Олександр Павліченко. Фото: Українська Гельсінська спілка з прав людини
Консульства за кордоном припиняють надання послуг українським чоловікам, призовного віку від 18 до 60 років. Вже відомо про випадки призупинення видачі документів.
Факти
У листі за підписом першого заступника міністра закордонних справ Андрія Сибіги, який оприлюднило ZN.UA, йдеться, що МЗС доручило керівникам усіх дипломатичних установ України з 23 квітня тимчасово призупинити вчинення усіх консульських дій щодо громадян України призовного віку. Це обмеження не розповсюджуватиметься лише на консульські дії, пов'язані з оформленням посвідчень особи на повернення в Україну.
Глава МЗС Дмитро Кулеба 23 квітня в одній із соцмереж підтвердив призупинення надання Україною за кордоном консульських послуг своїм громадянам призовного віку.
Пост міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби.
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль 23 квітня підписав Постанову Кабінету Міністрів № 443, яка стосується внесення до Порядку реалізації експериментального проєкту щодо оформлення паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон громадянам України, які перебувають за межами України.
А вже 24 квітня пресслужба МЗС зробила уточнення, що ця Постанова стосується документів, які оформлюються ДМС України за заявами, отриманими ДП «Документ».
«Консульські послуги МЗС надаються громадянам України в закордонних дипломатичних установах, а саме у посольствах, генеральних консульствах і консульствах України. ДП «Документ» не є частиною системи МЗС, дипломатичної чи консульської служби. Це окреме державне підприємство, що входить до сфери управління Державної міграційної служби України», – йдеться в Коментарі пресслужби МЗС щодо запитів, які стосуються обслуговування громадян в ДП «Документ» від 24 квітня 2024 р.
Але, наголошуючи, що порядок роботи консульської служби МЗС України залишається без змін, документ підтверджує, що «днями МЗС тимчасово обмежило консульства в наданні послуг військовозобов'язаним чоловікам, які перебувають за кордоном».
Статистика, яку вдалося зібрати журналістам Медіаплатформи «Вгору», свідчить про те, що станом на жовтень 2023 року в Європі під тимчасовим захистом перебувало 865 тисяч чоловіків з України. Приблизно половина з них – чоловіки з інвалідністю, багатодітні татусі, опікуни, люди старші 60 років, тобто ті, хто мобілізації не підлягає. Близько 436 тисяч осіб складають чоловіки призовного віку, яких потенційно можна мобілізувати. (Джерела: Євростат (у статистику не увійшла інформація з Угорщини, яка не подала дані у Євростат), Молдовський портал даних та Обсерваторія міграції Оксфордського університету).
Коментар правозахисника
Чи законним є рішення обмежити в консульських послугах українських чоловіків, які перебувають за кордоном? Медіаплатформі «Вгору» прокоментував ситуацію виконавчий директор Української гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
Юрист поставив під сумнів правочинність цього рішення, бо ані в листі Андрія Сибіги, ані в пості Дмитра Кулеби немає посилання на жоден нормативний акт, який би дозволяв таке робити.
«Держава вдається до фактично незаконних дій, диктуючи їх встановленням справедливості. Питання справедливості, як на мене, має вирішувати або правоохоронний орган, або судовий орган. І це не прерогатива Міністерства закордонних справ визначати, хто має, а хто не має отримувати консульські послуги. Їхня задача – надавати ці послуги в максимальному обсязі. І тут держава має вигляд порушника прав осіб на отримання цих консульських послуг», – стверджує Олександр Павліченко.
У перелік умовно потерпілих від ненадання консульських послуг може потрапити багато людей. У першу чергу, йдеться про виготовлення паспортів України закордонного зразка з біометричними даними. Зокрема, правник підтвердив: у Республіці Польща ДП «Документ» 23 квітня припинило видавати ці документи особам, які вже оплатили цю послугу – з технічних причин, як вони назвали.
Але закордонні паспорти – це тільки один вид консульських послуг, бо є і ціла низка інших, як от: реєстрація актів цивільного стану, реєстрація фактів народження, смерті, укладання шлюбу, розірвання шлюбу, питання фінансових і майнових взаємин й операцій, які так само можуть засвідчувати в нотаріальному порядку, питання легітимізації документів, які проходять через консульські установи – медичних, про освіту, про кваліфікацію.
