Жінки у музиці: як Україна підхоплює світові гендерні тренди

Українські жінки на музичній сцені сьогодні цікавіші, яскравіші, загалом помітніші, ніж чоловіки. Гучна та смілива теза, і давайте розберемося, чому це так.

Про це - в матеріалі Слух медіа.

У 2017 році розкрився величезний страшний гнійник — непомітний і мовчазний світ сексуального насильства. За глянцевими обкладинками і стерильними соцмережами з яскравими фотографіями жінок крились кошмари. Поштовхом до викриття стала справа Гарві Вайнштайна та її наслідки у вигляді соціальних ініціатив.

Так вкотре похитнувся звичний маскулінний світ. Спочатку в Голлівуді та всередині індустрії розваг. Американські селебріті своїми розповідями надихнули інших жінок і чоловіків ділитися історіями про насильство, яке вони всі перенесли або від якого потерпали на той момент. Відкрилася темна сторона маскулінної влади всередині американського шоу-бізнесу. Актори Кевін Спейсі, Дастін Хоффман, Стівен Сігал, Річард Дрейфус, режисер Бретт Ратнер, комік Луї Сі Кей, фотограф Террі Річардсон та ще купа медіаперсон різних масштабів отримали звинувачення в сексуальному насильстві та були піддані закономірному загальному осуду.

Як хиталася музична індустрія

Справа Вайнштайна і потужні соціальні процеси після голлівудських скандалів вплинули і на музичну індустрію. У 2017-му ВВС провело дослідження, яке виявило, що 80% слотів на британських фестивалях належить артистам-чоловікам. Жіночий гурт Haim звільняє свого менеджера через те, що чоловік-артист отримав у 10 разів більший гонорар, ніж самі Haim за виступ на одній сцені. І так, це все — ланки одного ланцюга, який поступово обплутує світ чоловіків.

На 60-ій церемонії нагородження «Греммі» також сталися гендерні скандали. Серед усіх номінантів статуетку отримала лише одна жінка — Алессія Кара. Всі інші «золоті грамофони» дістались чоловікам. Навіть у категорії «Найкращий сольний поп-виступ», де номінувались чотири жінки — Келлі Кларксон, Lady Gaga, Kesha, Pink — і один Ед Ширан, премію отримав останній. А співачка Жанель Моне підрахувала, що між 2013 та 2018 роками кількість номінованих чоловіків склала 90,7% у порівнянні з жінками.

У твіттері був запущений хештег #GrammySoMale, а музичні досягнення 2017 року в історії премії пройшли під неофіційною назвою Women Got Robbed («Жінки були пограбовані»). Ніл Портнов, президент Академії звукозапису США, відреагував на звинувачення необачним висловом, за який йому сповна дісталось від цієї самої музичної галузі:

Однак американське суспільство чутливо реагує на дискримінацію. У лютому 2019 року в номінаціях 61-ї церемонії нагородження «Греммі» домінували жінки, а Ніл Портнов заявив, що йде з посту Президента Академії звукозапису США вже цього літа.

Артистки ще довго будуть боротися за рівні права, гендерно збалансовані слоти на фестивалях і рівну з чоловіками оплату праці. Проблеми все ще актуальні, але присутні й певні перемоги. Так, найбільший іспанський фестиваль Primavera Sound 2019 оголосив гендерно-збалансований лайнап, в якому артистів і артисток буде 50/50.

Ці всі скандали, інтриги та розслідування свідчать про те, що західна музична індустрія функціонує і може дозволити собі займатись складними питаннями гендерної та расової дискримінації. Музичний світ змінюється, нехай і маленькими кроками.

А до чого тут Україна?

Хоча наше далеке від червоних доріжок Голлівуду і «Греммі»-залів суспільство ці зміни не відчуває так гостро, проте гендерна рівність — це питання часу. Згідно індексу гендерної нерівності за версією Всесвітнього економічного форуму, сьогодні Україна посідає 65-е місце серед 144 країн світу. І це вже після виникнення закону №2227-VIII про обов’язковий дозвіл на секс та різних освітніх ініціатив на кшталт «Повага. Кампанія проти сексизму». Ми поки що не впевнено, але крокуємо вперед.

У такій ситуації здавалося б, що українські музикантки й музиканти перебувають в одній площині і в одних умовах. Однак сьогодні можна побачити, як українська жіноча музика стрімко виривається вперед, артистки сміливішають і про них все більше говорять. Найсвіжіший приклад — alyona alyona, умовно незалежна і сильна дівчина, яка наслідує світові хіп-хоп-тренди, читає про досить абстрактні речі й робить це надзвичайно, ще й паралельно потрапляє на шпальти українських і світових ЗМІ.

