Підтримати нас

Як країна «достатку» стала країною дефіциту та спекулянтів?

Єгор Сидорович
07 квітня 2024 16:00
604
Поширити:

«Ковбаса по 2.20», «ізобіліє одежі та предметів побуту», «усі живуть у достатку». Такі постулати розганяли за часів СРСР. Це робила радянська пропаганда переважно не для своїх громадян, які бачили пусті полиці магазинів та бігали в пошуках дефіцитних товарів, а для іноземних держав. «Ну, щоб всі знали, що захід загниває, а СРСР – розвивається семимильними кроками». Але чомусь у цьому всьому «вєліколєпії» розвивалося таке явище як “фарцування”. У цих підпільних торговців можна було купити все: від одягу до харчів.

Чи справді так все було «ідеально» в СРСР? Чому «спекулянти» змогли «захопити» радянський ринок? Поїхали розбиратися!

«Сіра мода» радянської буденності

У СРСР всі громадяни повинні були не лише однаково думати в рамках марксистсько-ленінської ідеології, а й мати схожий вигляд. Стандартна одежа, їжа, предмети побуту, все це оточувало пересічного жителя країни. Так, сіро-чорний колір одягу поганої якості та покрою був нормою для легкої промисловості «надімперії». Західна музика заборонялась, закордонним кінофільмам не часто вдавалося подолати залізну завісу цензури. Ресторани та кафе більшість населення могла собі дозволити лише на якесь свято. При цьому якість їжі там залишала бажати кращого. Це ще не кажемо про обслуговування в закладах загального харчування. Можна згадати радянський фільм «Місце зустрічі змінити не можна», де головного героя в ресторані «Асторія» вилаяла барменка, бо пив лише каву й більш нічого не замовляв. Такою була буденність звичайного радянського громадянина. А йому ще треба було відстояти продуктові кілометрові черги в магазинах, знайти дефіцитний товар та ще й не виділятися, щоб не зазнати осуду.  

Таке нав’язування однаковості було звичайнісіньким блюзнірством та знущанням. І зазначимо, що нав’язували саме однаковість, а не рівність. Бо рівності перед законом, отриманням якихось соціальних благ та привілеїв у СРСР не було.

І що ж було робити звичайному радянському громадянину? Хто його міг «врятувати» з цієї сірої буденності? На сцену виходили «спекулянти», фарцовщики та підпільні цеховики.  

“Рятівники” середнього класу?

Зародження фарцування в СРСР припадає на 1950-ті роки, коли виникло таке явище як «стиляги». Це молоді люди, які вимінювали або купували втридорога одяг в іноземних студентів заради стилю, щоб виділятися з радянської сірої маси. Хоча таке поняття як «спекуляція», як і її заборона, було введене в СРСР ще у 1932 році.  

У 60-80-х роках минулого століття фарцування вже набуло масового характеру та перетворилося на справжній тіньовий ринок СРСР. Потрібні джинси, за які могли навіть вигнати з інституту чи звільнити з роботи, радянський обиватель йшов до спекулянта. Потрібні футболки, піджаки, штани із закордону, шафи з НДР чи електроніка з Японії? Всі йшли до фарцовщика. Звісно, це все коштувало захмарних грошей. Але деякі радянські громадяни готові були віддати половину, якщо не всю свою зарплату, заради джинсів Levi's та Wrangler або французьких парфумів, плаща з Болоньї, шкіряних сумок та інших товарів. Бо їх неможливо було дістати у звичайних радянських магазинах.

Що таке «свинцева відлига 1961 року»? Чи як ображений Хрущов переписав через «спекулянтів» кримінальний кодекс

Радянське керівництво, як і в будь-якій тоталітарній державі, не могло змиритися з таким непідконтрольними явищами як фарцування та спекуляція. Вони набули настільки загрозливого розмаху для радянської економічної системи, що тодішній очільник країни Хрущов нічого іншого не вигадав, як ввести у 1961 році смертну кару за спекуляцію та валютні операції. Навіть показово засудили до розстрілу трьох московських «спекулянтів» та «валютників».

