Оксана Зененко: “Настав час повернутися до своїх витоків і дізнатися більше про свою справжню історію”

Оксана Зененко - херсонська письменниця. У літературі дебютувала під псевдонімом Діана Ясна у 2014 році з романом "Дорога до щастя" та повістю "Мрії збуваються". У 2019 році у "Дебют-газеті" вийшов друком роман"Чемпіонка". Багаторічне захоплення авторки історією України й, зокрема, дослідження епохи Гетьманщини лягли в основу романів "Останній лицар гетьмана" і "Таємна місія гетьмана".

- Багато моїх знайомих письменників є філологами, або принаймні мають схильність до гуманітарних наук. Як Вам вдалося поєднати бухгалтерський облік та письменницьку діяльність?

- У шкільні роки, зокрема, вже у старших класах, мені однаково добре давалися і технічні, і гуманітарні науки. Втім, історію та літературу любила найбільше, але це сприймала скоріше як хобі. Читала я багато, і писати свої коротенькі оповідання почала десь у 14 років. Коли настав час визначатись із майбутньою професією, я все ж обрала економічний факультет і спеціальність "бухгалтерський облік і аудит". Уже 20 років працюю за фахом. Роботу свою люблю не менше, ніж літературну діяльність. І навіть бачу між ними деякі спільні риси, хоча, на перший погляд, вони здаються зовсім різними. Бухгалтерський облік вимагає таких рис, як уважність, зосередженість, відповідальність, знання багатьох законів, а також слідкування за їх змінами(часто на підприємстві головний бухгалтер і юрист - це одна і та сама особа). Таких самих навичок вимагає і письменницька діяльність. Одного натхнення недостатньо, щоб написати серйозний твір. Це відповідальна робота з детальним вивченням абсолютно різних сфер діяльності й випадків із життя. І вони мають відповідати дійсності або максимальній правдивості, якщо  йдеться про історичні романи. Вочевидь, технічна частина має певний вплив під час написання рукопису: зазвичай я пишу за попереднім планом. Іноді в процесі роботи він може зазнавати деяких змін, але не суттєвих... Ось так і поєднується в мені магія цифр із магією слова.

- Роман "Чемпіонка"(2019) написаний на основі реальних подій. Хто є прототипом головної героїні?

- Так, роман "Чемпіонка" справді написаний на основі реальних подій. Головна героїня має свого прототипа в реальному житті, хоча і дещо відрізняється від неї. Марія Сєдова - успішна спортсменка з кількох напрямків фітнесу, і, власне, саме її історія життя та спортивна кар'єра покладені в основу сюжету роману. Події відбуваються в Києві.

- Як будували роботу над романом?

- Спочатку сюжетна лінія була прописана у вигляді синопсиса, потім тривав збір матеріалів. Також Марія стала моїм консультантом з багатьох питань стосовно того виду спорту, про який ішлося у творі, і допомогла відтворити в романі усі необхідні деталі. Загалом робота над рукописом тривала протягом року.

- Під час презентації роману "Останній лицар гетьмана"(2020) Ви зауважили, що описані там часи сильно схожі на те, що відбувається в нашій сучасності з 2014 року. Це незадоволеність сьогоденням, бажання показати варіанти вирішення теперішніх проблем?

- Основною ідеєю було показати причини того, чому наша історія ніби "ходить по колу". На жаль, її уроки залишаються невивченими. З колишніх помилок не зроблено висновків і, відповідно, отримуються певні наслідки. Адже одна подія тягне за собою іншу... У часи гетьмана Дорошенка визвольна війна проти двох країн-загарбників (Московії та Польщі) зазнала поразки через відсутність єдності всередині самої України. І тоді існували політичні сили, які демонстрували чи то промосковські, чи то пропольські погляди. Дорошенку доводилось воювати ще й з ними( і дипломатично, і навіть шаблею). Ці полковники, оголошуючи себе гетьманами за підтримки загарбників, вносили розкол у суспільство, що слугувало лише на користь зовнішнім ворогам і, зрештою, зводило нанівець мету Дорошенка - мати єдину незалежну країну. Невизначену політичну позицію займала навіть Запорізька Січ, сила якої була так потрібна тоді українському гетьману. Однак детальніше про всі ці події буде у самому романі. Розказувати більше - означатиме спойлерити сюжет.

