Як творчість Поліни Райко об’єднує херсонців по всьому світу

Ім'я Поліни Райко, яке вже стало і символом української ідентичності Херсонщини, і символом знищення росіянами культурної спадщини України, увірвалося у широкий інформаційний простір після підриву російськими окупантами Каховської ГЕС. Затоплення її будиночка, руйнація та знищення унікальних розписів викликали хвилю цікавості до творчості самобутньої української художниці-наївістки з Олешків.

Однак попри пошкодження та втрати, творчість Поліни Райко не зникла безслідно. Відбулося кілька виставок, присвячених її творчості, люди випускають сувеніри та різну продукцію за мотивами її розписів. А наприкінці 2024 року накладом 1000 примірників вийшла у світ книга «Поліна Райко: невидиме».

Про те, як творчість Поліни Райко та нова книга про неї об’єднують українців по всьому світу, читачам «Вгору» розповіла Олена Афанасьєва – артменеджерка та керівниця Центру культурного розвитку «Тотем», яка багато років досліджувала та популяризувала творчість художниці з Херсонщини.

Авторка дослідження та упорядниця книги «Поліна Райко: невидиме» Олена Афанасьєва (ліворуч) з головою Бюро ЮНЕСКО в Україні К’ярою Децці Бардескі. Фото: «Тотем»

Пані Олено, це ж вже не перша ваша книга про Поліну Райко, чи значно вона відрізняється від попередньої?

Першу книгу «Дорога до Раю» «Тотем» випустив у 2005 році – через рік після того, як не стало Поліни Райко. Тоді ми розуміли, що це чи не єдиний спосіб зберегти її спадщину (надія на створення музею була дуже примарною). Перший наклад також був 1000 примірників, і на 2022 рік трохи книжок ще лишалося в херсонському офісі. Їх вдалося вивезти з міста після підриву росіянами Каховської ГЕС, і вони розлетілися просто миттєво – на жаль, саме після катастрофи та знищення розписів в будинку Поліни Райко всі дізналися про її спадщину і захотіли книгу. Тому у 2024 році, коли з’явилася можливість її перевидати, ми за це вхопилися. Проте вирішили не просто перевидати, а зробити нове дослідження, зібрати нові матеріали, а ще додати сучасні технології – доповнену реальність з персонажами Поліни Райко.

Книги «Поліна Райко: невидиме». Фото: «Тотем»

Чи багато нових книг вже знайшли свій дім?

Оце дуже правильно сказано – саме новий дім ми шукаємо для книг. Можна було не заморочуватися, просто відправити все в якусь книгарню чи на бібліотечну систему – і нехай самі розповсюджують. Але так не хочемо, ми хочемо, як то кажуть, з рук в руки, від серця до серця. Відправлено вже понад 300 книг, але кількість не важлива. Важливо, що люди самі звертаються, і це показує, що їм дійсно треба.

Першою звернулася бібліотекарка з Олешок пані Наталя Никифорова, ми вже давно знайомі, бо привозили в її бібліотеку першу книгу «Дорогу до раю». Вона зараз вимушена переселенка, але в Україні. І збирає книги для відновлення бібліотеки! Так само Тетяна Шаповал, до повномасштабного вторгнення – головний спеціаліст відділу туризму в Олешківській територіальній громаді. Вона зараз не просто переселенка в Ірпіні – вона активно поширює знання про Херсонщину. Пані Тетяна звернулася по книгу, щоб презентувати її у творчому осередку ВПО та місцевих мешканців Ірпінської громади. І це дуже цінно – не бути безпорадними переселенцями, а знаходити своє місце і можливості зберігати нашу спадщину та розповідати про неї, навіть якщо зараз вона під окупацією.

Творчий осередок ВПО та місцевих мешканців Ірпінської громади. Фото Тетяни Шаповал

Звісно, бібліотеки та хаби Херсона також одразу відреагували на нове видання. Цієї книги дуже чекало Управління культури Херсонської міської ради: книга стане в пригоді під час презентацій херсонської культури в інших містах України – так, як це вже відбулося під час «Днів Херсона» у Звягелі на Житомирщині у квітні цього року.

