Як «Щедрик» завоював світ або Трагічна доля автора веселої пісні

23 січня 1921 року. Вночі пролунав постріл у будинку села Марківка на Вінниччині. Від руки чекіста загинув український композитор Микола Леонтович. Автор відомої святкової пісні «Щедрик».  

Ця композиція пройшла доволі складний, але цікавий шлях, та завоювала світ. У 1916 році вперше цю пісню виконав хор Київського університету (нині – Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка). І з цього часу почалася тріумфальна хода композиції світом.

У 1919 році завдяки хору Олександра Кошиця про неї дізналися у Європі, а в 1922 році – у США. Пісня настільки підкорила європейців та американців, що її почали перекладати та адаптувати під різні мови. 

Але розберемося, з чого все почалося? 

Композитор Микола Леонтович працював над своїм твором майже все життя. Відомі п’ять редакцій «Щедрика», які були написані  з 1901 по 1919 роки. Історики впевнені, що цей справжній український бренд у ті часи  став культурним та політичним інструментом боротьби з більшовицькою Росією. Демонстрацією того, що українці мають свою етнічну ідентичність. 

Які ж події відбувалися у той час? Та як святкова пісня стала символом боротьби за незалежність Української Народної Республіки* (далі - УНР)? У січні 1919 року більшовицькі війська вели активний наступ на наші землі, завойовуючи все більше і більше територій. Для захисту держави на Паризьку мирну конференцію** вирушає українська делегація, щоб отримати допомогу військ Антанти***. І ось тут одразу виникла проблема. Бо не всі європейські політичні кола сприймали українців як окрему націю. Наприклад, французький консул Еміль Енно ще в листопаді 1918 року говорив, мовляв, Україна є південною Росією, і ніколи не мала своєї історії, національності та етнографічної окремості. І цю проблему український уряд намагався вирішувати не тільки політичною, але й культурною дипломатією. 

Один із керівників УНР Симон Петлюра організував виїзд відомого на той час хору Олександра Кошиця та інших український діячів культури до Західної Європи. Для цього 24 січня 1919 року Директорія УНР затвердила спеціальний закон про ці європейські гастролі. І вже 11 травня відбувся прем’єрний концерт у Національному театрі Праги, де європейська спільнота вперше почула «Щедрик» у виконанні хору Кошиця. Чеські видання цей концерт назвали  тріумфом: «Українці прийшли й перемогли» (журнал "Hudebni revue", 1919 рік). Потім артисти виступали у Відні, Женеві, Базелі, Берні, Лозанні та Цюриху. Тільки в Австрії видрукували понад 60 позитивних рецензій на виступи хору. Як бачите, урядовці УНР не прогадали з гастролями, бо європейці почали розуміти, хто такі українці, відділяючи їх від росіян.

У листопаді-грудні 1919 року відбулося турне французькими містами Тулуза, Марсель, Ніцца та Ліон. Усього дали 25 концертів за два місяці перебування у Франції. Відомий професор Сорбонни Шарль Сейньобос  порівняв виступ українського хору з творами Вагнера. А тулузький професор Жорж Гьюро у своїй статті виданню "L`express du Midi" обурювався, чому це Росія приховала від французів цілий пласт культури – українську культуру.

Хоча французький прем’єр-міністр Жорж Клемансо найбільше виступав проти відділення України від Росії. До речі, він так не потрапив на концерт українського хору, хоча його запрошували. Але культурна місія викликала великий резонанс у західноєвропейській пресі. Також «Щедрик» підкорив німецьку, голландську, бельгійську, польську та англійську публіку. «Ми, вочевидь, і надалі жили б, не підозрюючи про дивовижну поезію і музику української душі», – так написав про композицію відомий бельгійський письменник Франс Гелленс.  

Взагалі, у 1919-1921 рр. хор Олександра Кошиця дав понад 200 концертів у 45 містах Європи. Їх виступи відвідали королі, президенти, прем’єр-міністри, міністри та відомі європейські культурні діячі. На жаль, культурна дипломатія УНР досягає лише визнання української культури, але ніяк не змінює тактичної ситуації у війні з більшовиками. Антанта так і не підтримала українську незалежність.

У цей час трагічно склалася доля автора цього світового хіта Миколи Леонтовича. У січні 1921 року його вбив співробітник Всеросійської надзвичайної комісії Афанасій Грищенко, який, за однією з версій, намагався пограбувати будинок батьків композитора.                
«У ніч на 23 січня 1921 р. композитор перебував у свого батька в селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР – ред.) Афанасієм Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича», – йдеться в рапорті у справі про вбивство композитора.

У цей час в Європі тривали гастролі хору Олександра Кошиця. Напевно, тоді виконавці та глядачі ще не здогадувалися про таку трагічну долю автора всесвітньовідомого «Щедрика». 

У 1922-1924 роках українська святкова пісня підкорила американський континент. А у 1936 році композитор Петро Вільговський спеціально для радіо NBC створив англомовну версію, яка сьогодні відома у всьому світі, як «Carol of the Bells».

Сьогодні вже існує кілька десятків варіантів композиції англійською, німецькою, іспанською, японською та іншими мовами. Англомовні варіанти пісні використовувалися в популярних фільмах: «Сам удома», «Сам удома 2», «Міцний горішок 2», «Гаррі Поттер».

Завдяки генію Миколи Леонтовича пісня «Щедрик» стала українською окрасою новорічних свят для багатьох країн світу. Наприклад, в Англії цю пісню називають «новорічна серенада», в Канаді – «нововідкритий сфінкс», в Латинській Америці – «пісня великого чаклунства». 

У радянській державі такої трагічної долі зазнали багато видатних українських митців, письменників, театралів та інших культурних діячів. Нагадаємо, що легендарного автора "Червоної рути" Володимира Івасюка  знайшли повішеним біля Львова в 1979 році. Тоді радянські слідчі прикріпили на справу ярлик про самогубство. Через багато років слідство дійшло іншого висновку і справа про смерть композитора Івасюка кваліфікована за статтею умисне вбивство. Існує версія, що в КДБ були незадоволені тим, що Івасюк аж надто голосно пропагує українську музику та українських поетів. А це – український націоналізм. 

А ось інша історія. Нашого земляка, письменника Миколу Куліша знищила репресивна машина, він був розстріляний, як “ворог народу” у 30-х роках минулого століття. Більше розповідаємо про видатного драматурга епохи “Розстріляного відродження” у минулому нашому сюжеті.