На фіналі нацвідбору на «Євробачення» 2019 року з шести фіналістів тільки Brunettes Shoot Blondes були гуртом, що складається з чоловіків. Усі інші — YUKO, MARUV, ANNA MARIA, Freedom Jazz, KAZKA, — представлені або очолювані жінками, хоча в YUKO ще можна посперечатися між Юлією Юріною та Стасом Корольовим. На 8-й церемонії нагородження YUNA більшість головних нагород також отримали жінки: MARUV, Настя Каменських, Аліна Паш, або колективи з фронтвумен: The Hardkiss, KAZKA. На врученні премій APrize від «Радіо Аристократи» та Jager Music Awards жінки забрали половину нагород. Так, ONUKA перемогла в номінаціях «Альбом року» від APrize і «Гурт року» від Jager Music Awards.

Артистки збирають зали. На другому за місткістю майданчику країни, в Палаці Спорту, виступила Джамала у 2017-му. Тіна Кароль взагалі це робить постійно, а минулого року до них приєдналася і Оля Полякова. А 5-го жовтня 2019 в «Палаці Спорту» вперше заспівають «Время и Стекло».

Інтерес до музиканток можна прослідкувати також і за метриками переглядів на YouTube. Останній кліп Jamala на пісню «Крила» за 7 місяців набрав 3 300 000 переглядів, відео STRUM від ONUKA — 1 100 000 за 8 місяців. «Думаю про тебе» Vivienne Mort — 630 000. Bitanga Аліни Паш — 710 000 переглядів за рік; «Плакала» KAZKA — майже 207 000 000 переглядів за півроку; «Ніж» Стасіка — 187 000 переглядів за два тижні; Vesnianka YUKO — 200 000 за місяць, а хіт цієї весни «Охрана, отмєна» блогерки Jerry Heil — 4 000 000 переглядів за місяць. Наприклад, кліп Сергія Бабкіна на пісню «Моє кохання» зібрав за місяць 303 000 переглядів; «Назовні» O.Torvald — 370 000 за два тижні; «Дощ/Хай вмиє нас» гурту «Друга Ріка» — 840 000. Однак це гранди, які вже існують на цьому світі по 10 і більше років у той час, як виконавиці в більшості — свіжі або нещодавно помічені таланти.

Спробуємо намацати причину виникнення такої гендерно-музичної переваги. Здається, що образ чоловіка-музиканта зав’яз у минулому і нікуди не рухається. Це завжди або романтичний коханець, або самозакоханий мачо, або веселий чи сумний панк-рок-метал-чувак з гітарою. Українським музикантам не вистачає сміливості бути чимось більшим за музичний стереотип у той час, як жінки демонструють широту самовираження. Даніела Заюшкіна — загадка, яку хочеться розгадати, DaKooka, схоже, живе в образі інопланетянки, Аліна Паш підкупає своєю гуцульською бравадою, яка йде поряд з swag-модою.

Справа вже не в оголеному тілі та заграванні з сексуальністю. Рухи, міміка, сміливість бути не тільки собою, а ще й кимось іншим, можливість і бажання дозволити собі експеримент — саме музикантки сьогодні ловлять тренди яскравого західного шоу-бізнесу і намагаються виділятися. Можна любити чи не любити їхній музичний матеріал, але на слуху сьогодні саме Аліна Паш, Alyona Alyona, Надя Дорофеєва, Даніела Заюшкіна, MARUV, YUKO.

Фестиваль RespublicaFEST цього року підписав міжнародний протокол Keychange, щоб підтримати світові гуманістичні принципи та українських артисток зокрема. Це означає, що до 2022 року RespublicaFEST зобов’язаний підтримувати гендерний баланс не тільки серед учасників-артистів, але і в організаторському та волонтерському колі. Це сміливі зміни, які, здавалося, ще не скоро дійдуть до пострадянської України, де домінує патріархат.

Якщо у США та Європі ця сміливість виникла завдяки маркетингу і запитам ринку, то в Україні, здається, вона з’явилася якраз завдяки внутрішній ситуації. І як виявилось у 2017-му, гострі проблеми з рівними правами виникають і у визнано розвинутій велетенській музичній індустрії США.

Майдан, війна, нескінченна боротьба за власну країну як в культурній, так і в соціально-політичній сферах, прагнення стати ближчими до Європи культурно і ментально — все це прискорило появу поки що вузького феміністичного дискурсу та уваги до гендерної рівності. Ми завжди були країною, що відставала у цих аспектах. Тому, на жаль, нам ще довго крокувати до рівності, причому не тільки гендерної, але й етичної — тобто до гуманізму.