Саме херсонці взагалі першими відреагували на видання нової книги. Всіх розкидало, і книги поїхали в Ірпінь, Київ, Львів, Одесу, Миколаїв…

Книга «Поліна Райко: невидиме» в Херсоні (в управлінні культури міста), Одесі, Миколаєві (на відкритті Українсько-Данського молодіжного дому). Фото: Марина Друзякина, Інна Микуцька, Оксана Омельчук

А за кордон?

І за кордон також, іноді на інший кінець світу – в США, в Канаду. Я навіть не була впевнена, що доїдуть, але «Укрпошта» впоралася.

Книги опинилися в Канаді завдяки Людмилі Видриган, з якою «Тотем» познайомився, коли на наш фестиваль приїхали художники з Південної Кореї. Пані Людмила очолювала Херсонське обласне відділення Всеукраїнської асоціації корейців. Вона була гостею та учасницею наших виставок. А ще пані Людмила просто неймовірна жінка – вона вже подорожувала по каучсерфінгу«Каучсерфінг» є однією з найбільших глобальних спільнот гостинності, що діє як онлайн-платформа. Її члени безплатно надають один одному житло в подорожах, планують спільні мандрівки та сприяють культурному обміну. тоді, коли ми тільки дізналися про його існування. Для неї Канада – це 25 країна, яку вона відвідала, хоча ця подорож була вимушеною... Проте навіть там, на іншому боці земної кулі, вона не забуває про Херсонщину.

У Канаду повезли книгу й активісти відомого в Україні «Телебачення Торонто», щоб передати її в бібліотеку Інституту Св. Володимира. Вони кажуть, що, на жаль, українська студія Торонтського університету постійно скорочується. Завідувачка бібліотеки Інституту Св. Володимира має 71 рік, вона кодифікує й упорядковує книги. Іноземців, які вивчають українську культуру, небагато, але вони є. І ця бібліотека має цінні експонати, яких немає в Україні (деякі речі були збережені завдяки діаспорі). А от сучасне мистецтво України взагалі не доступне і не відоме в Канаді. Тому важливо, щоб доходили сучасні видання.

Книга «Поліна Райко: невидиме» в Канаді, ліворуч - у бібліотеці Інституту Св. Володимира. Фото: Андрій Руденко, Людмила Видриган

Книга є в Данії, Нідерландах, Швейцарії, Канаді, США… Де її тільки нема… Мабуть, у Китаї нема. З одного боку, добре, що про нас, нашу культуру і мистецтво будуть знати більше в різних країнах. З іншого – не знаю, чи варто радіти, бо це ж результат того, що українці полишили свою країну. Хоча є й замовлення від людей, які просто мають українське коріння (або їхні батьки). До речі, найчастіше такі замовлення надходять зі Сполучених Штатів Америки.

Чи є такі країни, регіони, може, установи, які проявили особливий інтерес до книги про Поліну Райко?

З цікавих і вельми неочікуваних звернень можу назвати Університет митної справи та фінансів з Дніпра. Звернувся Дмитро Бочаров, ректор університету. Він пояснив, що книга про Поліну Райко буде корисною для кафедри експертизи культурних цінностей та дизайну, і не лише для студентів, але й для викладачів. Це дуже потішило, бо багато культурних цінностей вже втрачено, а наївне та народне мистецтво – це такі тонкі речі, які людина неосвічена може переплутати з дитячими малюнками. Митники мають знати, на що звертати увагу і що не все так просто, як може здатися на перший погляд. Оце звернення дуже потішило.

Презентація книги «Поліна Райко: невидиме» в Університеті митної справи та фінансів, м. Дніпро. Фото: Дмитро Бочаров.

Взагалі я багато дізналася про музеї та активних людей в українській культурі, з якими не була знайома і навіть не мала шансів перетнутися. Наприклад, про Перший всеукраїнський музей історії однострою у Кременчуці  нічого не чула, а там дуже особлива (непроста) історія становлення й сильна ідея, яка дозволила музею вижити попри всі труднощі. А ще у музею є сильне бажання розвиватися й рухатися в напрямку сучасних музейних практик. Спитаєте, до чого тут Поліна Райко? Я теж спочатку так подумала і спитала у директора музею пана Романа Пацовського. Він пояснив, що рік тому вони обговорювали книгу про Поліну Райко з доповненою реальністю (AR) як новітню технологію для музеїв. Тепер музей використовує цю книгу, видану центром «Тотем», і готує AR-новинки для молоді.

