Історія одного бійця між Миколаєвом та Херсоном

Історія танкіста 28 бригади, який на одному танку в нерівному бою нищив окупанта.

Військова кар'єра з дитинства

- Ще в школі ми з хлопцями розмовляли, хто ким хоче бути: хто військовим, хто в поліцію, хто пожежником. Я сам захотів відразу бути саме військовим. Потім після школи замість 10-11 класу поступив у військовий ліцей у Кам'янці-Подільському, там зрозумів - що армія це моє. І згодом вступив вже у Львівський інститут сухопутних військ, у танкові підрозділи. Чотири роки пролетіли дуже швидко - і у 2020 році після розподілу я попав до лав 28-й окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу в Одесу. Там і служу досі й планую служити Україні.

На війні між Миколаєвом та Херсоном

- Починаючи з 14 березня, весь час на напрямку між Миколаєвом та Херсоном. Ми зачищали від ворога села, інші населені пункти. В боях ми визволили Миколаївську область, знищували окупантів.

- Ми відтісняли їх. В одному з місць противник відступив, але у посадках вони окопалися та очікували нас. Одну мою машину підбили відразу. Я почув про це по радіозв'язку, сам в цей момент був біля ворожих позицій та знищував піхоту і техніку противника - в упор, зі 125-мм гармати. Це була колісна техніка, один "Град", кулеметний розрахунок та все ж більше піхота.

Надійшла команда відійти назад та закріпитися в населеному пункті, адже противник переважав нас силами та засобами. На нас зайшли з повітря два винищувачі-бомбардувальники, скинули бомби - але не на нас, а на ту ворожу техніку, яку я підбив раніше своїм танком та за допомогою піхоти. Своїх розбомбили ще раз - нам це було тільки на руку.

Ми відійшли до населеного пункту та знаходилися там з двома моїми машинами (танками) та з трьома БМП-2. Під обстрілами зі всього, що у них було - з "Градів", "Ураганів", під повітряними атаками. І аж до 30 березня я працював із закритих позицій по противнику, який окопався. Наш вогонь коригували, тому ефективність була досить високою. Одного разу ми накрили розрахунок батареї 120-мм мінометів. Стріляли ми з танка на 7-8 кілометрів.

30 березня я зі своїм екіпажем та ще з однією машиною пішли в наступ на один населений пункт, щоб визволити його. Противник все ж нас очікував уже на краю села. Ми вступили в бій - і перша наша машина, яка їхала переді мною, її знищили - вона пішла у воду.

Я сам на танку прорвався в село. Справа з хати по мені вели щільний вогонь. Я дав туди постріл прямим наведенням, хата склалась, окупанти почали розлітатися у різні сторони. Після цього я продовжував рухатись далі, до ферми - куди й було визначено ще до бою, де вступив в бій відразу з трьома БМП-3. Три постріли, три влучення, мінус три ворожих машини! Ми їх знищили.

Я вирішив взяти вправо та стати танком під стіною, бо побачив окупанта - ми його намотали на гусениці. Їдемо далі - бачу танк противника, який від мене різко здав назад та заховався за найближчу будівлю. Він тікав назад, я за ним слідкував, щоб він не виїхав ні вліво, ні вправо. Я запрошував підтримку піхоти, бо навколо було багато ворожих, російських піхотинців. Вони почали обстрілювати мою машину з РПГ "Муха", танк загорівся, я дав команду вистрілити димову завісу.

Під прикриттям диму ми всі троє вийшли з танка, що горів, зайшли в будівлю якусь, сховалися. Окупанти шукали нас з криками "Они еще живы, пи...ы". Було страшно. У нас було три автомати та два магазини до них.

Але коли почув від окупантів, що вони відходять через вогонь нашої, української артилерії, то наш екіпаж скористався цим шансом. Я виліз перший на вулицю, під вогнем вже нашої артилерії почав роздивлятися - куди можна відійти, оскільки зв'язку не було. Почали відходити, по трупах окупантів, уздовж паркану, прикриваючи один одного. Дуже багато було цих трупів. Згодом ми пройшли 8 кілометрів вздовж берега, до вказаної точки збору, звідки нас вже евакуювали.

Надалі Микола планує продовжити службу, саме у 28-й бригаді та дослужитися до генерала.