Артменеджерка та керівниця Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва навіть не могла уявити, що проєкт «Насіння Поліни Райко» збере стільки людей, які буквально фонтанують ідеями. Надійшло 134 заявки! Хтось дізнався про бабусю Поліну тільки після трагедії, коли розписаний нею будиночок затопило внаслідок підриву Каховської ГЕС, хтось знав здавна.
Поліна Райко (1928-2004) народилася й усе своє життя прожила в місті Олешки на Херсонщині. Звичайна бабуся без художньої освіти почала малювати у 69 років, розписала власну хату і подвір’я фресками із зображенням фантастичних та реальних істот і людей, які переплелися в дивовижну історію її власного життя. Творчість Поліни Райко – один із найяскравіших прикладів українського наївного мистецтва, сьогодні її порівнюють із Марією Примаченко.
Постать Поліни Райко зацікавила різних людей: митців, освітян, бібліотекарів, навіть сусідів художниці – і кожному намагалися знайти місце, де він буде почуватися комфортно, – чи то буде креативний воркшоп, чи освітній вебінар. Багато долучилось як херсонців, так і не-херсонців, особлива радість кураторки – близько шести десятків дуже потужних художників з усієї країни.
Вже позаду перші два вебінари, проросли перші ідеї, про них та про народження проєкту Медіаплатформі «Вгору» і розповіла Олена Афанасьєва.
Олена Афанасьєва в образі одного з найвідоміших образів Поліни Райко – леопарда. Авторський скетч з воркшопу Andrew Skripka. Facebook Центру культурного розвитку «Тотем»
Олена зізнається, що після трагедії на Каховській ГЕС дуже довго була зла. Зла на росіян, які знищили будиночок Поліни Райко. Зла на те, що про спадщину художниці у світі дізналися лише через призму трагедії. Зла, що 20 років так і не було зроблено жодних реальних кроків для збереження будинку. У реєстр пам'яток його таки внесли, але лише в листопаді 2021 року, через 17 років після смерті художниці.
Якщо про артрезиденцію в будиночку Поліни Райко або про комікси про неї та її творчість більш-менш відомо принаймні херсонцям, які цікавляться цією темою, то наступне питання Олени приголомшило:
Подібний підхід Олена Афанасьєва очікувала і від учасників проєкту «Насіння Поліни Райко» – і отримала. Вона каже, що зараз, після перших воркшопів, народжуються шалені ідеї, гідні її кураторського захвату. І розповідає про найцікавіші.
Тренера Максима Ілігулашвілі, херсонця, який зараз живе в Києві, Олена називає суперкласним експертом із меморіалізації. Він історик за освітою, постійно вивчає світовий досвід меморіалізації й те, як працює індивідуальна і колективна пам'ять, як залишаються в пам'яті людей різні події, у тому числі й трагічні. Його презентація була побудована на двох картинках, пов’язаних з історією єврейського подружжя, воно втратило абсолютно все і замислилося, як зберегти пам'ять – і свою індивідуальну, і свого народу. Можна зберегти цю історію в собі й бути «камінчиком», що «консервує» в собі спогади, а можна бути свічкою, яка освітлює шлях іншим, спираючись на пережитий досвід.
Воркшоп у розпалі. Центр культурного розвитку "Тотем" / Centre of cultural development "Totem"
Трагічний досвід Поліни Райко (вона почала малювати, коли втратила майже всіх близьких людей) трансформувався у терапевтичну практику. Цей досвід взяв «на озброєння» кримський художник, який живе зараз у Харкові. Так само як бабуся Поліна намалювала на стіні у вітальні своїх сестер і себе серед квітів і янголів, художник малює себе поряд зі своїм батьком і дідом, яких вже з ним нема, щоб не втратити контакт з ними. Він каже: можливість зобразити рідну людину дає й змогу проговорити з нею щось, що ти не встиг сказати.
Архітекторка Ліза Євсєєва у співпраці з іншими митцями придумала ідею «Терапевтичного Райського саду». Райський – бо Райко. І таких ідей, каже Олена – безліч. Задача воркшопів – навчити художників по-іншому думати про Поліну Райко, розширити їхні горизонти бачення спадщини, щоб вони генерували якнайбільше ідей про те, як може відбуватися збереження живої історії Поліни. Результатом роботи стане скетчбук, у якому всі ідеї будуть зафіксовані.
Багато хто зараз відмічає, що після повномасштабного вторгнення українці масово почали шукати свою ідентичність, шукати коріння, шукати щось особливе, що нас вирізняє від інших. І цей український культурний код яскраво виражений в наївному мистецтві, впевнена Олена Афанасьєва. Вона хоче довести, що, хоча спадщина бабусі Райко стала відомою через трагедію, говорити про неї можна не через травму, а через позитив творчості, бо саме так чинила і сама Поліна Райко – через власний біль і трагедії створювала красу. І саме це дає їй право бути уособленням нашої мистецької Херсонщини.
Ольга Курська, Черкаси. Скриня Поліни (Пелагеї) Райко. В роботі використано ящики від снарядів. Фото надано Оленою Афанасьєвою