Є версія, що такий тотальний терор проти «фарцовщиків» пов’язаний з візитом Хрущова в Західний Берлін. Там він заявив, що місто перетворилося на «розсадник чорної біржі». І хтось із німців, ймовірно, не дуже задоволений таким висловлюванням керівника СРСР, відповів: «Такої чорної біржі, як ваша, московська, не знайти в усьому світі…». Це неймовірно обурило Хрущова, він, повернувшись у Москву, наказав КДБ виловити та покарати «справедливим пролетарським судом» усіх спекулянтів.

Лідери «чорного ринку» столиці до цього жили доволі непогано під опікою радянських спецслужб. Але їм потрібно було звітувати перед керівництвом  про роботу. Тому КДБ заарештувало трьох спекулянтів, яких попервах засудили до 8 років в’язниці.

Радянському керівництву такий вирок здався настільки «м’яким», що голову Московського міського суду звільнили з посади. Справу переглянули та збільшили фігурантам вирок до 15 років, хоча це вже було прямим порушенням радянського законодавства. Бо виносити новий вирок не можна було після засудження.

Але й цього здалося замало Хрущову, який не зважав на всі норми законодавства. Що він зробив? Та просто переписав закон. 1 липня 1961 року президія Верховної ради СРСР видала указ «Про посилення кримінальної відповідальності за порушення правил валютних операцій». Тепер засуджений отримував не камеру, а кулю.

Тож троє московських валютників – Ян Рокотов, Владислав Файбишенко та Дмитро Яковлєв знову постали перед судом. Їм інкримінували скупку та продаж валюти в особливо великих розмірах. Нібито, лише Рокотов провів фінансові операції на 12 мільйонів рублів.

Ні «найгуманніший», ні «генсек-демократ» не взяли до уваги листи про помилування цих нещасних. Який результат цього судового засідання? Ймовірно, ви вже здогадалися! Усіх засудили до найвищої міри – розстрілу.

До речі, через 50 років після цих подій у США в пам’ять про жертв репресивної радянської машини випустили бренд джинсів «Рокотов та Файнберг».

Але людей вже не повернеш. А підтасовування статей кримінального кодексу під конкретних людей було нормальним явищем в СРСР. Чого лише вартий період сталінських репресій 1937-1938 років. Тому немає чому дивуватися.

Епоха «фарцовщиків», «спекулянтів» та «підпільних цеховиків» у СРСР почала закінчувати під час «горбачовської перебудови», коли з’явилися кооперативи, а повністю зникла вже з розпадом «недоімперії» у 1991 році. 

І зараз у радянську “буденність” хочуть повернути жителів окупованих територій України нинішні російські окупанти. Зі своїми каральними органами, “піонерією”, радянськими символами. І тут питання, а чи треба це українцям? 

  • СРСР була не лише державою “спекулянтів”, а й країною плагіату. Автівки, їжа, електроніка, одежа, пісні, навіть туалетний папір та ядерна бомба. Чого тільки не вкрав СРСР, подаючи це як “передові здобутки виробництва”. При цьому навіть не зміг вкрадену із Західної Європи та Америки продукцію виробляти на такому ж рівні високої якості.
  • Водночас у СРСР були відсутні будь-які механізми проведення демократичних виборів. Голосували за одного кандидата та одну партію. Зараз у РФ таку традицію продовжують, коли вже відомо, хто переможе на президентських виборах.  
  • Нескінченні черги за товарами першої потреби, експорт зерна з-за кордону, відсутність можливості купити якісну продукцію, продуктові карточки. Це також про СРСР. Ту саму державу, яку так «завзято» намагаються відродити сучасні очільники Кремля. При цьому радянське керівництво не могло навіть прогодувати власне населення.  
Підтримати нас можна тут https://base.monobank.ua/
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