Як “Молоко” в Херсоні розливалося, або херсонські сторінки одеського фестивалю театрів

Як “Молоко” в Херсоні розливалося, або херсонські сторінки одеського фестивалю театрів

Фестиваль театрів “Молоко” народився для того, щоб познайомити російськомовну Одесу з українським, і перш за все, україномовним театральним продуктом.

Придумав його у 2007-му Михайло Журавель, “розлив” фестиваль по Одесі, та в одному місті так і не втримав (насправді, і не намагався). Минулого року залило це “Молоко” Миколаїв, а цьогоріч ще й Херсон. А хто ж проти? Даєш більше театральних фестивалів, хороших і різних!

У такій експансії вбачається не тільки поєднання творчих сил, синергія трьох міст, а й проста економічна доцільність. І справді, привезти на фестиваль велику виставу “з-за тридев’яти земель” - це класно, але якщо відіграти її не в одному місті, а у двох або трьох — це вже вигідно. До речі, цю ідею “Молоку” підказала наша “Мельпомена” - пам’ятаєте, ювілейний ХХ фестиваль також проходив у різних містах. “Ми бачимо в цьому правильність руху фестивального”, - вважає засновник фестивалю театрів “Молоко” Михайло Журавель.

Михайло Журавель, засновник фестивалю театрів “Молоко”, директор Одеського культурного центру на вулиці Василя Стуса, експерт Українського культурного фонду

Отже, фестиваль “Молоко 2021” охопив уже три міста — Одесу, Миколаїв і Херсон, між якими з 2 по 7 липня поділили 32 заходи: 6 літературних зустрічей і 26 вистав. Чотири відбулись у Херсоні.

“Молоко” в Херсоні

Вистави, відіграні на херсонській ділянці “Молока”, були настільки різними, що інколи навіть виникало питання: як усе це можна порівняти й визначити переможця? Класика і сучасність, трагічне і комічне, для дітей і для суто дорослої аудиторії, моновистава і масштабна постановка... А з іншого боку — глядач отримав цілий букет незабутніх вражень, фестиваль таки зачарував.

3 липня херсонців вразив харківський театр “Ампулка”, який представив “Чуваки не святкують або UKRAINIAN” - вистава актуальна, патріотична, навіть дещо плакатна. Війна на сході показана через долю однієї людини, але у калейдоскопі життєвих подій з різних часів, які змушують то відчайдушно реготати, то пускати сльозу. На сцені двоє, мінімум антуражу (щоб можна було взяти гітару й губну гармошку та грати будь-де — навіть у бліндажі) та маса енергії й емоцій.

Вистава народилася у січні цього року, в Херсоні відбувся лише восьмий її вихід до глядача. Поставив “Чуваків” Максим Голенко, головний режисер незалежного “Дикого театру”, за творами Руслана Горового (текст зібраний з чотирьох книжок), а сам автор ще й виступив у якості актора.

Тепер Руслан Горовий (з гітарою), заслужений журналіст України, режисер-документаліст, поет, музикант, письменник, телережисер, автор відомого проєкту "Служба розшуку дітей", волонтер, до переліку професій, в яких спробував себе, може сміливо додати новий рядок: “актор”.

Це найважчий хліб, який я пробував за все життя, - зізнається Руслан. - За життя ким я не працював, ким я не був, у мене життя доволі насичене... Якби не було професійного актора, я маю на увазі Дмитра Усова, я б це не потягнув. Я не розумію, як вони це можуть у 5-6 виставах грати, і не переплутати...

Але насправді Горовий був харизматичним і переконливим, та й партнер по сцені дивується: “А у вас є враження, що він непрофесійний актор?”

Дмитро Усов, який створив у “Чуваках” цілу галерею колоритних образів, “розривається” між Києвом і Одесою - має вистави в одеському театрі Василя Василька, київському Дикому театрі і в театрі на Печерську. На “Мельпомені Таврії” у вересні буде представляти Дикий театр у виставі “Механічний апельсин” за Берджесом.

Від однієї яскравої історії до іншої, часом дуже реалістичної, а часом — зовсім абсурдної, з піснями самого Горового, які органічно вплелися в контекст, інколи з доречним нецензурним словом або нецензурним мовчанням, емоційно та пристрасно, про нас сьогоднішніх, про наш час, про наші відчуття. На фінальне гасло “Слава Україні” зал відповідає “Героям слава!”

Все життя, скільки я себе пам’ятаю, мені дуже хочеться приносити українськість, - каже Руслан Горовий. - Тому я і книжки пишу, тому я і працюю у журналістиці. Для мене українська мова — це моя візитівка. Мені хочеться навертати, робити людей українцями. А це один із варіантів — говорити про війну, наприклад, про мир, про нас, які ми.

Постановка отримала щирі аплодисменти херсонської публіки (кажуть, не тільки херсонської) і визнана фестивальним журі як "Краща актуальна вистава". Хто жалкує, що не потрапив, має шанс побачити “Чуваків” на “Мельпомені Таврії”.

4 липня мали нагоду подивитися “Майстра та Маргариту” у баченні херсонського режисера Сергія Павлюка. Вистава, поставлена у 2017 році у Полтавському театрі Миколи Гоголя, була хедлайнером “Молока” (торік полтавці стали переможцями фестивалю, цьогоріч, можна сказати, виступали на біс — поза конкурсом). Це наймасштабніша постановка у театрі, де залучений увесь творчий склад і навіть не творчий.

