Чи відкриє свої таємниці обміліле дно Каховського водосховища?
Історики й археологи навіть не мріяли, що колись зможуть попрацювати на територіях, затоплених через створення Каховського водосховища. Проте після підриву росіянами Каховської ГЕС археологічні та історичні пам’ятки стали доступними. Чи скористаються науковці можливістю дослідити їх?
З одного боку, російський злочин приніс людям занадто багато біди. Затоплені та підтоплені населені пункти, у результаті чого не тільки постраждало багато майна, а й загинули люди. Це був і удар по українській економіці, зокрема тисячі гектарів зрошуваних земель втратили свою цінність. Природоохоронці б’ють на сполох, наслідки для екології науковці навіть порівнюють зі шкодою на рівні ядерного вибуху. Завдано шкоди багатьом культурним й історичним об'єктам різних століть, і ці руйнування дослідники називають новою формою знищення культурних цінностей.
З іншого – очі істориків і археологів спалахнули надією, обміління дає шанс дослідити те, що, здавалося б, було навік поховане під товщею Каховського водосховища. Он у Запоріжжі виявили дубовий човен, вік якого може сягати понад 1000 років. Багатьох надихають думки про майбутнє дослідження колиски українського козацтва, якою вважають звільнений від води Великий Луг. Скільки відкриттів ще попереду!
Серед тих, хто мріє про археологічні розкопки на звільнених від води територіях, херсонський археолог Сергій Нємцев, який, попри посаду в Міністерстві культури України, воліє представлятися ексзавідувачем археологічного музею ХДУ:
«Це єдине добре, що сталося через катастрофу на ГЕС, що нарешті пам'ятки доступні».
Наше море – наше горе
Останнім часом все частіше озвучується думка, що будівництво Каховського водосховища було не стільки економічним, скільки політичним проєктом радянської влади. Херсонський краєзнавець Сергій Дяченко також вважає, що окрім іншого, це було знищенням культурної спадщини, фактично, боротьбою з історією України.
«Я переглянув колись фільм Довженка «Поема про море», – розповідає Сергій, – і був здивований, що взагалі цей фільм допустили до показу. Один персонаж там озвучує думку, що це море знищує нашу спадщину, й економічної користі від нього не багато».
Сергій Нємцев до думки навмисного знищення української історії та культури ставиться скептично:
«Мені здається, ми у своїй інтерпретації подій радянської історії починаємо вже перегинати палку. Зрозуміло, що комуністи були лайном, але все-таки лайном раціональним. Будувати Каховську ГЕС лише для того, щоб затопити території, на якій розташовувалися запорозькі січі – це серйозно? Вони обговорювали все на засіданнях політбюро, ці протоколи засідань є, і там чомусь жодного разу не фігурує схожа думка».
Але незалежно від того, які цілі ставили перед собою керманичі радянської держави, у 1950-ті роки під водою опинилися 257 тис. гектарів Дніпровських плавнів, тисячі гектарів орних земель, 90 селищ, недосліджені археологічні та історичні пам’ятки.
Неоране поле для археологів
Сергій Нємцев стверджує: передбачити, що відкрила вода, які потенційні знахідки чекають на археологів, наразі неможливо.
«На початку 1950-х, коли будувалася Каховська ГЕС, дослідження були достатньо обмежені й взагалі рівень археології тоді був нижчий, ніж зараз. Тоді дуже поспішали, і археологічні дослідження не стояли на першому місці. У той час одночасно реалізовувалося ще кілька великих проєктів – і Волго-Донський канал, і Цимлянське водосховище, тож археологічні ресурси тієї країни, були розпорошені. А деякі теми в принципі не фігурували як теми дослідження. Наприклад, робіт, пов'язаних із фіксацією або дослідженням потенційних місць, де можуть розташовуватися запорізькі січі, тоді не відбувалося, бо ці теми не толерувалися політичною владою».
Сергій Нємцев, головний спеціаліст сектору моніторингу ситуації щодо окупованих територій департаменту культурної спадщини міністерства культури та інформаційної політики, до повномасштабного вторгнення – завідувач археологічного музею ХДУ.
Археолог констатує: наука не володіє інформацією, який вигляд має запорозька січ з погляду археології, окрім випадків Кам'янської й Олешківської січі:
«Але ж і Кам'янська, й Олешківська січі – це такі екстраординарні випадки, коли вони виникли за межами основного ареалу запорозького козацтва. Відповідно, наскільки те, що ми знаємо, виходячи з організації цих пам'яток, можна екстраполювати на решту січей, які існували, ми не знаємо. Це доволі цікава археологічна проблема — з’ясувати, який вигляд воно мало. Якщо пощастить кому-небудь знайти місце і зрозуміти, що це була січ, це буде чудово».
