Право на життя може обмежуватися, а тортури заборонені абсолютно

Негативні та позитивні зобов’язання

Спікером вебінару «Європейські стандарти ефективного розслідування катувань та інших видів неналежного поводження із затриманими» виступив президент Європейського комітету із запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню Микола Гнатовський, повідомляє Закон і бізнес.

Він зауважив, що тортури та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження є досить латентним явищем. Заборона катування, нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження, закріплена в ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є абсолютною за своїм характером і не підлягає обмеженням чи виняткам. Аналогічне визначення містить і ст.28 Конституції України.

Натомість із огляду на постійний розвиток практики Європейського суду з прав людини змінюється й українське законодавство та підходи до протидії жорстокому поводженню й відповідальності держави за це.

Серед негативних зобов’язань держави спікер виділяє утримання від катувань та інших видів неналежного поводження. Серед позитивних — уживання заходів для запобігання катуванням та іншим видам неналежного поводження.

Так, спираючись на рішення Конституційного Суду від 24.04.2018 №3-р/2018 (щодо конституційності ч.6 ст.216 Кримінального процесуального кодексу), М.Гнатовський зауважив, що в стст.27, 28 Основного Закону інституціалізовано не лише негативний обов’язок держави

утримуватися від діянь, які посягали б на права людини на життя та повагу до її гідності, а й позитивний. Він полягає, зокрема, у забезпеченні належної системи національного захисту конституційних прав людини шляхом розроблення відповідного нормативно-правового регулювання, у впровадженні ефективної системи захисту життя, створенні умов для реалізації людиною її фундаментальних прав і свобод, забезпеченні невідворотності відповідальності за порушення конституційних прав людини.

Вибите зізнання

Так, у справі «Аксой проти Туреччини» досліджувалося застосування до підозрюваного в тероризмі так званого методу ластівки (людину, роздягнувши догола, підвішують, зв’язавши за спиною руки). ЄСПЛ зазначив, що такі дії

вчинялися навмисно й потребували відповідної підготовки. Метою було отримання зізнання й певної інформації.

Крім того, що заявник зазнав жахливого болю, він також постраждав від паралічу обох рук, який згідно з медичним висновком дістав унаслідок підвішування. Відповідно до рішення Суду таке поводження підпадає під критерії катування.

Ще один випадок. Громадянин України Афанасьєв поскаржився у Страсбург на те, що під час перебування у відділку міліції на нього наділи наручники й били, доки він не зізнався в скоєнні злочину. Під час медичного огляду встановлено, що було ушкоджено ліве вухо, зафіксовано синці на тілі, обличчі, лівій руці та лівій нозі чоловіка. Дата таких ушкоджень збігалася з датою затримання.

І, хоча факту побиття саме працівниками міліції не було встановлено, у рішенні від 5.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначив, що держава має відповідати за фізичну недоторканність осіб, яких тримають під вартою. Крім того, вона зобов’язана належним чином розслідувати скарги на застосування недозволених методів ведення слідства.

Не результат, а засоби

Промовець також зауважив, що стосовно справи «Барабанщиков проти Росії» у Страсбурзі роз’яснили: зобов’язання розслідувати є зобов’язанням не щодо результату, а щодо засобів, не кожне розслідування обов’язково мусить бути успішним або приводити до висновку, що збігається з висунутою скаржником версією

подій. Утім, воно повинне в принципі бути здатним привести до встановлення фактів справи та, якщо твердження виявляться правдивими, до визначення й покарання винуватців. Тож розслідування серйозних тверджень має бути ретельним. Отже, влада повинна зробити серйозну спробу з’ясувати, що сталося, і не повинна покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для закриття розслідування чи брати їх за основу для своїх рішень.

Окрім цього, у рішенні №3-р/2018 КС постановив, що позитивний обов’язок держави стосовно впровадження належної системи захисту життя, здоров’я та гідності людини передбачає забезпечення ефективного розслідування фактів позбавлення життя та неналежного поводження, у тому числі й щодо осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі під повним контролем держави.

Підсумовуючи, М.Гнатовський зауважив: коли не вдасться спромогтися на ефективне реагування (на повідомлення про катування та інші види неналежного поводження), відповідальні особи —старше керівництво, органи розслідування — неминуче стають учасниками процесу корозії цінностей, які є основою демократичного суспільства. І, навпаки, коли перед судом, відповідаючи за свої дії чи помилки, постають посадові особи, які віддають розпорядження, дозволяють, пробачають або чинять катування чи вдаються до неналежного поводження, це, безсумнівно, сигналізує про те, що ніхто не буде миритися з такими явищами.