Пішов з життя воїн

Ні: він загинув не на фронті. Його добило мирне життя. Вадим Олександрович Кардашевський помер минулої ночі у себе вдома. У 43 річного ветерана АТО - інваліда війни не витримало серце. Залишилась мати, батько, брат, сестри.

Херсонець Вадим Кардашевський одним з перших пішов на війну. Служив у 28 ОМБр 2 батальон, взвод ГРВ 1, наводчиком у АГС 17 з 13.10.2014 по 6.09.2015 року. Красногорівка Донецької області-Піски-Первомайськ-Маріуполь та інші точки де йшли запеклі бої. Це були найтяжчі часи для України. І Вадим був одним з тих, хто прийняв удар на себе. Тоді витримав. Але в мирному житті зламався.

Після демобілізації Вадим хотів далі служити, але підірване здоров’я не дозволило. Контузія, травми - далі інвалідність, за визнанням якої якою ще довелося побігати. От, кажуть рідні, на тому «побігати» Вадим здоров’я і зірвав. Тому за довідку про інвалідність Вадиму разом з мамою довелось пройти всі кола пекла. І Вадим дуже нервував через все це. Але інвалідність таки довелося оформляти тому, що ветерану війни з підірваним здоров’ям знайти роботу виявилось неможливо. І далі після всього пережитого Вадим так не зміг знайти своє місце у мирному житті. І не було підтримки. Держава психологічною реабілітацією не займається. Тому були депресії, нервові зриви, втрата сенсу життя. Ще й отримані травми давали про себе знати і лікування не дуже допомагало. І ось йому запропонували реабілітацію у Київському госпіталі. Вадим піднісся духом, з’явилась надія на покращення стану. Домовились, Галина Уманець допомогла оформитись. І через декілька днів Вадим повинен був виїжджати до Києва. Але вчора вночі у нього зупинилося серце…

І зараз вбита горем мати декілька днів може похоронити сина через той клятий закон про поховання. Вадима вже немає. А бюрократія добиває його рідних.

Рідні просили, щоб Вадима Кардашевського поховали на Алеї Героїв. Але їм відмовили, бо він загинув не на фронті. Проте воєнкомат пообіцяв дати почесний караул на похорон.

Прощання з Вадимом Кардашевським відбудеться у суботу 14 квітня о 10.00 у Храмі Святого Петра Могили м. Херсон, в. Лютеранська 10 (колишня в. Кірова).

Рідні Вадима Кардашевського просять його побратимів з 28 ОМБР вийти на зв’язок з ними. Тому що Вадим нещодавно загубив телефон і всі контакти втратились. Пишіть мені в особисте щодо цього. Я зв’яжу з рідними.

P.S. Пам’ятаю як після травми і лікування в госпіталі Вадим добирався до фронту за свій рахунок. Мені тоді було дико: хтось ухиляється від свого обов’язку, а хтось платить свої кошти щоб ще й поїхати на передову. Ще й довелось купувати два білети, бо за один водій не хотів везти. Проводжав і збирав його тоді на війну за свій кошт батько Александр Кардашевский: купував все необхідне Вадиму, а заодно і його побратимам. Так і воювали…

А ще пам’ятаю той дзвінок з Пісків: «Как дела?» - «Да все чудесно!) Сегодня не обстреливают! Только гранатомет тяжелый, таскать устаю!»-«Что нужно передать?»-«Де все есть! Только семян бы!»-«Каких семян?»- «Ну весна же, солнышко, нужно грядочку посадить: укроп, редиску, лучок и будет огородик!)» Мені це так врізалось у пам’ять: ми в тилу тоді ще шоковані і перелякані війною, переживаємо: як вони там? А в них на передовій все добре: добре що не бахкає, добре що весна і сонечко світить, ще б городик посадити і щастя повне...

Дякую тобі Вадиме! За те, що ти тоді захистив мене і таких як я. Низький тобі уклін! Царство Небесне! Слава тобі Герою!

Римма Бараненко