Загалом, історик вважає, що нам можуть відкритися археологічні знахідки від палеоліту до пізнього середньовіччя. Найімовірніше, це будуть пам’ятки, пов'язані з осілість – поселення і стоянки, але навряд чи могильники, бо для цієї території поховання в заплавах Дніпра науці невідомі.
Сергій Дяченко також відзначає, що перед затопленням Великого Лугу там працювала лише одна археологічна експедиція. Їй дали вкрай мало часу на дослідження, результатом якого стала одна невеличка збірка. Краєзнавець теж очікує на відкриття пам’яток різних періодів, але особливу цікавість у нього викликає кримськотатарський період:
«Цілими селами це затоплювалося, з фундаментами мечетей, мощеними майданами, воно все там і залишилося, і це неймовірно цікаво, це неоране поле для археолога».
Та найболючішим для обох є той факт, що «чорні копачі» активізувалися тільки-но дно Каховського водосховища оголилося.
Археологія «чорна» й «біла»
До терміну «чорна археологія» багато істориків ставиться негативно, але він закріпився через те, що «копачі» і «шукачі скарбів» розширили сферу своїх інтересів і полюють не тільки за речами, цінними з точки зору сучасної їм культури, а за тими предметами, які раніше цікавили виключно археологів.
Херсонський краєзнавець Сергій Дяченко. Фото Ігоря Бойченка
Сергій Дяченко називає цю тему вкрай болючою. З одного боку, він пояснює незаконну діяльність копачів неможливістю вижити в інший спосіб через низький рівень розвитку економіки в Україні взагалі й в Херсонщині зокрема, з іншого – наголошує, що їхні дії є протизаконними:
«Якщо взагалі людина з металошукачем виходить на об'єкт археології, а їх території займають великі площі на Херсонщині, – на неї вже можна заяву писати, бо це заборонено».
Пан Сергій і до цієї трагічної події вважав Херсонщину раєм для археологів. Каже, у нас заповідників типу Ольвії щонайменше три можна влаштувати – зробити з них національні археологічні заповідники, бізнес вибудовувати, заробляти гроші. Той самий сумнозвісний Червоний Маяк міг би існувати не коштом археології «чорної», а легально: залучити селян до створення сувенірів, готелів, кафе, майстерень відтворення давніх традицій виготовлення посуду, домобудівництва й т. ін. Для цього потрібно змінювати наукову археологічну діяльність в Україні, її треба заохочувати, фінансувати. Насправді ж, фахівець вважає, що дії влади призвели до зворотного:
«Фактично, у нас за Ющенка держава фінансувала «чорну археологію», бо заохочувалося створення величезних ринків, які де-факто були легальними. І як можна було не користуватися цим, коли весь Перекоп постійно перекопували військові частини, і всі про це знали? Кажуть, тодішнє керівництво Міністерства оборони займалося цим безпосередньо. Таке заохочення «чорної археології» відбувалося на державному рівні з паралельним знищенням офіційної археології, намаганням знищити інститут археології в Україні».
Краєзнавець нарікає, що в Херсоні фактично залишилось троє археологів, тоді як їх має бути мінімум 300, чого вимагає археологічна галузь із сотнями неймовірно цінних об'єктів різного часу – кам'яного віку, античного часу, середньовіччя, козацтва... Зараз стали свого роду магнітом ще й звільнені від води малодосліджені території, затоплені 70 років тому.
Але пошуки скарбів не тільки незаконні, а ще й небезпечні. Начебто всім зрозуміло, що «велика вода» принесла з собою і великі загрози, але попри ризики підірватися на міні чи потрапити під обстріл ворога «чорні копачі» незмінно виходять на своє «чорне полювання».
Сергій Нємцев також звертає увагу на небезпеку, яка не дає можливості працювати фахівцям:
«Насправді зараз найкраще, що можна зробити, це просто чекати. Нам потрібне досягнення певної безпекової ситуації, яка дозволить розгорнути роботи з фіксації тих об'єктів, які відкрилися. А це можливо, тільки коли наші війська зможуть просунутися далі та коли ця територія не буде постійно під обстрілом».
Історик вважає: якщо правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування в особі голів військово-цивільних адміністрацій на рівні ОТГ зроблять свою роботу, то є шанс мінімізувати кількість людей, які зможуть потрапити на цю територію.
