Життя після евакуації: як переселенці з прифронтових громад Херсонщини знайшли прихисток у Великій Олександрівці

Велика Олександрівка на Херсонщині під час повномасштабної війни стала прихистком для тисяч людей, які втікали від російських обстрілів. 

Журналісти «Вгору» дізналися  тут історії переселенців зі статусом ВПО: волонтерство замість заробітку, сімейний бізнес із доставкою з Південної Кореї, вирощування десятків видів овочів у теплицях  та допомога військовим із Херсонського напрямку.

Волонтерство замість заробітку після евакуації

Євгенія приїхала до Великої Олександрівки з Херсона, тут її прихистили родичі, тож проблем із житлом вона не має. А от із роботою в селі скрутно. У Херсоні Євгенія працювала комірницею, та після переїзду, в центрі зайнятості їй пропонували хіба що опанувати спеціальності тракториста чи комбайнера.

“Я за станом здоров'я, хоч у мене немає інвалідності, не зможу сісти ані на комбайн, ані на той же трактор”, – пояснює Євгенія.

Але й склавши руки сидіти не стала. Вирішила допомагати таким же переселенцям із Херсонщини у Великій Олександрівці, як вона сама, і наразі працює волонтеркою  в  Раді ВПО. Допомагає людям зареєструватися, податися на різні види допомог, бере участь у видачі допомоги.

З її слів, завдяки співпраці з різними благодійними фондами, вдається забезпечувати чимало базових потреб ВПО.

Щоб полегшити життя після евакуації на Херсонщині, новоприбулим намагаються одразу надати  першочергову підтримку – ковдри, матраци та побутову хімію. Крім того, фонди допомагають переселенцям продуктовими наборами, які намагаються видавати щомісяця. А за необхідності, – меблями та ремонтними роботами в будинках. Під час опалювального сезону допомагають грошима і дровами. Також переселенці можуть отримати психологічну та юридичну допомогу, зокрема відновити втрачені під час евакуації документи.

Зі слів Євгенії, в громаді нині проживає дві з половиною тисячі людей зі статусом ВПО, які намагаються знайти себе на новому місці.
Євгенія каже, що люди одразу після переїзду часто перебувають у дезорієнтованому стані й не усвідомлюють своїх потреб.

“У когось хворі ноги, потрібен ціпок, комусь – крісло колісне чи спеціальне ліжко, в когось постелі, посуду немає. Так розпитуєш і потихеньку з'ясовуєш  чим треба допомогти”, – каже Євгенія.

Їй дуже подобається те, чим вона займається, але жінка хотіла б отримувати за свою роботу хоча б мінімальну заробітну плату. Однак, Рада ВПО – це громадська ініціатива, де бюджет на зарплати не передбачений. 

Євгенія на робочому місці

Вирощує десятки сортів помідорів і батат 

Знайшла прихисток у Великій Олександрівці й Олена з села Веселого. Її будинок розташовувався поряд із виноробнею князя Трубецького, неподалік від Каховського водосховища. Разом із родиною Олена пережила окупацію та  важку зиму, а навесні їхню місцину почали нещадно обстрілювати. Після чергового обстрілу вирішили: пора тікати. Виїздили разом з маломобільними батьками та двома котами.

“У чому були, нічого з собою не взяли, виїхали світ за очі. Найближчі знайомі були у Великій Олександрівці, й ми відразу приїхали  сюди. Це було 24 травня 2023 року”, – розповідає Олена.

Три дні вони перебували в порожньому недобудованому будинку, а тоді місцеві волонтери знайшли їм перше придатне до заселення житло. Однак там не було опалення, і згодом родина переїхала в інший будинок, де живе й господарює донині.

На новому місці взялися до улюбленої справи. На батьківському подвір'ї колись була теплиця, тож і тут захотілося влаштувати город. Допомогла міжнародна організація Mercy Corps: Олена заповнила анкету й отримала кошти на купівлю теплиці, системи крапельного зрошення, мотоблока та металевої сітки.

Вирощують геть усе: ранні огірки, редиску, помідори. На відкритому повітрі – картоплю, буряк, моркву, баклажани, солодкий і гострий перець. Спробували садити й батат й завели невеличкий баштан, де вирощують дині й кавуни. Посадили полуницю, аґрус, смородину.

Особлива гордість Олени – помідори. Вона вирощує десятки різних сортів: зеленоплідні, смугасті, білоплідні, перцевидні, сливки та величезні великоплідні.

