Цирк, цирк, цирк!

Херсон. Кінець XIX століття. Наш обиватель весь час хотів десь культурно відпочити.

Але вибір у нього був невеликий. Міг нудьгувати у театрі, де ставили європейські п’єси англійською, французькою, німецькою та іншими мовами. Сюди він приходив більше для того, щоб підкреслити свій статус, а не насолодитися виставами іменитих авторів. Міг подивитися дивину того часу – сінематограф. Або просто, прогулюючись містом, слухав духові оркестри пожежної команди або військових на Потьомкінському бульварі та в Олександрівському парку (зараз – Шевченківський парк, раніше – парк ім. Леніна). Можна, звісно, було ще вирушити до міського клубу (колишній ДКС). Тут його чекала гра в карти та розв’язні дівчата з кабаре. Це були, в принципі, усі місця, де міг культурно збагатитися херсонець. 

На початку XX століття нашому знудьгованому обивателю приходить, навіть, краще сказати, приїжджає на допомогу нова культурна атракція – цирк. Першим "проклав дорогу" до Херсона артистам цього жанру Олександр Девіньє ще у 1901 році. Для його цирку навіть побудували стаціонарну будівлю на Ярмарковій площі (зараз – Площа Свободи). І з цього часу містяни вже не можуть без такого дозвілля. Вони хочуть все більше і більше вистав з клоунами, жонглерами, акробатами, еквілібристами. Потім приїжджали циркові трупи Ердтмана, Вяльшина, Лара тощо. Для обивателя відвідування вистав ставало справжнім святом, у вир якого він "поринав" разом з родичами, друзями та знайомими. Місцеві газети майоріли на головних сторінках постійними оголошеннями про ту чи іншу виставу нового цирку, обіцяючи неймовірне шоу для кожного.  

А може, не все було так ідеально з цирком та його виставами? Подивімось на французький цирк Лара, який приїхав у 1906 році, очима тогочасного херсонця:

"Снаружи цирк более смахивает на балаган. Небольшое круглое из досок здание с остроконечной полотняной крышей. Над входом вывеска с двумя традиционными лошадиными головами...

Словом, внешность, не внушающая особого доверия. Сразу даже за Херсон как будто обидно делается. Как ни как, ведь город - губернский! Правда "губернского" в нашем Херсоне очень немного. Освещение у нас хромает. Нет не только электричества, но даже простого газа. Канализация отсутствует. О трамвае и не мечтаем... Зато надежд у нас очень много! И с высоты этих "надежд" маленький, раскинувшийся на Ярмарочной площади, цирк кажется мизерным... Впрочем, внутри цирка картина меняется. Внутри цирк значительно выигрывает. Внутри цирк, как цирк!

Труппа его довольно велика. Есть клоуны, есть наездницы, и ноты есть, и инструменты есть... И если-бы, вместо обещанного "кор-де-балета" не выступали всего четыре непонятных девицы, то было-бы совсем, как в настоящем цирке. Лошадей довольно много, и выдрессированны они очень недурно. Одна лошадь  даже танцует "кекуок". И танцует его с грацией, не уступающей дамам кор-де-балета. А довольная публика гогочет и настойчиво требует повторения. Ужасный век, ужасные сердца..." (Газета "Родной край", № 119, 1906 год).

Все це відбувалося прямісінько на тому місці, де зараз розташована облдержадміністрація. Може, нічого не змінилося?