«Все, що стосується перебування за кордоном і має бути переведено з режиму однієї держави в режим іншої держави, проходить через консульські установи, – пояснює Олександр Павліченко. – Тобто, всі ці послуги будуть призупинені для однієї категорії осіб, які перебувають за кордоном, причому без якогось розбору, визнаючи всіх одномоментно позбавленими в цьому праві на отримання консульських послуг, фактично роблячи їх заручниками оцієї ситуації».
Правова норма нового закону про мобілізацію ще не вступила в силу і, відповідно, ще не є чинною, звертає увагу правник. Навіть більше – механізм електронного кабінету військовозобов'язаного, через який чоловіки призовного віку можуть оновити свої особисті дані в ТЦК, ще не розроблений.
Олександр Павліченко вважає: держава мала б готуватися до цього процесу, належно комунікувати з населенням, роз’яснювати свою політику, але цього вона не робить. Намагання досягти певної мети, яка є нереалістичною через недолугі кроки її реалізації, приводить лише до збурення людей. Бо ті, хто має законні підстави перебувати за кордоном, зможуть пройти перевірку та повернутися знову на територію цих держав. А ті, хто має шахрайські документи або ж не має жодних, просто уникатимуть проходження звірки особистих персональних даних у ТЦК. Звісно, в Україну вони не повернуться, якщо навіть і отримають новий закордонний паспорт.
«Тут вже просто порушується логіка, – пояснює правозахисник. – Така категорія осіб не буде звертатися за проходженням процедури верифікації, вона буде просто уникати, як вона і зараз це робить, контактів із консульськими службами, якщо їм видається небезпечним, що їх можуть десь затримати та перепровадити до України».
Також Олександр Павліченко нагадав: Україна зверталася до низки держав з пропозицією спільної політики чи примусу для повернення чоловіків, які перебувають в цих державах, але отримала рішучу негативну відповідь. Він вважає, що ця відмова у консульських послугах створить проблему в спілкуванні з цими ж державами, оскільки це спричинить появу певної кількості так званих нелегалів із нечинними документами:
«Ці особи не захочуть повертатися в Україну, будуть шукати різні способи, за якими вони зможуть залишитися на території цих держав, переїхати до інших, скориставшись іншими документами, вдавшись до статусу біженства, до «сірих» паспортів, до інших схем, які вони можуть використати, аби залишатися на території цих держав.
Правник вважає: якщо метою цього нововведення є збільшення кількості мобілізованого населення, то це абсолютно неправильний хід, який не спричинить поповнення цього мобілізаційного резерву. Люди не тільки не повернуться, а й будуть віддалятися від України, переходячи у статус нелегалів.
«Або ж друга мета – це просто помститися цій категорії населення, – припускає Олександр Павліченко. – Але це дивно з позиції державницької займатися такими речами. До речі, така мотивація прозвучала в повідомленні пана Дмитра Кулеби, мовляв, як це вони можуть перебувати за кордоном і чекати, щоб хтось воював, а їм ще надавати консульські послуги? Якась дивна позиція, чесно сказати, не властива для тих, хто знається на праві та є справжнім дипломатом».
Корінь зла правозахисник бачить у тому, що процес мобілізації мав би бути організований інакше – від самого початку широкомасштабного вторгнення, він запізнився на два роки і зараз викликає лише каскад проблем. Павліченко називає однією з помилок ускладнення для чоловіків при виїзді за кордон. За його переконанням, за відсутності цих обмежень, коли люди могли б вільно виїхати та повернутися, знаючи, що вони завжди можуть виїхати, населення в Україні було б більшим, аніж зараз. А головне – він наголошує не необхідності вироблення права і правильної політики, мотивації, щоб у чоловіків було бажання повертатися до України.
«Я зараз не готовий дати рецепт, як повинна діяти держава, але це мають бути мотиваційні стимули, а не дії карального характеру, як це пропонує держава сьогодні», – резюмує Олександр Павліченко.