“Там у мене деякі помідори в цьому році по 575 грамів. Це сорт абаканський. Рожевий помідор, дуже смачний і дуже великий”, – ділиться успіхами Олена.

Надлишками вирощених овочів діляться з сусідами та продають на базарі. 
Попри облаштування на новому місці, Олена сумує за рідною домівкою, але від її житла у Веселому після обстрілів нічого не залишилося, тож мріє відбудувати батьківську хату. Каже: її спалили, але стіни стоять. Дай Боже, відбудуємо,  як буде здоров'я й будемо живі. 

Олена з села Веселого

Плетуть маскувальні сітки та допомагають військовим 

Завдяки близькості до рідного міста Велика Олександрівка стала другим домом для багатьох бериславців. 

Наталія переїхала до Великої Олександрівки на початку 2023 року. До цього місяцями жила під постійними обстрілами в Бериславі.

“Поряд хати почали руйнувати, вікна й двері вилітали щодня, пошкоджено дах. Заб'єшся в куток, у спальник, і сидиш, чекаєш незрозуміло чого”, – згадує Наталія. 

Коли ж обстріли стали нестерпними, син запитав: мамо, от що нас тут утримує? І в січні 2023 року вони виїхали. Син одразу пішов до ЗСУ, а Наталія залишилася у Великій Олександрівці сама. Але духом занепасти їй не дали. До села заїжджали усілякі громадські організації, які підтримували людей зі статусом ВПО у Великій Олександрівці, зокрема й психологічно. Після відвідування таких психологічних занять,  пенсіонерки з Бериславщини в межах проєкту Університет третього віку, об'єдналися у волонтерську групу і щодня плетуть маскувальні сітки. Це їхня посильна допомога військовим на Херсонському напрямку.

Бериславчанка Галина, яка теж долучилася до групи, каже, що групові заняття, а крім плетіння сіток вони займаються скандинавською ходьбою, малюють, спілкуються з психологом, – допомагають долати наслідки пережитого.

“Депресія потроху проходить. Тримаємося, стараємося допомагати нашим Збройним силам тим, чим можемо – донатимо і в'яжемо сітки”, – каже Галина.

Наталія і Галина переселенки з Берислава

Готують корейські страви, планують відновлювати агробізнес

Нещодавно на території громади з'явився унікальний сімейний бізнес переселенців – автентичне кафе корейської кухні відкрило подружжя Пак –  Юлія та Хікван, які теж переїхали до Великої Олександрівки з Бериславщини. Хікван приїхав із Південної Кореї ще до війни, а після пережитої окупації та повернення на Херсонщину вони з дружиною вирішили створити затишний сімейний заклад.

Головні інгредієнти та фірмові спеції для усіх страв, зокрема й популярного кімчі (маринована капуста), рецепт якого передається в роду чоловіка понад 300 років, та бульгогі (м’ясо з рисом) вони замовляють напряму з Кореї, поєднуючи їх із якісними українськими продуктами. Їхній заклад став улюбленим місцем як для місцевих жителів, так і для гостей громади.

До Великої Олександрівки разом з Юлею і Хкваном переїхали й батьки Юлії. До повномасштабного вторгнення родина займалися фермерським господарством, планували відкрити новий комплекс теплиць. Наразі вони планують відновити свій маленький агробізнес з вирощування полуниці.

“Ми заклали невеликий шматок землі на городі, щоб вирощувати саджанці. І вже на наступний рік плануємо розширятися й відновлювати свою сімейну справу”, – каже Юлія.

Хікван і Юлія Пак

Попри втрачені домівки, зруйновані плани та порушене звичне життя, герої цієї історії не опустили рук. Хтось реалізує себе у волонтерстві, хтось – у власній справі. І хоч кожен із них мріє повернутися додому, їхнє життя не зупинилося після виїзду, а набуло нових сенсів. 

Більше інформації про допомогу ВПО і життя громад Херсонщини 

• Куди звертатися ВПО з Херсонщини: хаби та корисні контакти
• Повернення людей, модульне містечко, 95 мільйонів гривень на школу. Як відбудовують Високопілля на Херсонщині
• Чотири роки під обстрілами та спроби відбудови: проблеми та успіхи відновлення Нововоронцовки на Херсонщині
• Село під постійними обстрілами: як живе Станіслав