- Ви вірите, що життя в Україні можна змінити на краще?

- Звісно, бо по натурі я - оптиміст і щиро бажаю розквіту своїй країні. Однак не впевнена, що це станеться скоро. Певно, ще "походимо по колу", відпрацьовуючи незнання своєї справжньої історії.

- Коли ви закінчили свій перший історичний роман, були сумніви, чи сподобається книга читачам?

- Так, я завжди з певним хвилювання очікую виходу своєї книги. Безумовно, мені цікаво, як її приймуть читачі. Втім, історичний роман, як такий, має свою читацьку аудиторію. І це нормально, бо всі ми різні й полюбляємо різні літературні жанри. Хоча я і намагаюся подавати усі історичні події без перенавантаження, залучаючи до твору також і художніх персонажів, аби історичні факти сприймалися легко та ненав'язливо. "Останній лицар гетьмана" вже отримав багато схвальних відгуків, і це, звісно, приємно.

- Український історик В. Антонович зазначив, що Дорошенко був, безперечно, найталановитішим, найрозумнішим, справжнім патріотом, котрий дбав про долю свого народу. А яким ви зобразили гетьмана Петра Дорошенка?

- Також і відомий історик Микола Костомаров характеризував Дорошенка, як людину "щиро віддану й незмінно вірну ідеї незалежності й самобутності своєї Батьківщини", палкого продовжувача справи Богдана Хмельницького. Таку ж високу оцінку діяльності гетьмана дав історик Михайло Грушевський: "Був він чоловік великого духа, душею та тілом відданий визволенню України, який прагнув поставити Україну в незалежне й нейтральне становище між Москвою та Польщею та забезпечити їй повну свободу і автономію". Звісно, створюючи образ Петра Дорошенка, я користувалась науковими дослідженнями наших істориків, жодним чином не додаючи щось від себе. Навпаки, усі художні персонажі вписані у сюжет так, аби своїми діями не порушувати хід історичних подій. Надзвичайно цікавою сьогодні є остання монографія про діяльність Дорошенка відомих істориків В.Смолія та В.Степанкова під назвою "Петро Дорошенко", де викладено багато нових фактів про добу цього гетьмана та нього самого, як людину й політика. Власне, усі ці наукові дослідження і стали мені у нагоді під час роботи над романом.

- Ваш інтригуючий роман "Таємна місія гетьмана"(2021) змушує під іншим кутом подивитися на історичну постать Івана Мазепи. Це якась зміна акцентів?

- Скоріше спроба докопатися до істини, вивчивши безліч історичних досліджень, проаналізувати їх і скласти в єдину картинку. Звісно, наскільки це можливо сьогодні. Постать Івана Мазепи, як людини й політика, а також події 1689-1709 років подані в романі на базі багатьох опрацьованих історичних джерел, без залучення будь-яких московських міфів і фейків.

- Відомо, що погляди росіян і українців на історію дуже різняться. Що думаєте про книгу С. Бєлякова "Тінь Мазепи"?

- Я не читаю ні російських, ні радянських істориків у контексті їх поглядів на Мазепу чи українську історію. Не бачу в тому жодного сенсу, оскільки неупередженості там немає. Історія Росії була вперше описана за наказом Петра І і під його особистим суворим контролем. Це відбулося вже після подій Полтавської битви. Разом з іншими вигідними Москві фейками, на гетьмана Мазепу було одягнено ярлик "зрадника", який досить вдало впроваджувався в українське суспільство протягом кількох століть. Єдиним винятком для мене стала історикиня із Санкт- Петербурга Тетяна Таїрова- Яковлева з її науковими працями про Мазепу та "Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини", оскільки вона має доступ до наших архівів (кожен документ у її працях зазначається за номером і місцем зберігання), які були вивезені до Московії після спалення Меншиковим Батурина й пізніше.