Поліція ж повідомляє, що разом з працівниками ДСНС і у взаємодії з органами місцевої влади вже патрулює місця обміління Каховського водосховища, аби запобігти розкраданню історичних об’єктів «чорними археологами».
Зазначимо, за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об'єктах археологічної спадщини законом передбачено (Стаття 298 Кримінального кодексу України) накладення штрафу до 85 тис. грн і навіть позбавлення волі – і все це без урахування розміру шкоди в разі факту пошкодження об'єкта культурної спадщини.
Якщо скарб до рук потрапить
Сергій Нємцев зізнається, що не може уявити ситуацію, за якої людина випадково опинилася б на території, яка звільнилася від води після катастрофи на водосховищі, і при цьому випадково знайшла предмет археології. Але часом пишуть і про те, як чесні люди намагаються приховати випадкові знахідки, і про те, як артефакти вимиваються із землі й течією розносяться вздовж берегів річок та на узбережжя Чорного моря. Нещодавня знахідка візантійської амфори в Одесі – гарний тому приклад. Тож можливість натрапити на скарб існує. Що робити в такому випадку?
«В ідеалі, звісно, – не лізти, не чіпати, – радить археолог. – Якщо вже щось знайдено, то краще передати цей предмет із максимальною інформацією про місце, де він знайдений, до найближчого музею, який має право на зберігання археологічних колекцій. Це в Херсонській області — обласний краєзнавчий музей, у Дніпропетровській – музей Яворницького або Нікопольський краєзнавчий, у Запоріжжі – це заповідник «Хортиця» або Запорізький обласний краєзнавчий музей».
З надією на експедицію
Про те, що обидва наших співрозмовники мріють долучитися до проведення археологічних робіт на дні колишнього Каховського водосховища, мабуть, можна й не говорити – це зрозуміло. Сергій Нємцев передбачає, що це буде величезна експедиція національного масштабу, до складу її увійдуть не тільки херсонці, дніпропетровці або запорожці. Можливо, й іноземні археологи зацікавляться, хоча історик вважає, що наші фахівці західним не поступаються, єдина різниця – у них більше грошей для проведення досліджень. Сергій Дяченко каже про необхідність залучати і європейських археологів, бо вважає, що наразі наших сил не вистачить на глобальні дослідження. У будь-якому разі, роботи вистачить на всіх.
Обидва сподіваються, що навіть у разі прийняття остаточного рішення про відновлення ГЕС і водосховища, все одно буде час на проведення археологічних робіт, і проводити дослідження треба буде максимально ефективно. А головне – мають надію, що сучасна громадська думка не дасть змогу знехтувати інтересами культурної спадщини.
Археологічна експедиція буде
Український уряд 30 червня створив міжвідомчий Координаційний центр зі збереження культурної спадщини на територіях, що постраждали внаслідок руйнування Каховської ГЕС, який візьме на себе функції штабу з координації робіт. У питаннях надання допомоги у збереженні, документуванні, дослідженні та музеєфікації об’єктів культурної спадщини та культурних цінностей на постраждалих територіях Координаційний центр має намір звернутися до міжнародних інституцій.
Заступниця міністра культури та інформаційної політики України Анастасія Бондар. Фото: Fundacja OBMIN
Заступниця міністра культури та інформаційної політики України Анастасія Бондар повідомляє, що робота над територією, яка довгі роки була дном Каховського водосховища, уже розпочалася:
«Було домовлено з Міністерством оборони та з поліцією, що вони проводять там інспекцію, і коли вони підтверджують, що туди можна та безпечно йти, ми надаємо можливість Інституту археології й археологам туди висуватися. Експедиція планується, як на мою думку, вона вже повинна була розпочатися. Точно на це є фінансування, точно це підтримують донори. Тут вже фіналізовано, абсолютно все з цим вирішено. Ми очікували тільки «відмаху» від офіційних джерел щодо небезпечності».
На сумнів, чи не будуть археологічні дослідження робитися похапцем, як це було 70 років тому, пані Анастасія каже, що саме зараз і формується розуміння ситуації, що склалася:
«Я думаю, що зараз саме той період, коли буде напрацьовуватися план дій. Поки ми маємо можливість туди піти з археологічною експедицією і все з'ясувати, принаймні дослідити те, що відкрилося нам, те, що до того було недоступно, це буде зроблено. Які дії далі будуть, побачимо, бо це залучення інших міністерств, розв'язання питання, а що далі буде, чи то залишиться воно так, чи буде щось робитися – то буде прийнято вже відповідно до тих результатів обстежень. І це не тільки археологічні обстеження, це обстеження в набагато ширшому полі, і тоді зможемо про це говорити».
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
