Три військові генії України

В історії України було чимало видатних воєначальників, які не тільки успішно воювали, але й змінили військову парадигму свого часу. Розповімо про трьох із них – гетьмана Петра Сагайдачного, полковника Петра Болбочана та генерала Валерія Залужного. Вони проявили неабиякий військовий талант у боротьбі з ворогами, використовуючи тактику “малої крові” або “точкових ударів”. 

Батько козацької України

Як засвідчують історичні дослідження, Петро Сагайдачний (1582-1622 рр.) – гетьман реєстрового козацтва та кошовий отамана Запорізької Січі — виявив велику політичну далекоглядність та неабиякий військовий талант під час успішних походів проти ворогів.

Петро Сагайдачний

В історичних працях є багато згадок про морські походи 1616 р.,  в яких гетьман Сагайдачний прославився здобуттям Кафи та інших турецьких фортець. Можливо, гетьманство він отримав раніше, бо вже від 1614 р. помітним напрямком в козацькій військовій політиці стала стратегія і тактика, якими відзначався  Петро Сагайдачний.

Гетьман провів військову реформу на Січі, основною якої стало підвищення рівня організації, дисципліни та боєздатності козацького війська. Він перетворив партизанські загони козаків у регулярне військо, усунув з ужитку елементи “розбійної вольниці”, запровадив сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини нерідко карав смертною карою. Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема, легку й маневрову артилерію та добре озброєну і навчену піхоту.

З середини першого десятиріччя 17 ст. Сагайдачний керував майже всіма значними козацькими походами — як сухопутними, так і морськими.

Козацька чайка. Креслення французького інженера Боплана. 1660-ті

У травні 1618 року відомий італійський мандрівник П'єтро дела Валле писав:

"Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати".

У 19 столітті історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький, своєю чергою, зазначав:

"Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний".

Успішними були у Сагайдачного й сухопутні походи. Апофеозом козацької звитяги стала Хотинська війна 1621 р., коли козакам безупинно доводилося витримувати атаки значно переважаючої турецької армії, відчайдушно контратакуючи.

Сагайдачний  брав участь у бойових діях, попри поранення напередодні отруйною татарською стрілою. Без перебільшення, перемога під Хотином врятувала Україну від турецького поневолення.

Петро Сагайдачний  здобував перемоги виключно нестандартними, на той час, рішеннями. Сутність його оборони була у використанні тактики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, до речі, випробувану в багатьох його успішних морських походах. 

Це була справжня революція у військовій справі. Він довів, що не завжди ефективна лінійна тактика бою, яка полягала в рівномірному розташуванні військ по фронту та атаку шеренгами із застосування артилерійської зброї. Її у 17 столітті в основному практикували усі найпотужніші країни Європи. Натомість військова стратегія і тактика Сагайдачного була розрахована на ведення бойових дій в умовах чисельної переваги супротивника, при чому вирішальний удар завжди завдавався точково, миттєво й у найслабкіше місце. У цьому випадку удар був ефективнішим та не вимагав великих жертв серед військових.

Військовий тріумф полковника Болбочана

Військову тактику гетьмана Петра Сагайдачного надалі використовували й інші козацькі воєначальники – Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Виговський тощо. Минули часи, й вже у на початку 20 столітті тактику «блискавичних маршів» успішно використав полковник армії Української Народної Республіки Петро Болбочан. 

Петро Болбочан

У 1918 році він, як й Петро Сагайдачний, пройшовся наче «асфальтним катком» по більшовицькій армії під час свого походу на Крим.

Як це відбулося? 

У середині квітня 1918 року з частин Запорізької дивізії сформували Кримську групу на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка й вирушила до Кримського півострова, яким мала заволодіти.  18 квітня армія УНР взяла Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних. Українці продовжували безупинно насідати на більшовиків, 21 квітня зайняли Новоолексіївку і блискавичною операцією вночі захопили переправи через Сиваш.

Аби не дати противнику отямитися, Петро Болбочан не став очікувати підходу основних сил і продовжив переслідування більшовиків. Надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, вузловою станцією на півночі півострова, і увійшла в місто

До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. 24 квітня українські загони зайняли Сімферополь, наступного дня – Бахчисарай. А кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим гірськими стежками просувався до Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві.

Карта Кримської операції Армії УНР. Квітень 1918 року

Все б могло так успішно закінчитися, але втрутилися німецькі війська, вбачаючи Крим своєю сферою інтересів. У 1918 році кайзерівська Германія підписала договір з УНР, а потім з українським урядом гетьмана Павла Скоропадського, ставши союзником. Хоча, як покажуть подальші події, відносини з такими “союзничками” залишалися напруженими. 

26 квітня 1918 року німецька дивізія оточила всі місця дислокації українських військ у Сімферополі та оголосила ультиматум Петру Болбочану негайно скласти зброю і виїхати з Криму. Після напружених перемовин Кримська група 27 квітня залишила півострів і зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна передислокувалася до околиць Мелітополя.

Але, як там не було, кримський похід виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана і став справжнім тріумфом українського війська. Він дійсно повторив тактику швидкого та точкового удару, який ще у 17 столітті успішно використовував у тому ж Криму гетьман Петро Сагайдачний.

«Залізний генерал» України

Сьогодні Збройні сили Україні продовжують звільняти захоплені росіянами території. І тепер вже військовий геній командувача Валерія Залужного, його воєначальників та українські солдати продовжують славну традицію козацької тактики 500 річної давнини.

Трохи про воєначальника № 1. Він народився у Новограді-Волинському Житомирської області. І не одразу пов’язав себе із військовою службою: після школи встиг повчитися у машинобудівному технікумі, який закінчив у 1993 році. Але далі були Одеський інститут Сухопутних військ, Національний університет оборони імені Івана Черняховського та Острозька академія.

Валерій Залужний

Перед тим, як отримати високу посаду, головнокомандувач ЗСУ пройшов усі щаблі офіцерської кар'єри. У ЗСУ він служив командиром взводу, комбатом, начальником штабу 24-ї бригади, командиром 51-ї мехбригади. Брав участь у бойових діях на Донбасі у 2014 році, — був заступником командира сектору С. А до того, як стати головнокомандувачем ЗСУ, керував Оперативним командуванням Північ. А з 27 липня 2021 року Залужний обіймає посаду Головнокомандувача Збройних сил України.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну «залізний генерал» почав застосувати тактику «вдар й біжи». Вона мала приголомшливий ефект, значно ослабивши російську військову машину. Так, наприклад, зі 120 батальйонних тактичних груп, які росія кинула в Україну 24 лютого, 40 – зокрема ті, які брали участь у штурмі Києва та Чернігова, – відійшли до білорусі для відновлення боєздатності.

У такому вияві український головнокомандувач повторив трохи видозмінену тактику гетьмана Сагайдачного. Точковими ударами за мінімальної кількості військових сил атакувати “життєво необхідні” позиції, склади та пункти ворога. Ця тактика вже засвідчила ефективність на херсонському та харківському напрямках.

На сьогодні, як у свої часи Сагайдачний та Болбочан, українське командування на чолі з Валерієм Залужним вбачають одним з основних завдань у війні – похід на окупований Крим.

У своїй статті «Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд» головнокомандувач так описав значущість півострова для окупантів:

«Крим був і залишається основою для ліній комунікацій на південному стратегічному фланзі російської агресії. Територія півострова дозволяє розміщення значних угруповань військ та запасів матеріальних засобів. Нарешті, в Криму – головна база чорноморського флоту і мережа аеродромів для авіаційних ударів практично на всю глибину території України. Окремі аналітики схиляються до думки, що саме контроль над територією півострова Крим є центром тяжіння для російських сил у цій війні».

За оцінкою Залужного, звільнення Кримського півострова матиме величезні стратегічні переваги для ЗСУ.

По-перше, росіянам доведеться “болісно” перебазувати чорноморський флот до військово-морської бази Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря.

По-друге, рф втрачає аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів, особового складу та техніки.

Але головнокомандувач зауважив, що залишиться велика загроза ракетних ударів по півострову. Наприклад, росіяни можуть для цього використати авіацію, яка базуватиметься на аеродромах Приморсько-Ахтарська та Єйська. У цьому випадку може допомогти саме високоточні протиповітряні системи.    

Як бачимо, три військових генії України протягом 500 років формували, відточували та ефективно використовували тактику «точкового та швидкого удару», яка сьогодні продовжує допомагати українським військам перемагати у війні з росією. Також Сагайдачний, Болбочан та Залужний однаково вбачали та вбачають значущість Кримського півострова, як важливого стратегічного центра у війні з ворогами та як українську територію. 

Віримо в ЗСУ! Незабаром повернемо Український Крим! 

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...