- Як збираєте інформацію? З якими матеріалами й архівами працюєте?

- Відкритих джерел, на щастя, зараз багато, у тому числі й тих, які були заборонені за радянських часів (наприклад, роботи наших істориків, які працювали в еміграції, де мали доступ до польських, шведських, турецьких архівів і відповідно друкувалися за кордоном). Радують наукові праці наших сучасних істориків. У моєму романі "Таємна місія гетьмана" зазначені усі наукові дослідження, з яких було узято інформацію під час написання книги. Зазвичай збір історичної бази триває досить довго. Я використовую і фонди київської бібліотеки ім.Вернадського, і, як вище зазначила, наукові праці наших дослідників, і дані Інституту національної пам'яті, і відео мандрівників та інтерв'ю відомих істориків на Youtube-каналі, старовинні карти.

- Я знаю, що вам доводилось їздити в ті місця, про які пишете. Куди саме?

- Під час роботи над книгою "Останній лицар гетьмана" я побувала у колишній гетьманській столиці Чигирині (зараз туристичне містечко в Черкаській області), де відбудована гетьманська резиденція, відновлено бастіон Дорошенка, церкву Петра і Павла, яка існувала в часи цього гетьмана. Усе це дуже надихає та дозволяє ніби поринути у далеке минуле. Крім того, у Чигирині мені вдалося змістовно поспілкуватися з науковими співробітниками музею ім. Б. Хмельницького й отримати відповіді на важливі для моєї роботи запитання. Також побувала у Кам'янець-Подільському, зокрема, відвідала славнозвісну фортецю, де також ступала нога героя мого роману - гетьмана Дорошенка, і де відбулася найважливіша в його політичній діяльності битва (1672 р., Бучацька угода) під час облоги цієї фортеці, яка тоді належала полякам. Звісно, не раз була в Києві, оскільки він фігурує в моїх творах. На черзі цього літа - Батурин, ще одна колишня гетьманська столиця. На жаль, через карантинні обмеження мені не вдалося відвідати її раніше. Під час роботи над романом "Таємна місія гетьмана" допомагав інтернет, старовинні карти, де зображено вигляд міста у XVII- XVIII столітті, відео.

- Як гадаєте, чому історичні романи користуються сьогодні особливою популярністю?

- Певно, нарешті, настав час повернутися до своїх витоків і дізнатися більше про свою справжню історію. У цьому жанрі працюють декілька сучасних талановитих письменників, а також з'являються нові автори, які перемагають у конкурсах, отримують пропозиції друку від видавництв, активно популяризують свою творчість (проводять презентації, ведуть сторінки у соцмережах). Мені б дуже хотілося, щоб жанр українського історичного роману розвивався і далі. Сподіваюсь, так і буде.

- У чому секрет хорошого історичного роману?

- На мою думку, аби історичний роман вийшов вдалим, він має бути з захопливим сюжетом, з цікавими художніми персонажами, вболіваючи за долю яких читач мимохідь дізнається про важливі історичні події. І правдивість цих подій має бути дотримана автором, якщо він бажає донести щось важливе з нашої історії. До того ж зробити це ненав'язливо, аби читач мав змогу самостійно проаналізувати історичні факти і зробити власні висновки.

- Якби ви могли повечеряти з кимось із реальних історичних осіб, хто б це був?

- Із задоволенням би повечеряла із гетьманом Петром Дорошенком. Попри мою детальну роботу з його епохою та діяльністю, є кілька запитань, на які я так і не знайшла відповідей. Вони не увійшли до самого роману, однак усе ще не дають мені спокою. Звісно, я підозрюю, якими вони можуть бути на базі аналізу його політичного портрета, але мені б дуже хотілося почути їх саме від нього. Сподіваюся, колись я їх знайду в науковій літературі. Так часто буває. Історіографія, як наука, весь час розвивається й поволі відкриває нам свої приховані таємниці. Аби тільки ми захотіли їх знати.