Це моя бабуся - Борона Зінаїда Степанівна. Ветеран війни. У цьому році їй буде 94 роки. Саме в такому віці ветерани Другої світової.
Під час війни її примусово вивезли в Германію, де вона і працювала "на хазяїна". Звільнили її американці і потім декілька місяців вона з подругами поверталися пішки в Україну. Саме бабуся розповідає мені і про Голодомор, і про страшні будні війни. Про що не пишуть в книгах.
Я, іноді, пробую осягнути, ЩО довелося пережити їй і нашій родині. Примусове переселення з хутора у село (колективізація). Її рідного дядька репресували - приїхав воронок вночі і забрав. Бо він був розумний ветеринар-самоучка. Дядька розстріляли. Потім Голодомор. Війна і Германія. Смерть першої дитини від дефтирії у 46 році. Потім все життя сапала буряки, тому й зігнута до землі. Як таке може винести одна людина за одне життя?
Бабуся вижила, тому є я. Дякую.