Перипетії на Карантинному острові понад 100 років тому

Карантинний острів – найбільший острів нашого міста, який уже давно став мікрорайоном. У своїх кордонах він остаточно оформився за радянських часів, коли тут з’явилися та розширилися суднобудівний завод, нафтогавань та інші підприємства.

Давнє минуле острова

Стверджують, що острів уперше згадується у писемних джерелах ще наприкінці XVII століття. Тоді він мав назву Кошовий, а пізніше козаки Війська Запорозького Низового іменували його Кордонний. Остання назва пов’язана з тим, що острів став кордоном між територією козацького війська та Кримським ханством*. Хоча нога людини ступила на цю місцину й раніше, про що свідчать, наприклад, археологічні знахідки IV століття, які належали до Боспорського царства**.

Коли та чому він став Карантинним?

Наприкінці XVIII століття, коли ще будувалася Херсонська фортеця та верф, на острові організували карантин для моряків, які прибували з-за кордону. Для цього в 1780 році тут почали з’являтися перші будівлі. У період 1783-1785 років, коли в Херсоні спалахнула чума, острів виконував роль великого «шпиталю» для хворих. Відомий український епідеміолог Данило Самойлович*** організував там лікарні та лазарети. Тодішній головний будівничий фортеці Микола Іванович Корсаков**** для цього виділив ділянки. Після завершення епідемії острів і далі виконував роль карантину. Достатньо яскраво  своє перебування в такій місячній ізоляції описав іноземний мандрівник Франциско де Міранда*****. Йому не дуже пощастило з погодою. Тому, м’яко кажучи, він не був у захоплені від перебування у карантині: «…Уже выпал снег и подморозило, что делает сию дьявольскую ситуацию почти невыносимой. Эта проникающая стужа ничуть не похожа на североамериканскую, сравнительно мягкую и терпимую… Я подвергся серьезной опасности угореть, так как, спасаясь от холода, мы вынуждены по необходимости топить углем, ибо печки подобны печам для обжига кирпича, в каковых, чтобы разогреть их, нужно поддерживать огонь в течение восьми дней. В итоге, когда вечером ложился спать, мне стало совсем плохо и затошнило. Так что, если бы немедленно не открыл все двери и окна, чтобы проветрить, то умер бы от удушья!» (Франциско де Миранада. Путешествие по Российской империи, Москва, 2001 год). Рятувало нашого гостя тільки те, що він мав змогу ходити в гості до інших іноземців, які також коротали дні на острові. У таких доволі непростих умовах опинялись  усі, хто потрапляв до Херсона з-за кордону наприкінці XVIII - початку XIX століття. Що ж їм ще залишалося? Вони просто не мали вибору. Місцева влада боялася нових спалахів епідемій, та заганяла у карантин усіх. Не знаю, чи допомагали такі заходи? Можливо. Але постійно в Херсоні лютували тиф, холера тощо. 

У XIX столітті, коли Херсон втратив статус центру чорноморської торгівлі та військового суднобудівництва, передавши його Миколаєву та Одесі, чисельність приїжджих іноземців суттєво скоротилася. І вже не було потреби в карантині. Цей район почали заселяти місцеві жителі, та з'явилися перші підприємства. Одним з таких була вовномийна французів.    

Труднощі херсонців на Карантинному острові

Понад 100 років тому життя на Карантинному острові було пов’язане з певними труднощами. До появи Каховського водосховища у 50-х роках минулого століття  острів та його жителі страждали від постійних осінніх та весняних повеней. У цей період основним транспортом для переміщення вулицями ставали човни та шаланди. А жителям декілька місяців доводилося жити на дахах своїх будинків, бо вони були переважно одноповерхові. Тільки на початку XX століття деякі херсонці перебудували їх з високими фундаментами, які були чимось схожі на палі. До речі, такі затоплені вулиці залишилися на острові й сьогодні. Хоча, може здатися, що це просто протоки.

У 1908 році, коли вже відродилося в Херсоні суднобудування та знову почали активно прибувати іноземні торгові кораблі, на острові намагалися налагодити електричне освітлення. Але тут виникла проблема: «На Карантинном острове проводится электричество. Наши судостроители заботятся о том, чтобы их верфи были похожи на кое-что. Похвально… Электричество хорошая вещь… Но, может, начать с пожарной безопасности… Имеющаяся в незначительном количестве пожарная бутафория пригодна скорее для оперетки, чем для работы…» (газета «Родной край», 1908 рік).

Гадаєте, хтось прислухався до цих слів? Ні. У наступному 1909 році все ж таки спалахнула пожежа, яка почалася на одному з підприємств: «Сильным ветром огонь моментально перекинулся через улицу на начинающийся здесь ряд домов. В 5 минут было охвачено почти все 9 дворов со всеми постройками и почти со всем имуществом; так из одного дома успели вытащить только швейную машинку и две подушки. Интересно то обстоятельство, что на острове с утра, еще задолго до возникновения пожара, присутствовал помощник пристава 2-й части Мойсеенко… Он предлагал владельцам заводов принять противопожарные меры, как-то: приготовить ведра, шланги, брандспойты и прочее…» (газета «Родной край», 1909 рік). Ніхто навіть не поворухнувся, проявивши байдужість. І це призвело до лиха. Тільки через 25 хвилин прибула міська пожежна команда та два пожежних пароплави («Євгеній», «Єлизавета»). Звісно, вони локалізували пожежу, але 9 родин залишилися без своїх будівель. Взагалі, ця катастрофа завдала збитків на 10 тисяч рублів******.

І це далеко не всі труднощі, з якими стикалися жителі Карантинного острова на початку XX століття.     

*Кримське ханство (1441-1783 рр.) - держава династії Гераїв, яка займала територію Криму, степової частини Північного Причорномор'я в межиріччі Дніпра і Дону.  

**Боспорське царство – одна з античних держав Північного Причорномор’я з центром на берегах Керченської протоки. Приблизний період розквіту був з V століття до нашої ери до V століття нашої ери.        

***Данило Самойлович (1744-1805 рр.) – український лікар, засновник сучасної епідеміології, фундатор наукового медичного товариства

****Микола Іванович Корсаков (1749-1788 рр.) – полковник інженерних військ, третій керівник будівництва Херсонської фортеці.  

*****Франциско де Міранда (1750-1816 рр.) – національний герой Венесуели, військовий та політичний діяч, письменник.

******На початку XX століття 10 тисяч рублів – це була сумарна зарплатня, в середньому, 260 робітників. Також тоді на цю суму можна було купити 1 тисячу чобіт або 100 коней для повозок.