Вибори без виборів: демократія «по-совєтські»

Шоста ранку. Ні, в СРСР такої ранньої години вихідного дня осені люди, якщо й масово виходили з домівок, то не на ранкову пробіжку. Вони квапилися на виборчі дільниці! Бо треба було зайняти чергу і проголосувати серед перших. Хоча виборчі дільниці й починали працювати з 8-ої  ранку, все одно всі намагалися втрапити під їх двері якнайраніше. І не дай Боже, комусь не щастило прийти туди після обіду або під вечір. Тоді на зборах рідного трудового  колективу його могли б звинуватити мало не в антирадянщині.

Як же проходили вибори без виборів в СРСР та чим вони схожі на президентські вибори, які 2024 року так хочуть провести російські окупанти на лівобережжі Херсонщини?

Розберемося!

«Всенародне свято» з одним кандидатом та буфетом

У радянській державі загальне виборче право гарантувала їхня Конституція 1936 року. І самі вибори перетворили у так зване «Всенародне свято», про що на одному з мітингів у 1937 році доволі емоційно розповів «вождь народів» Сталін. Це сталося в саме той рік, коли почався «Великий терор» у СРСР, який забрав кілька сотень тисяч життів та під час якого ув'язнили в таборах кілька мільйонів людей.

Також неабияким блюзнірством було те, що громадянам, яким «гарантувалися» демократичні свободи та вибір, не було з кого вибирати. У бюлетені стояло лише одне прізвище кандидата з однієї партії – комуністичної.

Але радянська пропаганда видавала це за найвищий прояв «демократії» у світі. При цьому явку завжди записувати у 100 відсотків. І це дійство – «вибори» – супроводжувалося святковими маршами, піснями, танцями та, звісно, наявністю на виборчих дільницях буфету.   

Буфет – то взагалі сакральний атрибут радянських виборів. Через постійний дефіцит продуктів він стає важливим інструментом мотивації для людей йти на вибори та декорацією свята. Доходило навіть до абсурду, коли, наприклад, селяни Курської області могли місцеві цукерки та інші солодощі місцевого виробництва скуштувати лише у день виборів. У всі інші дні цю продукцію відправляли виключно у Москву та Ленінград.

У буфетах тоді продавали пиво, булочки, бутерброди, котлети, мандарини, які були недоступні звичайному обивателю. Навіть для дітей іноді облаштовували ігрові кімнати. А ще показували фільми, виступали артисти місцевих театрів та організовувалися танці. Ну, як тут у напівголодній країні не буде стовідсоткова явка?!

При цьому черги до виборчих дільниць могли займати вже о другій ночі, щоб о шостій ранку вже стояти першими у черзі, бо це засвідчувало лояльність до чинного режиму. Якщо хтось запізнювався та приходив пізніше, це могло призвести до серйозних проблем для нього. Бо одразу ж виникали питання та претензії.

Як бачите, тут працював принцип “батогом та пряником”. Хтось біг на дільницю, бо боявся осуду. А хтось – щоб першим хильнути дефіцитного пива, бо після обіду там майже все розкуповували. 

Так, у 1951 році, за радянською статистикою, вже до 8 ранку усі 100% зареєстрованих виборців проголосували на дільницях у виборчому окрузі Києва, від якого балотувався до Верховної Ради УРСР Сталін. Ще б вони не показали таку швидку явку! На інших дільницях, де голосували за інших кандидатів – Хрущова, Кагановича та Молотова – все закінчилося до обіду. При цьому активно залучали агітаторів, які будили та соромили людей, що запізнюються на це «Всенародне свято».

Також агітатори підкуповували виборців тим, що могли допомогти оформити довідку, виписати продуктовий пайок або, навіть, влаштувати на роботу. Але іноді агітатори потрапляли у незручні ситуації.

І, звісно, про ніяку «фальсифікацію» не було й згадки, бо хіба є їй місце під час волевиявлення «трудового народу»!

Агітаторські рейди за виборцями та “Хай живе Степан Бандера” у бюлетенях

Серйозна проблема спіткала більшовиків після «приєднання» під час Другої світової війни західних областей України. Там люди відмовлялися йти на вибори. Не допомагали навіть організовані агітаційні рейди по селах. Так, у 1947 році в селі Ходаки на Тернопільщині агітатори лише після восьми спроб загнали людей на збори.  

Чим ці збори закінчилися? Жінку просто перервали та пригрозили, що вона може попрощатися з родиною, бо її вже рідня не побачить. Також під конвоєм доправляли людей на такі мітинги та проводили облави у селах. Ось такий найвищий рівень «демократії».

На цих виборах в УРСР не всі проявляли бажання голосувати в бюлетенях. Тому іноді їх псували дуже оригінальним способом. Писали на них, скажімо,  «Потрібен хліб, а не депутати», «Хай живе вождь українського народу Степан Бандера!», «Комедія, а не вибори».

Звісно, з часом кандидатів на виборах стало більше. У 1988 році ввели так званий «принцип змагальності кандидатів», який був прописаний у Законі «Про вибори народних депутатів СРСР». Але це сталося запізно, бо вже тоді було зрозуміло, що радянській державі залишилося недовго доживати свій вік.

Як нинішні очільники Кремля повторюють виборчі традиції «дєдов»

Напевно, на початку 90-х років минулого століття всі сподівалися, що з розпадом СРСР вакханалія з псевдодемократичними виборами закінчиться  назавжди. Але ні! Нинішній диктатор РФ Путін вирішив все-таки повторити. Спочатку він монополізував таку посаду, як «президент». Так монополізував, що вже наступного року вп’яте подав свою кандидатуру. Потім знищив будь-які прояви опозиції у парламенті, місцевих думах, де немає альтернативи партії «Єдина Росія». Звісно, є ще кілька партій, але це всього лише кишенькові політичні сили Кремля. 

І хто ж переможе на чергових президентських виборах у РФ?! Інтрига?! Ні! Путін знову «всенародно переможе», а також йому намалюють величезну явку та величезний відсоток тих, хто за нього проголосує. І, як писали у 1951 році тодішні громадяни у бюлетенях, ця «комедія, а не вибори» пройде на вигідних для диктатора умовах.

ЦИК РФ вирішив провести 15-17 березня 2024 року президентські вибори й на лівобережжі Херсонщини, де самі ж російські окупанти оголосили «воєнний стан». Так вони дуже хочуть показати «волевиявлення» народу, який так «чекав на асавабадітєлей».