Пан Роман говорить про доповнену реальність (AR), яку для книги створили фахівці компанії eMuseum. У доповненій реальності персонажі Поліни Райко оживають, варто просто телефоном відсканувати QR-код. І можна їх «поселити» у себе вдома або «вигулювати» в нових місцях. eMuseum навіть провели конкурс таких фото, а як призи ми надіслали людям книгу «Поліна Райко: невидиме».

Фотографії з доповненою реальністю для конкурсу eMuseum. Фото: Бібліотека гімназії №42, Харків (ліворуч і в центрі), Andrey Nedzelnitsky (праворуч)

Чи були випадки, коли завдяки книзі про Поліну Райко ви відкривали для себе нові цікаві ініціативи або незвичайних людей?

Мене найбільше тішить, коли в один день по книгу звертаються Національний художній музей, Національний музей мистецтв імені Ханенків (це музеї, які презентують найзначніші в Україні колекції мистецтва), кафедра історії мистецтв КНУ ім. Шевченка – і сільська громада на Полтавщині, село Сенча, для Сенчанської публічної бібліотеки та музичної школи, там є відділ образотворчого мистецтва, де навчається 36 дітей. Навіть не можу сказати, що для мене важливіше – звернення великого музею національного масштабу чи маленької громади, в якій нова книга й історія Поліни Райко точно буде в центрі уваги та вплине на дітей.

От такий приклад: звернулася по книгу пані Олена Сайдель з Овідіополя, що на Одещині. Ми познайомилися і буквально прозріли: вона вже багато років збирає колекцію народного та наївного мистецтва – картини, ляльки, книги, вишиті рушники. У Центрі позашкільної освіти пані Олена створила справжній музей. Може, там і немає суперцінних речей, але є просто унікальні артефакти зі справжньою українською душею. Ми відправили книгу, і от зовсім недавно дізналися, що в Овідіополі народилася лялька-присвята Поліні Райко! Її власноруч створила пані Олена, яка вивчає народні ляльки півдня України (вони зовсім не схожі на сучасних сувенірних ляльок). До речі, в її колекції є абсолютно унікальна і дуже дивна лялька з Бериславського району Херсонщини, але це окрема розмова.

Лялька Поліни Райко з Центру позашкільної освіти Овідіополя, Одещина. Фото: Олена Сайдель

Чи помічали ви, як  Поліна Райко впливає на людей?

Те, що Поліна Райко впливає, я знаю точно, бо люди мене продовжують дивувати. Якось в один день я відправила дві книги. Одна поїхала в Київ до Анжеліки Рудницької. Пані Анжеліка багато зробила для української культури, вона буквально людина-легенда. І зараз багато робить як волонтерка для ЗСУ. А друга книга поїхала до Львова, для переселенки з Херсона, яка до повномасштабної війни в Херсоні працювала шкільним психологом. І потім отримую відгуки… Пані Анжеліка подякувала і розказала про книгу і Поліну Райко у своїх соцмережах, а херсонка надіслала фото татуювання з пташкою Поліни Райко… На кого сильніше вплинуло? Мабуть, на того, хто вирішив зробити історію Поліни Райко частиною свого тіла…

Татуювання з пташкою Поліни Райко. Фото: Олена Плотникова

Замовити книгу зараз реально?

Звертатися і замовляти – це просто, через сторінку «Тотем» у соцмережах. Книга написана двома мовами (українська та англійська), тож вона розповість іноземцям про український південь, про його красу, а також про трагедію, яка сталася через росіян та їхню агресію. А для українців вона збереже нашу культуру та мистецтво. Мені здається, вона має стояти у книжній шафі у кожній українській родині. Ім’я Поліни Райко мають знати так само, як ім’я Марії Примаченко. Скільки вистачить сил – буду робити презентації і розказувати історію Поліни. От 15 травня буде презентація у Львові, в Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького. Це день народження Поліни Райко, але, як завжди з Поліною, все не так просто: у неї в паспорті записаний день народження 15 травня 1928 року, але насправді вона народилася у квітні того року. Багато чого в її історії є саме тим «невидимим», про що хочеться розказувати.