Пам’яті Мальви Ланди

Цього тижня, 3 липня на 101-му році життя померла Мальва Ланда – правозахисниця, дисидентка, член Московської Гельсінської групи (МГГ), «найстаріша учасниця демократичного руху в СРСР, жінка легендарна та незвичайна», – як каже про неї Олександр Подрабінек.

Мальва Ноєвна Ланда народилася в серпні 1918 року в Одесі. У радянській державі зневірилися у п’ятнадцятирічному віці – після того, як її батько, повернувшись із в’язниці, розповів їй про тортури (Ноя Вікторовича розстріляли в 1938 році).

За фахом Мальва Ланда була геологінею. До правозахисного руху приєдналася доволі пізно – у 1971 році, але незабаром стала однією  з найактивніших його учасниць.

Протягом першої половини 1970-х вона підписала безліч документів на захист політв’язнів і кожні пів року зазнавала трусів і допитів. У 1974 році вона підтримала заяву Сергія Ковальова, Тетяни Великанової і Тетяни Ходорович, які брали на себе відповідальність за видання «Хроніки біжучих подій» (рос. «Хроника текущих событий»): «…Маю за свій людський обов’язок сприяти розмноженню та розповсюдженню „Хроніки біжучих подій“, а також іншої цінної безцензурної, такої, що офіційно не видається в Рад. Союзі літератури…»

У 1976 році разом з Тетяною Ходорович Мальва Ланда написала лист на захист репресованого українського поета Василя Стуса.

У 1976 році вона приєдналася до Московської громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод в СРСР (МГГ), хоча й писала, що не розраховує, що «в умовах Радянської соціялістичної системи можлива повага до людських прав і, відповідно, дотримання положень Гельсінських Угод (гуманітарні статті); я не знаю, чому „сприяти“, і вступаю до Групи, щоби ще ефективніше викривати ситуацію з людськими правами в Першій у світі країні соціялізму».

Мальва Ланда підготувала величезну кількість документів, присвячених конкретним політв’язням, причому завше ці документи підписувала власним ім’ям (зазвичай такі довідки про політв’язнів та їхні справи були анонімними). Крім того, вона є авторкою двох важливих документів МГГ – «Десять років по тому» про вторгнення радянських військ до Чехословаччини та «30-річчя Загальної декларації прав людини».

У лютому 1977 року Мальва Ланда стала однією з розпорядниць Фонду допомоги політв’язням та їхнім родинам.

У грудні 1976 року у квартирі Ланди за дивних обставин сталася пожежа. Кілька адвокатів відмовилися захищати жінку, адже справа була з політичним підкладом. Тому, попри численні суперечності, Мальву Ноєвну визнали винною й засудили до 2 років заслання до Читинської області. За 8 місяців амністували, але вертатися не було куди: право на житлову площу Мальва Ланда втратила через заслання. Вона знайшла напіврозвалену хату в Пєтушках, живучи в якій продовжувала правозахисну діяльність.

У 1980 році на неї завели кримінальну справу за розповсюдження «свідомо неправдивих вигадок». Під час допитів Мальва Ноєвна мовчала. 26 березня 1980 року її засудили до 5 років заслання до Казахстану. На засланні тривали допити в різних справах, але як завше Ланда відмовлялася свідчити.

У 1990-і роки Мальва Ноєвна працювала в кіоску «Експрес-Хроніки» в Москві, виступала проти війни в Чечні.

Останні роки вона прожила в Ізраїлі – прикута до ліжка.