Олександрі Свірідовій - 70
Сьогодні наша землячка письменниця, журналістка, кінодраматургиня і режисерка кіно й телебачення Олександра Свірідова відзначає 70- річчя. Редакція “Вгору” вітає ювілярку і бажає їй здоров’я, натхнення і здійснення всіх її творчих задумів.
Олександра виросла в Херсоні й спогади про нього досі наповнюють красою і любов’ю майже всі її твори. Ще школяркою в Херсоні відвідувала літературну студію Марка Боянжу при палаці піонерів. У 1972 році переїхала до Москви, де навчалася на сценарному факультеті ВДІКу. За її сценаріями знято близько 20 картин. У 1990 році Олександра Свірідова стала членом Союзу кінематографістів Росії. У 1992-1993 роках на каналі РТР вона створила понад десять телефільмів для програми “Цілком таємно”.
Згодом музей Мистецтв Дюк Університету запросив її до США для участі в семінарі. У жовтні 1993 року, коли в Москві нова влада вивела на вулиці танки й наказала стріляти по законно обраній Державній Думі, вона і її десятирічний син Лев вирішили, що не зможуть жити в такій країні, і залишилися в США. За клопотанням Адвокатського комітету захисту прав людини, Олександра отримала дозвіл уряду США на перебування в Америці за візою “За видатні здібності в мистецтві”.
У 1996-1998 роках Олександра Свірідова співпрацювала з Голлівудом – Фондом Стівена Спілберга “Шоа” у Проєкті “Ті, що пережили холокост”. Вона членкиня Установчої ради Європейського Центру з вивчення проблем етно-меншин і міжкультурних взаємин з 1998 року (Софія, Болгарія).
Олександра Свірідова – авторка понад 500 есеїв з питань культури і мистецтва, опублікованих у періодичних виданнях Америки та Європи, автор ряду книг прози і поезії.
У 1994 році у Нью-Йорку Олександра Свірідова удостоєна нагороди правозахисної організації Х’юман-Райтс Вотч – стипендії Фонду письменників Ліліан Хелман і Дешіела Хаммета.
Любов до України й Херсона залишилася в серці Олександри на все життя. Вона дружить з нашою землячкою письменницею Аллою Тютюнник і постійно дізнається від неї про події і зміни в Херсоні. Багато пише про Херсон. Минулого року її оповідання “Помідори з Херсона” було видане в російському збірнику жіночої прози, а нещодавно його переклали в Пекіні китайською мовою й видали накладом 200 тисяч примірників.
Під час Майдану Олександра Свірідова допомагала поширювати в Америці правдиву інформацію про події в Україні і Революцію Гідності, спростовуючи численні фейки російських пропагандистів, виступала на конференціях, мітингах, пікетах, писала листи американським політичним діячам з проханням підтримати Україну.
Олександра мріє ще раз побачити Херсон, але через коронавірус подорож на Батьківщину відклалася. Сподіваємося, незабаром ця мрія Олександри все ж збудеться.
А ось, що ювілярка написала сьогодні про Херсон на своїй сторінці у Фейсбуці :
В общем, это большое событие в моей жизни.
Дело даже не в том, что я никогда не думала, что доживу до семидесяти. А в том, что...
Херсон, где я родилась и выросла...
Херсон, где меня не приняли в октябрята в первом классе, за то, что я отлупила на физкультуре... вылетело имя девочки.
Херсон, где меня выгнали из школы в пятом классе - за то, что я отказалась снять пионерский галстук!! - в то лето меня приняли в пионеры в пионерском лагере - на могиле партизан и ветеран повязал мне галстук в селе Збурьевка, где был пионерлагерь Судостроительного завода. А в школе сказали, что вышел новый указ - принимать только осенью в школе, а летний прием не действителен... И я ответила так, что велено было без родителей не приходить...
Херсон, где меня не приняли в комсомол, т.к. стоя уже в кабинете Райкома комсомола я наощупь вытерла руки после пирожка обо что-то сзади, - уверенная, что о штору на окне, а это было красное знамя...
Херсон, где после восьмого класса в 28 школе меня еле взяли в 30-тую в девятый, потому что не было у меня пятерки по поведению...
Херсон, где за выпускное сочинение Тамара Игоревна Кулешова поставила мне пятерку-дефис-двойку, - если помните, было: отдельно - за содержание, отдельно - за грамотность. И ее еле уговорили исправить хотя бы на трояк, чтобы дать мне окончить школу...
Херсон, где меня не приняли в Херсонский пединститут на филфак, так как я на устном экзамене неверно ответила на вопрос, который в билете значился, как АЛФАВИТ. И я в недоумении спросила, что про алфавит можно сказать? -- и мне дали наводящий вопрос: скажите, сколько в нем букв... И я сказала, что 26... - по сю пору смеюсь... А на письменном, конечно, получила трояк - за запятые, которые я по сю пору ставлю там, где у меня логическая пауза.
И долго еще я встречала людей, которые рассказывали, что помнят, как на крылечко Херпеда вышел толстый рыжий, похожий на боцмана, ректор, и зачитал список зачисленных, а остальным велел расходиться. А я поднялась к нему на ступенечку, уточнила, не ослышалась ли я, и меня действительно нет в списке. После чего ткнула пальцем в стену, и сказал ему, что он в эту минуту вошел в историю, так как тут на стене будет однажды висеть мемориальная доска, на которой будет написано, что он меня не принял в Херпед на филфак...
Херсон, где не напечатали ни одной моей строчки, хоть и я, и руководитель литстудии Дворца Пионеров Марк Осипович Боянжу, - поцелуй его, господи, ты знаешь, где он, - предлагали мои стихи в газеты...
Херсон, которого теперь в моей прозе больше, чем в самом Херсоне, сегодня уведомил, что Херсоонская областная библиотека для детей и юношества поздравляет меня с 70 -летием.
Это большое событие. Я тронута.
Любимый Херсон, ты успел - я еще жива.
Кто услышит - передайте спасибо.
На головному фото: Олександра Свірідова з Артемом Боровиком.
-preview.webp)
-preview.webp)
