Михайло і Яна Лебєдєви: від відчаю до успіху

Михайло і Яна Лебєдєви: від відчаю до успіху

Біль і розчарування, відчай і пригніченість, сплески надій та інші життєві негаразди і радості - через усе це пройшли герої нашої розповіді перш ніж зв'язати себе подружніми узами та зажити в Херсоні.

Михайло і Яна Лебєдєви - двоє людей зі схожою долею. Обоє народилися і росли здоровими дітьми, але для обох нещасний випадок став переламною подією в долі та обом свого часу довелося дізнатися, що все життя доведеться провести в інвалідному візку.

Михайло, корінний херсонець, отримав важку травму хребта в 13 років, коли разом із товаришами і тренерами в 1990 році вирушив на збори клубу юних моряків до болгарської Варни.

"Це був перший і поки єдиний мій виїзд за кордон, - згадує Михайло. - Для всіх нас поїздка в Болгарію була неординарною подією, ми з захопленням знайомилися з іншими країнами, з іншими людьми. Збори були не тільки спортивними, був ще й відпочинок. Але один невдалий стрибок у басейн закінчився нещастям".

Лебедєв розповідає, що, швидше за все, не догледіли тоді наставники...

Після цього настало зовсім інше життя. Доводилося вчитися кожному новому руху і навику, але це не найголовніше: головне було в тому, щоб подолати психологічні труднощі, пов'язані з травмою й інвалідністю.

Приблизно така ж історія трапилася з Яною, вона вчилася в інституті в Харкові і, випавши з вікна другого поверху гуртожитку, втрапила на купу будівельного сміття, яке необережно залишили після себе будівельники.

Яна Лебєдєва, крім всього іншого, відома спортсменка-легкоатлетка, членкиня національної паралімпійської збірної України, учасниця і призерка численних змагань в Україні й за кордоном. Останній великий успіх Яни - золота медаль з метання диску на Чемпіонаті Європи в польському місті Бидгощ.

Попри ці обставини, ані він, ані вона здаватися перед викликом долі не збиралися і рук не опускали. Навпаки - через якийсь час Яна, яка в той час мешкала поруч з Охтиркою Харківської області, створила інтернет-ресурс, в якому об'єднала десятки людей з інвалідністю з різних регіонів України та навіть з інших країн. Цей своєрідний форум і став "майданчиком" для зближення майбутніх молодят.

"Одним із приводів для знайомства послужила доволі пікантна фотографія, яку я відіслав тоді Яні, - з посмішкою говорить Михайло. - Не подумайте нічого поганого: картинка була цілком в рамках пристойності. Але, напевно, це був такий оригінальний хід з мого боку, який Яну заінтригував...".

Між молодими людьми зав'язалося жваве листування, і вже через кілька тижнів Михайло вирушив у далеку дорогу, щоб побачитися з кореспонденткою наяву.

Це був непростий виклик: людині з інвалідністю треба було подолати на автомобілі відстань від Херсона до Охтирки довжиною майже в 650 кілометрів! Проте, дистанція була успішно подолана, і обоє нарешті зустрілися.

Рішення про те, щоб стати подружжям, обоє прийняли дуже швидко.

"Ми одразу ж замислилися про те, де нам доведеться жити. У селі під Охтиркою, де жила Яна, для нас, людей з інвалідністю, було б дуже проблематично залишатися: поняття про інклюзивність, можна сказати, там було в кращому разі в "зародковому" стані. Вирішили переїхати до мене в Херсон" - каже Михайло Лебєдєв.

Справедливості заради, як зазначає Михайло, на ту пору навіть наш обласний центр у плані зручності для людей з інвалідністю багато в чому поступався тій же Охтирці. Втім, попри певні зрушення на краще, які намітилися за останні роки, у Херсоні і зараз справжня біда з інклюзією.

"У місті мінімум дев'яносто відсотків пандусів не відповідають необхідним нормам, - стверджує Михайло. - Але ж вони потрібні не тільки нам, а й мамам із візками, маленьким дітям, людям похилого віку, хворим людям... До того ж, повсюдно в Херсоні відсутні спеціальні зниження на бордюрах. І це - далеко не повний перелік труднощів, які роблять міське життя людини у візку надзвичайно незручним".

Саме ці проблеми пізніше змусили Михайла і Яну задуматися про громадську діяльність. Вони зрозуміли: якщо спробувати об'єднати людей з інвалідністю, більш активно домагатися захисту своїх прав у начальницьких кабінетах, то справа може зрушити з мертвої точки.

"Щороку на початку грудня Херсонський міський голова приймає у себе членів організацій інвалідів: звучать пафосні промови, дарують якісь скромні подарунки та грамоти, усі розходяться і про нас забувають на рік, - зазначає Михайло. - Але в 2014 році тодішній виконувач обов'язків мера Володимир Миколаєнко нас почув і запропонував Яні стати його радницею...".

Яна Лебєдєва (праворуч) на нараді у Херсонському регіональному центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Статус радника міського голови, зрозуміло. приносить певні дивіденди його власникові. Відповіді чиновників на запити людей з інвалідністю після цього перестали бути банальними відписками, стали більш розгорнутими і конкретними. Більш того: у життя стали втілюватися плани, про виконання яких раніше доводилося тільки мріяти!

Так з подачі Яни та інших активістів на головній вулиці міста - вулиці Суворова - з'явилися знижені бордюри для людей у ​​візках. Пізніше подібним чином почали "освоювати" вуличний простір в інших районах міста. Наприклад, сьогодні чимала частина мікрорайону Шуменський також оснащена ділянками зі зниженням бордюрів.

...Говорячи про нову “команду”, що прийшла до міськради на минулих виборах, Лебедєви не приховують деякого скептицизму і розчарування, хоча все ще налаштовані на позитив. Адже за минулі роки авторитет і популярність подружжя в Херсоні помітно зросли, і повністю ігнорувати їх ініціативи можновладці вже не наважуються.

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини