Андрій Селецький: «Степові села на півночі Херсонщини майже вимерли, а деякі просто стерті з лиця землі»

З перших днів великої війни гід туристичного агентства «ХерсON», історик за фахом Андрій Селецький допомагає своїм землякам. Починав з малого: десь когось підвозив, купував щось потрібне і доставляв. Невдовзі став волонтером Червоного Хреста України й вже з березня почав евакуювати людей з Нововоронцовки й різних куточків Бериславського району Херсонщини. На зворотному шляху він завантажує повний салон ліків та іншої «гуманітарки» і розвозить місцевим.

За підрахунками Андрія, на цій війні він міг загинути щонайменше шість разів. Під обстріли російських окупантів він потрапляв їдучи з медикаментами, дитячим харчуванням і памперсами. «Їду. Гради, міномети, злі та голодні орки. Мене могли вбити кожної моєї поїздки. Але ні. Мабуть, ще не час», – каже волонтер.

Нині частина Нововоронцовської селищної територіальної громади залишається під контролем російських загарбників. Деякі села перебувають у «сірій зоні» й кожного дня обстрілюються з важкої артилерії. Проте Андрій Селецький не зупиняє свою волонтерську діяльність. Кожного дня він сідає у свою машину з наклейкою «Мирні кавунчики Херсонщини» і продовжує допомагати людям.

Як і чим живуть люди у тимчасово окупованих селах Бериславського району і в яких із них ситуація є найважчою, Андрій розповів в інтерв’ю Центру журналістських розслідувань.

Евакуація та потреби волонтерів

«Зараз у нас гостро стоїть проблема в евакуації цивільних. У мене є тільки моя особиста машина, в ній всього лише чотири місця. Тому є потреба в якомусь бусі, щоб евакуйовувати людей та завозити гуманітарну допомогу у звільнені села. 

Мене включили до програми «Груз 200» Генштаба ЗСУ. В нас гостро стоїть потреба в рефрижераторі. Ми зараз шукаємо, може хтось дасть. Бо купувати його немає сенсу. В тому плані – що після війни з ним робити? Куди передавати, в якусь громадську організацію його ж не «всунеш». Тож, якщо є якісь виходи на рефрижератори, будемо раді».

Окупанти зараз не випускають нікого з окупованих територій і в зворотньому напрямку. Вони дуже розлючені, бо в них нічого не виходить: ані попадати по українських військових, ані штурмувати, нічого. Тому вони зараз або злі, або ображені – не знаю. Ми не можемо, як раніше, робити свою справу «челноками»: приїхали, перевантажили. Ні, абсолютно. Ну і плюс немає ніякого зв’язку. Зв’язатися з людьми, дізнатися про їхні проблеми майже не вдається. Інформація до нас доходить з тижневим, двотижневим запізненням. 

Фото зі сторінки Андрія Селецького у Фейсбуці

Зараз з нашого сектору ніхто через нас не виїжджає. Усі їдуть з Херсонщини через Запоріжжя. Але це, знову ж таки, мега-небезпечно. Плюс орки дуже сильно чіпляються до чоловіків призовного віку, домагаються до жінок. Наші друзі нещодавно виїхали. У них була така ситуація: сім озброєних орків, порожня траса, жодної машини, і вони – два хлопця і одна дівчина. І орки такі до дівчини: «Ты подумай, мы хлопцы надежные». Як вони не зірвалися, не знаю, це диво. 

Дуже все небезпечно. Дуже віримо в ЗСУ».

Про окуповані села

«Найважча ситуація в окупованих селах. Але теж усе в порівнянні. Приміром, Осокорівка майже стерта з лиця землі. Там важко? Та капець як важко! Бо постійно обстрілюють, хаотично. В окупованій Михайлівці немає обстрілів. Але там немає медикаментів, гуманітарних вантажів. Немає взагалі нічого, навіть російська «гуманітарка» не заходить. А те, що заходить, дуже низької якості. 

Важко в усіх селах громади. В тому числі і в Нововоронцовці. Бо її теж почали хаотично обстрілювати. Куди вони луплять – незрозуміло. Але стали стріляти чимось більш важким, фосфором у тому числі». 

