Прогулянка однією вулицею

Прогулянка однією вулицею

Що ви чули про старі вулиці, будинки та квартали Херсона? На початку XX століття сталося так, що кожна центральна вулиця почала виконувати свою функцію.

Наприклад, Суворівську можна було назвати вулицею «торгових точок», Рішельєвську – вулицею аптек, Ганнібалівську (зараз – П. Орлика) – вулицею готелів, Богородицьку – вулицею викладачів. Думаю, зрозуміло, чому вони отримали такі призначення. Відзначу, що таке «планування» не було результатом діяльності місцевої влади. Так  сталося у зв’язку з розселенням та розростанням міста.

Сьогодні разом віртуально прогуляємося однією старою вулицею - Гошкевича! Вона також мала свою роль, вважаючись місцем проживання заможних городян. На першому проєкті Грецького передмістя 1779 року її вже можна було побачити. У другій половині XIX століття херсонці цю вулицю вже знали як Семінарську. Потім вона ще декілька разів буде перейменована (Ломоносова, Судова). А вже в 1927 році отримала назву на честь Дзержинського, і з таким ім’ям проіснує майже 90 років. З 2016 року вулиця була названа на честь засновника краєзнавчого музею – Віктора Івановича Гошкевича.

 

Давайте на хвилинку уявимо, що ми йдемо не вулицею XXI століття, а перенеслись у часі на початок XX століття. Перша будівля, яка нас зустрічає, – це чоловіча гімназія (зараз – херсонська гімназія № 20). Вона була заснована ще в 1815 році, хоча свою нинішню будівлю  отримала тільки в 1864 році. Тут навчалися діти заможних городян, які кожного дня поспішали до гімназії. Сюди щоранку учнями бігали навчатися академік Є. Тарле та письменник Б. Лавреньов, на честь якого сьогодні названо цей заклад. Достатньо суворі були умови навчання, що в якийсь один день призвело до справжнього «бунту» в навчальному закладі. Подробиці цього випадку можете прочитати за посиланням: https://vgoru.org/post/bunt-hymnazystov

 

Проходимо трохи далі, й ми бачимо, на проти гімназійного скверу, готель «Санкт-Петербург» (зараз – херсонський гідрометеорологічний технікум). Це місце полюбляли іноземні мандрівники, особливо французи, бо тут подавали справжні устриці. Вартість номеру коливалася від 75 копійок до 3 рублів (сума на той час достатньо велика). У готелі було електричне освітлення та центральне опалення, чим не могли похвалитися інші херсонські заклади розміщення. Тут було так зручно, що деякі мандрівники не виходили з номера та дізнавалися херсонські новини, не прогулюючись містом, а з місцевої преси.

Далі нам зустрічається будинок Вінера з романтичним модерном, головою Нептуна та бородою восьминога. Говорили, що тут навіть короткий час було справжнє вар’єте. А наступним будинком був ще один готель – Одеський. На жаль, у радянські часи він був зруйнований, і на його місці з’явився БК ім. Шмідта.

 

 

Звісно, не можливо не побачити красивий будинок Фальц-Фейнів, який спочатку був прибутковим, а потім став місцем «притулку» відділення банку зовнішньої торгівлі. Зупинятися на біографії цих відомих херсонських німців не буду, бо, думаю, знаєте, чим вони відмітилися в історії нашого краю?! Тільки зауважу, що й сьогодні будинок, навіть, у «непрезентабельному» вигляді залишив певну родзинку стилю модерну початку XX століття з її колонами, статуями, вікнами тощо.

 

А ми продовжуємо подорож! Проходячи тихою Семінарською вулицею, праворуч помічаємо величезний собор – Успенський. У той час він був кафедральним, чим привертав увагу багатьох городян, які його відвідували кожної неділі та на релігійній свята. Хоча й не всі херсонці під час таких заходів поводилися пристойно.

Сам собор був побудований ще в першій половині XIX століття. Тим більш, що гроші на його спорудження збирали всім херсонським миром. Хоча може виникнути логічне питання: навіщо потрібен цей храм, якщо недалеко, на вулиці Богородицькій, була Грецька церква? Відповідь доволі проста. У Грецькій церкві служба велася грецькою мовою, яку не розуміли місцеві жителі.

 

Ми трохи відійшли  від собору, і перед нами постали два красивих будинки – херсонський біржовий комітет та херсонська казенна палата (прототип сучасної податкової). На жаль, сьогодні тут залишилися тільки руїни колишньої взуттєвої фабрики, яка з’явилася після Другої світової війни.

Звичайно, це далеко не всі будівлі «побаченої» старої вулиці. Більшість із них  просто були знищені у буремні радянські часи.

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...