Після фільму "Позивний" Бандерас" не міг іти, тремтіли і підкошувалися ноги!

Я давно не переживав такого сильного емоційного потрясіння від кіномистецтва!

Ну хіба що в 15-річному віці, коли вперше подивився у відеосалоні американський бойовик "Рембо". Але тому Рембо не зрівнятися з нашим Бандерасом. Усе так влучно і правдиво!

Нічого зайвого, кожен кадр, образ, діалог пройняті життєвою правдою, одягнутою в художню форму! Мабуть, саме поєднання досконалої мистецької форми і художньої правди, що виростає із самого життя і робить такий сильний вплив!

Якось пару років тому я їхав поїздом Львів - Маріуполь, і до мене в купе підсіла жіночка, що поверталася з гостей додому десь під Маріуполь. Здається, було це одразу після обстрілу Маріуполя бойовиками. Нарешті, думаю, до цих людей дійшло, хто для них ворог, адже факти говорять самі за себе! Але та мене спантеличила -- це "укропи" зробили! На всі мої аргументи у неї були скептичні відповіді: "Невже ви думаєте, що вони по своїх будуть стрілять?", " Та да, самі себе обстріляли, абсурд!" І дійсно - абсурд в голові цієї людини, яка говорить українською, їздить в гості до Жмеринки, але вважає українську армію ворогом! Жертва зомбоящика! Мабуть, і в розіп'ятого мальчіка в трусіках вірить. Я не знав, що їй казати і як переконувати! Просто відвернувся від неї і мовчки доїхав до Знам'янки. А таких громадян у нас сотні тисяч, а може й мільйони. Потрібен був потужний, залізний аргумент в цій гібридній війні, який сприймуть і зрозуміють широкі маси! І ось, нарешті, він з'явився - це х/ф "Позивний "Бандерас"! Головний мотив фільму - це розвінчання міфу, що "русскіє по своім нє стрєляют"! Брехня, стріляють і завжди так робили! Червоний терор - це знищення своїх, репресії, чистки, заградотряди, стрибки-псевдобандерівці і т.ін. завжди знищували своїх всупереч здоровому глузду, логіці, гуманізму. Але робили це так приховано та зухвало, що розум обивателя відмовлявся (або боявся) вірити очевидні речі! І ось ця правда сучасної війни постала в оголеній формі, що разом з пережитими емоціями закарбується в тім'ячко найзапеклішого скептика. Там українська армія теж показана не ідеальною: з внутрішніми чварами між різними родами військ, є пияки-аватари, є й зрадники, складні взаємини з цивільними, скрізь усе не просто. Але це ще більше посилює відчуття художньої правди!

Найбільший комплімент для фільму, що був повен зал учнів-старшокласників, які аплодували і протягом сеансу, і по його завершенню! А коли увімкнули світло, то багато дівчат плакали навзрид і не могли зупинитися! Оце справжній катарсис - очищення душі під впливом мистецтва! Це формування емпатії, емоційно-чуттєвої сфери, і розуму, і патріотизму.

Тепер цим дітям уже не навішають лапші, що днрівці по своїх не стріляють, що це роблять злобні "укри". У фільмі є ще багато інших аспектів, заторкнуто купу важливих проблем, поставлено актуальних питань! Браво сценаристам і режисеру Заза Буадзе! Але цю я вважаю найголовнішою!

Олександр Ратушняк