Спогади медбрата з окупованого Херсона

Херсонець Олег півтора року працював у місцевій лікарні. З початком війни працювати стало важко, однак він тримався. А у квітні, коли до їхньої лікарні прилетіли уламки ракети, все ж виїхав з Херсона. Він розповів нам про проблеми в лікарнях, поділився спогадами та порадив, як викликати лікаря, якщо немає зв’язку. 

Пацієнти під час війни

Олег працював у відділенні невідкладної допомоги. На початку війни більше половини пацієнтів виписали зі стаціонару. Люди, які могли  ходити, одразу подалися додому. Після цього підвал переобладнали під бомбосховище і спускалися туди під час повітряних тривог. Коли місто окупували, тривожні сирени перестали вмикати, тож працівники лікарні дослухалися до звуків навколо. Олег, пригадуючи, жартує: 

Часто сміх – це захисна реакція організму на стрес. Під час бесіди чоловік п’є каву та викурює 3 цигарки поспіль. 

Сьогодні в Херсоні не вистачає ліків. Найчастіше пацієнти приходять зі своїми препаратами, а лікарі прописують дозування та терміни вживання. Від рашистських ліків у лікарнях принципово відмовилися. Їх можна побачити тільки у пацієнтів, однак за це нікого не засуджують. Всі живуть в одному місті і знають, яка зараз ситуація. Нагадаємо, що по Херсону активно відкривають нові російські супермаркети та аптеки.  

Пусті полиці херсонського супермаркету

Через дефіцит ліків та продовольства чимало херсонців виїхали. Не всім це вдалося. Хтось декілька разів повертався, а когось доставляли до Херсона каретою швидкої. Від колег Олег дізнався, як у середині травня градами обстріляли колону цивільних авто. Деяких людей доставили пораненими, деяким допомогти не встигли. 

Під час війни пацієнти траплялися різні: люди поважного віку, які регулярно навідують лікарів; пересічні херсонці; недолюди, що живуть під покровом літери зет. Олег пригадує, як до лікарні навідалися військові рф з отруєнням наркотиками. Таких візитів було декілька. 

Рашисти приходили позалицятися до медсестер

Працівники лікарні боялися, що зарплати будуть в рублях, потім всіх звільнять, а з престижної української лікарні зроблять «расейскую государственную больницу».

Олег ділиться:

Таких пропозицій не було, тож у лікарні стало менше панікувати.

Однак візити окупантів на цьому не припинилися. Рашисти приходили позалицятися до медсестер. Дівчата  не реагували і йшли працювати. Однак була серед них жінка, яка не стрималася  і запропонувала «залицяльникам» піти шляхом російського воєнного корабля. Після цього запалу в них стало менше.  

Рашисти приходили з перевірками, порпалися в речах та телефонах медпрацівників. Олегу пощастило саме в той день поїхати у справах. На запитання, чи був почищеним телефон, жартує:

“Ці уламки могли б опинитися в мені”

Коли в центр міста влучила ракета, Олег був на зміні, перевіряв, чи всі кабінети зачинені. Останньою була ординаторська, де багато комп’ютерів та скляного обладнання. Чоловік зачинив двері, не встиг відійти, як за декілька хвилин пролунав вибух. Ударною хвилею вибило вікна, з  приладів повилітало скло.

Наслідки вибуху у центрі Херсона

Складнощів вистачало, однак згодом у місті відключили зв'язок. Через рашистів трапилося декілька аварій. Люди не могли викликати швидку, тому постраждалі помирали прямо в автомобільних кріслах. Лікарям проблематично приймати та консультувати пацієнтів. Люди шукають безкоштовний вай фай і пишуть лікарям у соцмережах (вайбер, телеграм). Також є варіант шукати стаціонарні телефони і викликати швидку з них.

Зв'язок потрібен також для нарахування зарплат медикам. Чоловік скаржиться, що в банкоматах постійно не вистачало готівки. До прикладу, днями люди гуртувалися у черги з четвертої ранку. У кращому випадку о першій  дня вдавалося зняти 2 тисячі гривень. Вагітній жінці стало погано, однак пропускати без черги її не хотіли. Попереду були лише люди поважного віку, яким також важко чекати. І жінка пішла ні з чим, і в банкоматі скінчилася готівка. 

Та наш герой зберігає оптимізм, вірить в українську армію. На його думку, не всі можуть виїхати, не всі хочуть покидати домівку, не всі мають фізичні та матеріальні можливості. Підбадьорює: