізми проведення демократичних виборів. Голосували за одного кандидата та одну партію. Зараз у РФ таку традицію продовжують, коли вже відомо, хто переможе на президентських виборах.  
  • Нескінченні черги за товарами першої потреби, експорт зерна з-за кордону, відсутність можливості купити якісну продукцію, продуктові карточки. Це також про СРСР. Ту саму державу, яку так «завзято» намагаються відродити сучасні очільники Кремля. При цьому радянське керівництво не могло навіть прогодувати власне населення.  
  • Тому СРСР стала країною “спекулянтів”, а  також державою плагіату. Автівки, їжа, електроніка, одежа, пісні, навіть туалетний папір та ядерна бомба. Чого тільки не вкрав СРСР, подаючи це як “передові здобутки виробництва”. При цьому навіть не зміг вкрадену із Західної Європи та Америки продукцію виробляти на такому ж рівні високої якості.

Підтримайте незалежну журналістику. Долучайтеся до спільноти "Вгору" https://base.monobank.ua/

Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ
Матеріали партнерів