Підтримати нас

Яким було традиційне жіноче вбрання на півдні України

13 квітня 2024 16:00
207
Поширити:

Національний одяг у південних регіонах України мав багато спільних рис. Жінки на Херсонщині вбиралися, дотримуючись тих же традицій, що й мешканки сусідніх областей. Звісно, було чимало елементів властивих окремим районам і населеним пунктам, але спільні риси відображають самобутню культуру та звичаї регіону.  Розповідаємо про традиції в жіночому одязі на українському півдні у XIX-XX століттях.

За допомогу з підготовкою матеріалу дякуємо херсонській етнографині, старшій науковій співробітниці Херсонського обласного краєзнавчого музею Марині Аскуравій.

Вишита сорочка як основа традиційного строю

Буденний і святковий стрій українок починався з вишитої сорочки, яку доповнювали іншими деталями одягу та прикрасами.

Жіночі сорочки були довгими. За кроєм поділялися на додільні та сорочки  з підтичкою. Додільні – цільнокроєні сорочки без вставок – шилися з домотканого полотна – лляного чи конопляного. А в сорочок з підтичкою горішня частина шилася з тонкого полотна, а долішня з грубшого, щоб у разі пошкодження її можна було відпороти й замінити. Знизу рукави сорочок збирали на нитку. Іноді до рукавів пришивали оборки – чохли, або коротші манкети (манжети).


Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею у фейсбуці

Наприкінці XIX століття поширилися сорочки до гестки, так називали  сорочки на кокетці. Шили їх переважно з фабричного полотна.
Сорочки зі вставками мали безліч дрібних складок у місці з'єднання вставки зі станом та коміром, або в місці поєднання стану до кокетки. Горловина сорочок на кокетці частіше мала квадратний, рідше – овальний виріз. Пазуху прорізали посередині чи збоку. Якщо проріз був великим, застібки не робили. Під рукавами робили вставки, які називали ластками.

Жіночі сорочки щедро оздоблювали вишивкою. У жінок груди зазвичай закриті верхнім одягом  та намистом, тому вишивалися переважно вставки, комір, кокетка, рукави та поділ. У вишивці до XX ст. переважали червоно-чорні кольори, вишивали сорочки й білим по білому, а з початку XX ст. майстрині стали використовувати більше різних кольорів.


Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею у фейсбуці

Сорочки носили зокрема й з напуском, підперізуючись поясом – крайкою.

Карасики, бебешки, юпки та ватянки…

Поверх сорочок українки надягали короткі безрукавки прямого крою або в талію з фабричної тканини й так звані “корсетки” до вусів (складок) із невідрізною спинкою, які шили з атласу, ситцю чи парчі. Був популярним і різновид безрукавок, відомий як “карасики”. Карасики за кроєм схожі на корсетки.  Залежно від регіону вони були або коротші, ніж інші керсетки,  або мали широкі поли. Носили дівчата й різні кофти. Наприклад, на початку XX ст. були популярними кофти-бебешки з кокеткою та оборочками.


Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею у фейсбуці

У холодну пору року жінки носили білі або сірі свити з саморобного сукна. Короткі свити називали куцинами. Носили також так звані “юпки” – кофти чи куртки в талію утеплені ватою, з подолом розширеним клинами. З XX ст. поширилися й довгі, широкополі та прикорочені “ватянки” чи “холодайки”. Взимку українки й українці носили кожухи різного крою – прямоспинні або розширені донизу, а трохи пізніше й короткі полушубки прямого крою. Звичний для нас плащ заміняв довгий широкополий бурнус із грубої фабричної тканини.


Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею у фейсбуці

Від обгорток і запасок до спідниць з фартухами

Замість спідниці жінки раніше одягали так звані обгортки, дерги, плахти чи запаски, які обгортали талію. Усі вони - з незшитого шматка тканини переважно чорного кольору з вузькою кольоровою смужкою. Пізніше, наприкінці XIX ст., це традиційне вбрання замінили широкі спідниці, з рясними складками, або призбирані на поясі. Матеріалом для них міг бути кашемір або кубовий (яскраво-синій) ситець. Довжина спідниць зазвичай діставала до кісточок. Зі спини спідниці застібали на ґудзики або зав'язувалися поворозками чи шнурками. Попит мали й спідниці з оборкою на подолі. Іноді модниці вдягали одразу по кілька спідниць, щоб фігура здавалася більш пишною.


Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею у фейсбуці

Носили українські жінки та дівчата ще й традиційні фартухи, які називали попередницями чи запонами. Для фартухів з грудинкою, вочевидь повсякденних, використовували темну найдешевшу фабричну тканину, іноді обшивали їх тасьмою. Фартухи на паску були більш нарядні. Їх шили з білого полотна й прикрашали вишивкою чи мереживом.

Красиві незалежно від статків

Взувалися жінки переважно у шкіряні черевики. Більш заможні, могли дозволити собі сап’янці – невисокі чобітки з сап’яну – тонкої кольорової шкіри з вишивкою.


Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею у фейсбуці

Дівочим головним убором у теплу пору року був вінок з живих чи паперових квітів та стрічки. Світити волоссям могли тільки незаміжні дівчата.  Молодиці та старші жінки повинні були покривати голову. Вони носили хустки або очіпки – такий собі попередник сучасної шапки. Очіпок, у якому ходили в хаті й поралися по господарству, зазвичай був  з дешевих матеріалів, а святкові могли бути пошиті з дорожчих тканин: парчі, плису, тафти, шовку та оксамиту.

На свята українки одягалися завжди охайно й чисто, дотримуючись традицій, незалежно від статків родини. Відмінність полягала лише в пишності оздоблення, кількості прикрас та якості тканин, з яких шили одяг. Заможні сім'ї могли дозволити собі багатше оздоблення, більше прикрас та дорожчі тканини, у той час, як люди з меншим достатком обирали скромніший одяг.


Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею у фейсбуці

Усі ці речі у мирний час співробітники музею демонстрували на різноманітних заходах: "Українські вечорниці: бувальщини та небилиці", "З бабусиної скрині", "Історія українського костюма". 

Про традиційні жіночі прикраси дізнавайтеся в матеріалі.

Підтримати нас можна тут https://base.monobank.ua/
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