Для режисера це вже другий підхід до булгаківського твору — він уже ставив “Понтія Пілата”, роман у романі, на херсонській сцені, а в Полтаві інсценізував увесь роман. Правда, анонсувалася вистава як історія кохання, але на перший план явно вийшло символічне зображення жаху сталінських часів, часом дикого й набридливого (безупинні демонстрації під “Утро красит нежным светом...”), часом смішного (тут одна “дурка” чого вартує!), часом страшного (не один Берліоз втратив свою голову — вся сцена заповнена відрізаними головами, чи це не символ часу?). Абсурду сценічній дії додає пісня-мантра “Жить стало лучше, жить сало веселее” - зла іронія, заснована на реальних подіях.

З режисерським поглядом на самого Булгакова, на його персонажів, на трактування образів (Воланд = Сталін?) можна погоджуватися або не погоджуватися, але вистава вийшла цікавою, яскравою, символічною, викликала масу дискусій та вражень — від захопленого прийняття та свідчень, що це взагалі найкраща театральна постановка твору, до сумних зітхань: “Ой, на що це ти мене підписала!...”

А що думає режисер? Сергій Павлюк впевнений: “Поціновувачі Булгакова скажуть, що так Булгакова не ставлять. І їм буду дуже вдячний, тому що так Булгакова не ставлять. А хто знає як треба — нехай ставить як треба”.

“Суперстара”, якого давали 5 липня, представляли як фантастичний, унікальний проєкт, який відкриває особливий новий світ і який не зможе повторити жоден з театрів України. І таки цей “суперстарий” дійсно вразив. Цікаво було подивитися крізь призму часу, очима 70-річного дідугана, на його світ, на нові технології, на минуле життя, на старість і самотність. Але погляд цей веселий, позитивний, насичений посмішками та звукоімітаціями. Суперовий вийшов стариган!

А як актору глядач із зали підіграв — навіть думали, що то підсадна качка. Але ні, кажуть, що пощастило. Ну то херсонська земля просто багата на таланти. Адже і сам виконавець і автор ідеї моновистави Олексій Красних — то наш земляк, херсонець.

При тому, що це був дебют в якості театрального режисера Костянтина Томільченка (поціновувачам телешоу "СТБ" він дуже добре відомий як креативний продюсер проєктів каналу) і перша акторська робота професійного клоуна Олексія Красних, вистава здобула фестивальну нагороду.

Своїми враженнями про виставу Рівненського театру ляльок “Пливе човен, казок повен”, про яку ми дізналися постфактум, поділився батько-засновник “Молока” Михайло Журавель:

Це неймовірне видовище — настільки красиво, настільки естетично, настільки театрально — я не знаю, які ще підбирати епітети. Якби я був у журі, то за акторську майстерність поставив би всі 10 балів, тому що три заслужені артистки на сцені імпровізують так, що це просто школа імпровізації. Декорації — це магія, вони трансформуються постійно. Всю виставу співають, це автентичний спів. Це смішно, це доступно дітям. Виховна робота — це 11 (максимальна оцінка, яку могли поставити члени журі, — 10 балів — прим. ред.). Тому це крута вистава.

Фото “Молоко”

І захоплення було виправданим: “Пливе човен...” посів перше місце фестивалю, а гран-прі здобула “Нація” Івано-Франківського театру Івана Франка, яка, до речі, рівно 10 років тому брала участь у “Мельпомені Таврії” і теж була визнана кращою виставою.

Херсон у “Молоці”

Херсонський театр уже багато років співпрацює з “Молоком”. Цьогоріч він був представлений копродукцією з театром Івана Франка “Не плачте за мною ніколи”, який торік був показаний і на “Мельпомені Таврії” (режисер — Сергій Павлюк, Херсон, актриса Лариса Кадирова, Київ) — і посів друге місце, розділивши його із “Суперстаром”.

Загалом, “Молоко” подарувало херсонським театралам масу приємних вражень, можливість подивитися гарні вистави та надію на зустріч наступного року. Члени фестивального журі вважають, що український глядач повинен побачити такі високохудожні твори. І можливість показати їх у рамках одного фестивалю у різних містах — то дійсно чудова ідея!

P.S. От тільки транспортне питання не дає херсонцям спокою. І не варто міській владі звинувачувати тут “містичного” Булгакова (транспортний колапс у місті трапився саме у той день, коли йшла вистава “Майстер і Маргарита”), радити людям сидіти під час дощу вдома або якось інакше “переводити стрілки” та відводити від себе відповідальність. Де були ті тролейбуси, які начебто ходять вже до 23.00? Чому зникли маршрутки? І нащо нам взагалі такі служби таксі, які відмовляються виїжджати до клієнтів? Скільки історій набереться, якщо послухати тих, хто намагався після вистави дістатися додому! Але все одно херсонці ходять у театр. Чарівна сила мистецтва притягує людей.

На головному фото: сцена з вистави “Майстер і Маргарита” Полтавського театру Миколи Гоголя. Фото Ігоря Бойченка

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини