Трагічні уроки людяності

Вчора вночі в стихійному поселенні ромів у Львові вбили людину - його звали Давид, приїхав з села з-під Мукачева.

На момент нападу в поселенні перебувало 14 людей, серед них були й діти; 10-ти річний хлопчик який отримав поранення ножем у ногу, його забрала швидка. 

Про це поселення мало хто знав - люди приїхали на сезонні заробітки із різних сіл Закарпаття - копати метал, сортувати сміття й жили подалі від людський очей.

Нападників затримали - серед них є неповнолітні  ̶з̶в̶і̶р̶і̶ люди, які цілком свідомо, бо ж “тверезі і злі”, увірвалися у табір з факелами і зброєю. Кажуть, це угруповання скоїло вже не першу таку чистку, які не отримали подібного розголосу, бо обійшлося без жертв - на бездомних, людей із наркозалежністю, тобто тих, чия присутність добропорядним членам суспільства, якщо не заважає, то дошкуляє. 

І так і хочеться написати вкотре диванним експертам-коментаторам, які сиплять буквами про “дві сторони медалі у цій справі”, “поламані долі підлітків” (WTF??), радять співчуваючим “прихищати тих ромів”, єхиднічають про “соціалізацію й інтеграцію”, що таке життя не “свідомий вибір”, це безвихідь і відсутність вибору - найстрашніше, в чому може опинитися людина. 

Минулого тижня на одній зустрічі говорили про попередження насильства і конфліктів, і про перемовини ̶з̶ ̶т̶е̶р̶о̶р̶и̶с̶т̶а̶м̶и̶ праворадикалами. Чи потрібно нам сідати за стіл переговорів, дискутувати, переконувати (хто кого?)? І хоча в глибині душі я не хочу дискутувати з тими, хто просуває відверто антилюдські ідеї, відповіла, що не знаю. Правда, на той момент я дійсно не знала напевне - адже хоча взимку ми й не вели прямого діалогу з “Ловцями” (пам’ятаєте таких дружинніків?), але проводили заходи в УКУ і “Дзизі” й дискусії для львів’ян, із можливістю почути історії молодих ромів, дізнатися про соціальне підгрунтя маргіналізації, як її долати, ризики мови ворожнечі в суспільстві. 
Словом, скажу я вам, я нічого не знаю про кризову масову комунікацію.

Сьогодні лінію перетнуто - 2018 рік, Україна, в поселенні вночі представники праворадикального угруповання вбивають рома. І диванні експерти, добропорядні коментатори “всі в білому” цькують тих, на кого нападали. Однак нагадаю - Лощинівка, Вільшани (вбивство рома, яке досі через корупційні схеми не дійшло навіть до суда), Конюшинна (Львів), Лиса гора (Київ), знову Львів. Десь між цим С14 і голосіївська криївка отримують від мінмолоді понад мільйон гривень підтримки, національні дружини роздають на вулицях Києва листівки із закликами виселяти ромів, і жодного покарання тим, хто виселяв, громив, підпалював. 

Я щиро співчуває родині загиблого і мешканцям цього поселення, які пережили той кошмар тієї ночі, отримали поранення і стрес на все життя. Я щиро співчуваю їм - не від хорошого життя вони поїхали зі своїх домівок й оселилися в лісі просто неба. 

Я співчуваю собі і всім нам, що ми впевнено розвертаємо історію в той бік, коли борони боже нам доведеться вчити на своїх помилках трагічні уроки людяності. І лідерам нашої країни за це не соромно.

Olga Zhmurko