Фото зі сторінки Андрія Селецького у Фейсбуці

Отримувати інформацію з тимчасово окупованих сіл громади майже не вдається. Іноді мені телефонують старости сіл, розповідають, як у них справи, ми розповідаємо, як справи у нас. У селах на півдні – Новоолександрівка, Гаврилівка, Качкарівка – багато фактів зґвалтувань. Вони тільки зараз почали викриватися, хоче все це було ще в травні. Допомоги ніякої там немає, гуманітарних вантажів немає. Не пропускають ані їх, ані нас усюди. 

Наші степові села майже вимерли, бо води немає. Якщо в прибережних селах хоча б є можливість рибу зловити, технічної води набрати, то в степових узагалі катастрофа. Більше того, саме в степових селах зосередилась значна кількість ворожої техніки, живої сили. Відповідно, звідти «поливають» і туди «поливають». Жителі там зараз у дуже складному становищі».

Про керівників місцевої влади

«Говорити про місцеву владу взагалі не хочеться, бо вони втекли. Де-юре вони начебто допомагають переселенцям у Кривому Розі, щось ніби привозять сюди. Але є гарний маркер. Якби місцева влада працювала, нам би не було роботи. В силу того, що робота у волонтерів є майже цілодобово з різних питань, то влада не працює в тому обсязі, в якому мала б на звільнених територіях.

У Нововоронцовці взагалі була унікальна ситуація: це єдиний адміністративний центр територіальної громади Херсонської області, який не був окупований. Єдиний! А місцева влада просто взяла і втекла! Наприклад, моя дружина працює в селищній раді. Вона постійно залишалась у Нововоронцовці, допомагала. І жодного разу їй не зателефонували з Кривого Рогу [керівники селищної ради], не запитали, чи живі ви там, чи здорові, чи потрібна якась допомога. Також з нами живе родина, будинок якої розбомбили. Це наші друзі. Дівчина теж працює в селищній раді і в неї теж не запитують, як справи. Більше того, почали розпускати чутки, що ви повинні виїхати, а якщо ні – то ви не підкорилися наказу селищного голови і тому подібна маячня.

Щодо комунікації з обласною владою – легше. Величезна подяка Дмитру Бутрію, який з першого дня, ну, може, з другого, дуже нам допомагав. І логістично, і гуманітарно. Навіть фінансово, коли було дуже скрутно з паливом. Дуже міцні зв’язки. 

[Екс-голова Херсонської ОВА Геннадій] Лагута допомагав менше і значно пізніше. Якщо Бутрій з самого початку включився в роботу, то Лагута взагалі зник. Тільки в перший день щось «віщав», а потім об’явився лише в квітні в Кочубеївці. Хоча той же Лагута допоміг військовим з машиною, з дроном, з якимось мінімальним спорядженням. Це не допомога губернатора, це не його рівень. Але хоча б щось, і то слава богу.

Влада Бериславського району майже пасивна. Величезна подяка Дмитру Сливченку, це голова райради, який допомагає новоронцовцям. Він тримає руку на пульсі і в разі потреби включається. Районна державна адміністрація начебто організувала видачу пенсій. В Нововоронцовці пенсії видали, а до Осокорівки гроші завезли, але не видали. Питаю, чому? Кажуть – бо страшно. Кажу, давайте я сяду в свою машину, все одно їду туди, одвезу. Сказали – ні, так не можна. І досі бабусі й дідусі в Осокорівці, які отримують пенсії через «Укрпошту» з перших днів війни її так і не отримали. 

З іншого боку, навіщо там пенсії, якщо в Осокорівці все розбито. Але бабуся пенсію отримує, заховає в платочок і їй вже спокійніше».

«Є така чудова українська фраза: «Підняти на вила». Якщо раніше під час Коліївщини чи Козаччини піднімали на вила фактично, зараз це умовна фраза про те, що тебе не сприймають. І це – про нашого селищного голову Володимира Марчука.

Так, його будинок у Нововоронцовці пошкоджений внаслідок обстрілів. Але це не означає, що ти можеш кинути громаду у найважчий період її існування. Це при тому, що можна було б при розумній організації роботи вивести жінок з апарату селищної ради. Адже і секретар ради, і головний фінансист, і керуюча справами – це все жінки. Вивези їх до Кривого Рогу, нехай вони будуть у безпеці, допомагають переселенцям, а сам як чоловік займися громадою. 

Я не розумію його позиції. При тому, що я був його палким прихильником, підтримував його під час виборів. Ми йшли умовно в одній команді однодумців, і так вчинити. Для мене це величезний подив і величезне розчарування. Але, дійсно, громада не підтримує його взагалі».