«Я впораюсь сама» – міф, який виснажує тисячі жінок

«Мені важко»… сьогодні часто сприймається як слабкість, на яку ніби не маєш права. Бо мама ростила не плаксу, а воїнку (насправді – зручну дитину). Бо коли ти не справлялась із «задачею із зірочкою», отримувала не підтримку, а осуд.

Та час проходить, а задач із зірочкою стає дедалі більше.

А, між іншим, фрази на кшталт «буває гірше», «в тебе ще не все так погано», «ти бачила, як Свєтка сама тягне всю сім’ю і не жаліється?» відганяють просту істину – тобі вже достатньо погано. А може, навіть гірше, ніж іншим.

І тоді виникає думка: а що, якщо звернутися по допомогу? А внутрішній голос відразу відповідає: Куди? Навіщо? Це ж дорого. І взагалі – не на часі.

Давай разом із психологинею Віталією Костенко з громадської організації «Дівчата» розберемося, чи справді твої проблеми можна просто перетерпіти.

Віталія працює на гарячій лінії організації із червня 2024 року й щодня допомагає щонайменше сімом жінкам.

На фото Віталія Костенко
Фото надано ГО «Дівчата»

«У своїй практиці я часто бачу, що люди звертаються вже тоді, коли “терпіти більше неможливо”. До цього моменту зазвичай проходить чимало часу, інколи – роки», – каже психологиня.

Чому ми відкладаємо звернення по допомогу

Страх виглядати слабким, стигма навколо психологічної підтримки, звичка справлятись самостійно – усе це змушує відкладати звернення по допомогу.

За словами Віталії Костенко, найчастіше за цим стоять глибші причини:

• знецінення власного стану: «іншим гірше», «я впораюсь сам(а)»;
• страх осуду з боку близьких;
• уникання болючих тем;
• надія, що «само мине»;
• відсутність досвіду звернення по допомогу.

«Відкладання звернення – це не про “неправильно”. Часто це спосіб психіки захистити себе. Але чим довше ми ігноруємо внутрішній дискомфорт, іншими словами “кризовий стан”, тим сильніше він може проявлятися», – пояснює психологиня.

Що таке кризовий стан

Криза – це не обов’язково діагноз чи щось «катастрофічне». Іноді він настає навіть тоді, коли зовні все виглядає стабільно. Саме тому його не завжди одразу розпізнають.

«Кризовий стан – це період, коли звичні способи справлятися з труднощами перестають працювати», – пояснює Віталія Костенко.

Фото: Unsplash

Це може проявлятися як:

• емоційне виснаження;
• відчуття безсилля;
• постійна тривога або напруга;

Серед більш конкретних ознак:

• порушення сну, апетиту, концентрації;
• сильні емоційні коливання;
• відчуття розгубленості або втрати опори;
• труднощі з прийняттям рішень;
• відчуття самотності.

Криза – це суб’єктивний досвід, а не лише клінічний стан.

«Важливо розуміти, що криза – це не лише про руйнування. Це також точка переходу. У ній є потенціал для змін, але проходити її наодинці значно складніше», – додає психологиня.

5 причин звернутися по допомогу раніше, ніж “зовсім погано”

Ти вже відчуваєш, що тобі важко. Важко приготувати сніданок, важко відповідати в робочі чати, важко стриматися, коли дитина знову розкидала речі по квартирі.

Проблеми мають тенденцію накопичуватись. Чим довше ти відкладаєш звернення по допомогу, тим більше труднощів нашаровуються одна на одну. Наприклад, втрата мотивації на роботі через вигорання може призводити до зниження результатів, що з часом впливає і на самооцінку та самоцінність.

Самостійні ресурси можуть бути вичерпані. З деякими станами справді можна впоратися самостійно – але зазвичай це потребує розуміння власної психіки й попереднього досвіду роботи з фахівцем. Водночас такі стани, як депресивні або тривожні розлади, ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) чи емоційне вигорання, потребують професійної підтримки – їх складно і небезпечно залишати без уваги.

Раннє звернення – легше відновлення. Чим раніше ти звернешся за допомогою, тим менше часу і внутрішніх ресурсів буде потрібно для відновлення. Поки стан не став хронічним або критичним, з ним значно простіше працювати.

Ти не зобов’язаний/-а справлятись наодинці. Люди – соціальні істоти, і підтримка є базовою потребою, а не слабкістю. І, як підкреслює Віталія Костенко, важливо не чекати «критичної точки»: 

«Якщо у тебе виникла думка: “можливо, мені варто звернутися до психолога” – цього вже достатньо, щоб зробити крок».

Як зрозуміти, що варто звернутися

Є кілька сигналів, які можуть вказувати, що тобі варто звернутися по допомогу:

• це починає впливати на повсякденне життя – роботу, стосунки, побут;
• стан триває кілька тижнів або довше;
• звичні способи більше не допомагають;
• стає гірше, а не краще;
• з’являється відчуття виснаження або безвиході;
• виникають думки, з якими складно впоратися самостійно.

Якщо ж є сумніви – «а чи достатньо це серйозно?» – можна почати з тестів, які допоможуть краще зрозуміти свій стан. А далі – чесно відповісти собі: чи готовий/-а я до змін, якщо жити як раніше вже не виходить?

До кого можна звернутися

У цій точці, залежно від того, наскільки важким є твій стан, можна обирати різні шляхи. Для когось відправною точкою може стати проста підтримуюча розмова з другом.

Фото: Unsplash

Для інших, навпаки, краще працюють спільноти – онлайн чи офлайн, де тебе ніхто не знає і не страшно озвучити навіть найтемніші думки, бо немає ризику втратити близькі стосунки.

Якщо ж потрібна допомога тут і зараз – наприклад, щоб впоратися з панічною атакою або сильним емоційним станом – дзвінок на гарячу лінію може виявитися більш ефективним, ніж розмова з другом.

Зазвичай така розмова починається зі встановлення контакту та створення безпечного простору для людини. Психолог уважно слухає, допомагає описати свій стан, почуття та ситуацію, яка турбує.

За потреби спеціаліст може допомогти стабілізувати емоційний стан – через прості техніки заземлення, дихання або фокусування на теперішньому моменті. Іноді разом визначають можливі кроки, які допоможуть впоратися із ситуацією або знайти додаткову підтримку.

Для жінок та дівчат, які зіштовхнулися з критичним станом, працює гаряча лінія від громадської організації «Дівчата». 

Звернутися, безплатно й анонімно, можна за телефоном 0800 600 044 або написати в чат-бот щодня з 8:00 до 20:00.

Водночас стабільне й довготривале покращення психологічного стану зазвичай можливе лише за умови регулярної роботи з психологом або психотерапевтом.

Дослідження показують: люди, які проходять психотерапію, почуваються краще, ніж більшість тих, хто не звертається по допомогу.

Таким чином, турбота про себе – це профілактика, а не «остання міра». Якщо звичні речі даються важче, ніж зазвичай – цього вже достатньо, щоб звернути увагу на себе.

Психологічна допомога та підготовка матеріалів для цієї статті здійснюються у партнерстві з організацією Help – Hilfe zur Selbsthilfe та за фінансування Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.